Студент 3-го курсу спеціальності «Менеджмент» факультету міжнародної політики, менеджменту та бізнесу Едвард Ножов переміг у конкурсі міжнародної програми Erasmus+ і півроку безплатно навчався в Університеті Миколаса Ромеріса (Литва) на факультеті міжнародної економіки і фінансів. Першокурсниці Крістіні Лесюк вдалося поспілкуватися зі старшим колегою.

• Важко було на етапах конкурсу? Розкажи про процес підготовки до навчання.

– Та ні, було досить-таки просто: заступник декана Вікторія Михайлівна Бондаренко запропонувала спробувати. Для цього зібрав потрібні документи. Щодо конкурсу, то вимогою були високі бали і успішно складений іспит з англійської мови. Випробування проходило декілька людей: хто мав найкращі результати – міг їхати. Оскільки із запропонованих країн була тільки Литва, я відвідав саме її.

Правду сказати, екзамен я написав не надто добре, тож поїздку мені подарували авансом, але, думаю, не помилилися. Адже врешті за результатами навчання я увійшов до ТОП-5 студентів курсу, що є серйозним показником.

• Які предмети вивчав? Усі стосувалися менеджменту?

– Я навчався на факультеті міжнародної економіки і фінансів. Найближчим предметом до теперішньої спеціалізації був «Ризик-менеджмент», але його викладали в ракурсі банківської справи.

• Одна з найбільших проблем для будь-якого іноземця – мовний бар’єр. Складно долався?

– Не думаю, що я його подолав. Треба знати мову. Їхати з думкою, що вивчиш на місці пасивним слухачем – ілюзія. Більшість литовців можуть спілкуватися російською, англійською говорив з іноземними студентами і на парах. З моїм рівнем володіння мовою на парах було спершу важко, але викладачі пояснювали і говорили так, що все було зрозуміло. Стосовно ж сприйняття аудіо чи перегляду новин – це й тепер складно.

• А сам процес навчання? Чим відрізняється від українського?

– Я не знаю, чи так вчаться всі литовці, але за цією програмою я мав змогу обрати собі 5 предметів і ходити на лекції, побудовані винятково на презентаціях. Практичні заняття в усіх викладачів відбуваються по-різному: хтось дає завдання, а хтось ні, так само і з модулями. Проте з кожного предмета є дослідницька робота на зразок нашої курсової та обов’язковий екзамен.

Складність тих 5 предметів надзвичайно висока. Хоч не можу сказати, що було дуже важко, бо багато залежить від викладача і його вимог. І там є предмети, на яких можна було побайдикувати.

• Кажуть, до студентів з України за кордоном ставляться негативно. Траплялося?

– Ніяких конфліктів на національному ґрунті там не було взагалі. Уважаю, що вони навіть перебільшують зі своїм добрим ставленням. Коли у Франції стався теракт, там усі плакали, втішали одне одного, всюди фото з прапорами – дуже переживали. У цілому литовці мали позитивне ставлення до мене, розпитували про ситуацію в нашій країні, інші нюанси наших реалій.

• Що найбільше вразило в тій країні?

– У навчанні мені дуже сподобалася система «Moodle». Це засіб комунікації викладачів зі студентами: не потрібно нікого шукати – всі новини, презентації, які тобі потрібні, там є. Захворів і пропустив лекцію – програма допоможе все знайти.

• Курйози були? Знаю, що в тебе поцупили гаманець.

– І таке було. У магазині. Але за весь період нічого такого більше не траплялося. Маю сказати, що звикнути до нових умов життя важко, спочатку дуже некомфортно, але з часом усе вирівнюється.

• Знайшов нових друзів?

– Знайомих – так. У соцмережі залишилися контакти з людьми, яких я там зустрів: бачу, що вони намагаються контактувати і тепер, кудись їздять. Не впевнений, що всім там платили стипендію – більшість утримували батьки. За європейськими мірками це не дуже дорого, тому багато студентів з Європи беруть участь у різних програмах обміну лише для того, аби подорожувати, знаходити нових друзів і вчитися.

• Чим плануєш займатися після закінчення університету? Чи з’явилося щось нове у планах після поїздки?

– Все, що хотів мати від цієї поїздки, однозначно, дістав. Подолав бар’єр страху, мовляв, виїжджати за кордон страшно. Можна і там знайти собі місце, побачити, як люди живуть. А після закінчення університету вже думатиму, що робити.

Узагалі я задоволений: такий досвід – це вже щось.

Розмовляла Крістіна Лесюк