Четвер, 23.01.20, 03:14 | Вітаю Вас Гість | RSS

Головна » Усі публікації » МЦ-інтерв’ю

«Виживає той, хто краще відгукується на зміни»
Галина Шумицька

Класичним набором слів «Україна є і буде!» мовники і верстальники перевіряють наявність українських літер у шрифтах. Аби цей вислів мав не лише технічне, а ще й націотворче значення, працюють, зокрема, й наші філологи та журналісти. Адже не секрет, що й через десятиліття української незалежності поширеність української мови все ще є обмеженою, а володіння іноземними мовами громадянами недостатнім. Про це та чимало іншого – розмова з деканом філологічного факультету УжНУ Галиною Шумицькою.

  • В Україні вже діє новий закон про вищу освіту. Чи торкнулися новації вашого факультету?

– Звичайно. Тільки не всі ще це зро­зуміли. Особливо складно старшому по­колінню, яке звикло, що йому хтось щось має дати... Ніхто й нічого нині не дає. В умовах справжньої автономії, хоч про це говорити рано, кожен сам має дбати про себе та бодай про той структурний підрозділ, у якому працює, й діяти на випередження. Нас спонукають учитися самостійності: самим вирішувати, які мають бути правила прийому до вищого навчального закладу, самим формувати навчальні плани, у тому числі з пере­ліком дисциплін на вибір студента (не добровільно-примусовий, а справжній), самим ліцензувати й акредитувати нові спеціальності, самим шукати ґрантові програми, налагоджувати партнерські зв'язки як в Україні, так і за кордоном тощо.

Але поки що ми й далі перебуваємо у прокрустовому ложі різного роду ра­дянських вимог, що дуже погано впливає на якість надання освітніх послуг.

  • То в чому бачите вихід?

– Насправді для того, аби все працю­вало як годиться, не так багато й треба: мотивувати викладача до роботи на­лежною зарплатою, а тоді й вимагати від нього відповідно, мотивувати студента до навчання перспективою гідного пра­цевлаштування, спочатку прораховувати (фінансово теж!!!) доцільність певних рі­шень, і тільки тоді їх затверджувати, а не навпаки, як це у нас часто буває. Маємо самі ставати менеджерами свого життя, а справжніх управлінців виховувати з пелюшок. Усе це реально, але потребує багато зусиль.

  • Як оцінюєте цьогорічний набір студентів?

– У межах норми. Цього року на тре­тину скоротили кількість державних місць на гуманітарні напрями підготов­ки, тож це позначилося відповідно й на наборі, адже готуємо на факультеті переважно педагогів (українське, ро­сійське, словацьке, чеське відділення) та журналістів. Цього року вперше на­бирали студентів на нову спеціальність – «реклама та зв’язки з громадськістю». Загалом результатами задоволені. Цілком конкурентоспроможними у нинішніх умовах є словацько-чеське відділення та відділення журналістики: бюджетних місць там уже давно мізер, а конкурсна ситуація під час вступної кампанії стабільно висока. Щодо інших спеціальностей, то вони більшою мірою залежать від держзамов­лення, проте, зважаючи на специфіку нашого регіону, де фахівцю-айтішнику, юристові, економістові тощо навіть ви­сокого класу працевлаштуватися не так просто, педагоги мають свої переваги: дітки народжуються, йдуть у школу – їх треба навчати. Наші випускники це успішно роблять і робитимуть. Крім того, грамотний філолог, а ще й зі знанням кількох мов, є універсальним «бійцем» і може знайти собі застосування у будь- якій сфері.

  • На факультеті й досі працюють дві російські кафедри. Вва­жаєте, в нинішніх реаліях це логічно?

– Це дражливе й непросте питання. З одного боку, дві кафедри – це люди, фахівці високого класу, які багато ро­ків працюють в університеті, готуючи кваліфікованих спеціалістів. З іншого, контингент студентів, про який ішлося вище, на ці спеціальності щороку мен­ший. Вихід, звичайно, є. Маємо думати про відкриття нових, які би приваблюва­ли потенційного абітурієнта до нашого вишу, факультету. Так, до прикладу, під час цієї вступної кампанії не раз перепи­тували про полоністику (польська мова й література). Думаю, що й балканські мови мали би попит. Є над чим думати – було би бажання.

  • А як щодо іншого аспекту – по­літичного?

– Тут, вважаю, має бути вольове рішення керівництва університету, дзеркально – і держави. Доки будемо бавитися з недолугими двомовними форматами, у тому числі й на всеукра­їнських телеканалах, граючись у псевдотолерантність, доти перебуватимемо в тій ситуації, яку маємо. Російська мова в Україні є іноземною. Наголошую на цьому! Відповідно й ставлення до неї має бути таке ж. І вивчатися вона має як іноземна! Ця мова має де розвива­тися. Тут би про своє, українське (!), по­дбати, поки хтось не подбав про нас на всю «широту» своєї натури. А для цього Україну треба любити до глибини своєї кишені, а ще усвідомлювати, що укра­їнська мова – це наш мир, наш спокій і наша безпека. З цим наразі складно, але не безперспективно.

  • Цьогоріч кафедра журналістики відкрила нову спеціалізацію - реклама і зв'язки з громадськіс­тю. Наскільки, на вашу думку, це перспективна справа?

– Дуже перспективна. Будь-яка по­літична сила, новомодна фірма, будь- яка установа нині мусить мати зв’язки з громадськістю, бо інакше її месиджі не будуть почутими. Цю роботу вже виконують штатні працівники, причому переважно як додаткове навантажен­ня, отже, часто непрофесійно, без урахування жодних стандартів, про іс­нування яких і не підозрюють. Від цього страждає імідж установи, її керівника тощо. Тому працівника такого напряму треба готувати фахово. Крім того, він, називаючись спецом зі зв’язків із гро­мадськістю, рекламістом, буде чесним перед собою і перед суспільством: бо ж справді не журналіст, і має дбати не про об’єктивність, а про інтереси свого працедавця. У нас же часто журналісти виконують цю роботу, ще й б’ються в груди, наполягаючи на саме журналіст­ському аспекті своєї праці. Журналіс­тика й піар – явища прямо протилежні. І тут питання до міністерства: як можна було спеціальності «реклама і зв’язки з громадськістю» та «видавнича справа й редагування» звести до одного напряму підготовки – «журналістика»?! Має ж бути якесь стратегічне бачення, яке би потребувало додаткових консультацій, роз’яснень тощо.

Ну а про рекламу годі й говорити. Ми їмо, п’ємо, одягаємося, купуємо пред­мети побуту, лікуємося, відпочиваємо... Звідки беремо інформацію? Її величність реклама. Наші діти з пелюшок зачарова­но дослухаються до її звуків, ані слова ще не вимовляючи. Феномен? Таки він. Можемо її ненавидіти, але не маємо де від неї дітися. Тому потрібно її вивчати, вчитися самим, готувати відповідно фахівців, які теж мають працювати за певними стандартами.

  • А у власне журналістики які перспективи бачите?

– Журналістика як явище нині пере­живає процес трансформації, і це вже не питання до дискусії - очевидний факт. Говорячи про об’єктивне у журна­лістиці, лукавимо. Знаємо: так би мало бути, але так не є. Люди майже пере­стали читати газети, менше дивляться телебачення, ще менше слухають радіо. Потенційні споживачі інформації чита­ють, дивляться і слухають інтернет. А що там? Бозна-що. Суцільне суб’єктивне бачення світу без перевірки фактів, без покликання на джерела - тотальне творення міфів, причому іноді найбрутальніших. Може скластися враження, що це крах усього, смерть журналіс­тики. Може, й так. Тільки після цього все одно щось буде. Нове. Трансфор­моване. Воно вже твориться. Отже, ми продовжуємо готувати журналістів, адаптуючись до нових форматів.

  • Тобто плануєте ще якісь новації, можливо, будете відкривати й нові спеціальності або, навпаки, щось ліквідовувати?

– Планувати обов’язково треба. Звичайно, враховуючи можливості. До прикладу кафедра журналістики, яка працює у структурі філфаку, пропонує створити на базі теперішнього відді­лення окремий факультет. Резони для цього є. Очевидним є й те, що в сучас­них умовах побудови громадянського суспільства роль журналістики є осо­бливою. Треба, отож, неупереджено вивчати ситуацію. Мені у певному сенсі дуже заімпонували слова Чарльза Дарвіна про те, що «виживає не найсильніший і не найрозумніший, а той, хто краще за інших відгукується на зміни». Тож маємо бути чутливими до таких ініціатив.

  • Цю тезу можна поширити й на університетську освіту за­галом?..

– Думаю, цілком. Хоч питання наба­гато складніше. Сучасний університет потребує інноваційних підходів, а ті, своєю чергою, нового типу мислення. Навчатися досліджуючи – одна з важ­ливих тез сьогодення. Якщо студент разом зі своїм наставником матиме змогу досліджувати, експерименту­вати, а держава підтримуватиме їх у тому, аби ті напрацювання втілювалися у життя, наша освіта й наука може мати майбутнє. Тому великі надії покладаємо на покращення науково-дослідницької складової у вишах. Це може працювати позитивно і на зміцнення матеріально-технічної бази університету, що нині є гіперактуальним. У будь-якому разі, автономія – це нові можливості, треба тільки вчитися їх використовувати.

Розмовляв Петро ПОЛІХА

(




МЦ-інтерв’ю | 26.12.15 | Додав VIP | 831 | 5.0/3
Теги: інтерв’ю, Галина Шумицька

Схожі публікації:


Система Orphus Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter!

0
avatar

Ми у Facebook

Календар публікацій


Рубрики розділу

Афіша [4]Незабаром [16]
Актуально [141]Акції [132]
Позиція [18]МЦ-інтерв’ю [150]
Особистість [33]Студгромада [188]
Абітурієнт [84]Зблизька [88]
Наболіле [21]Із ректорату [149]
Не словом, а ділом [154]Компетентно [38]
Несподівано... [14]У ногу з часом [80]
Обмін досвідом [160]Теорія і практика [319]
Наукові форуми [273]Презентації [167]
Екскурсії [113]Дозвілля [210]
Ініціатива [47]Перспективи [38]
Підсумки [40]Спорт [238]
Традиції [206]Зустрічі [210]
Вітаємо! [235]Пам’ятаємо... [82]
Міжнародні контакти [230]Студентська практика [66]
Студмістечко [8]Конкурси [117]
На замітку [6]З минулого – в майбутнє [10]
Студентські будні і свята [9]Голоси неперебутнього [6]
Наше радіо [49]Слідами Евтерпи і Мельпомени [35]
Громада [2]Річниця [14]
Слава Україні! [9]Розмови від душі... [19]
З Приймальної комісії [91]The main news of university [12]
Подяка [8]Диванні розмови [1]
Телепідсумки [13]Письменник за прилавком [11]
Університетська кухня [3]Підсумки року [5]
Визнання [3]Експрес-інтерв’ю [4]

Інші матеріали рубрики