Володимир Смоланка очолив Ужгородський національний університет після гучної відставки Федора Ващука. Нині пристрасті в університеті вляглися, триває планомірна робота, за два тижні починається новий навчальний рік. Читачі вже знають, що УжНУ провів успішну вступну кампанію і навіть встановив кілька рекордів щодо прийому студентів, тож ці питання в розмові з ректором ми не зачіпали.

Натомість більше говорили «про життя». Про нинішнє життя УжНУ – з проблемами і навіть хворобами (як, скажімо, корупція). Про університетське завтра – за новим законом «Про вищу освіту» і за нових реалій, яких прагне ректор – активної роботи в консорціумах європейських університетів. І, врешті, про життя самого Володимира Смоланки, про те, яким воно стало тепер, коли він відповідальний не тільки за життя хворих, яких лікує, а ще й за долю 15-тисячного колективу УжНУ.

Відвертість Володимира Івановича у відповідях навіть на незручні запитання додала розмові цікавості. Бесіда вийшла тривалою і, на наш погляд, вельми актуальною…

КОРПУС УЖНУ В ОБМІН НА БІЗНЕС-ІНКУБАТОР? ВАРІАНТ НЕПРИЙНЯТНИЙ

• Володимире Івановичу, пропоную розпочати розмову з питання, яке нещодавно мало певний резонанс в Ужгороді, – пропозиції передати корпус УжНУ дитячому садку «Ластовічка». Чи вважаєте рівноцінним обмін садочка на бізнес-інкубатор, адже такий варіант розглядався на сесії міськради?

– Безумовно, ні. По-перше, ця будівля ніколи не була садочком. Я сам донедавна думав, що це колись був робочий дошкільний навчальний заклад. Виявилося, це не так. Це була недобудова, яку спільним актом заводу «Турбогаз» та управління освіти Ужгородської міської ради було передано на постійне користування колишньому УжДІІЕП, а після приєднання ЗакДУ до УжНУ корпус відповідно став власністю нашого університету. По-друге, там функціонують не адміністративні підрозділи університету, а цілий факультет – інформаційних технологій. Багато аудиторій, будівля пристосована саме під навчальний процес. Свого часу УжДІІЕП вклав кошти, щоб це приміщення привести до ладу, воно було добудоване й відремонтоване.

Нині корпус є місцем навчання наших студентів. Це дуже важливий момент. Уявіть собі, що ми тепер його передаємо садочку, а самі переходимо в бізнес-інкубатор, який не пристосований до  навчального процесу. Будемо мусити вкласти туди колосальні кошти. Враховуючи нинішню ситуацію в країні і фінансове становище, невже так правильно? Крім того, і міська влада буде змушена витратити величезні гроші, щоб приміщення університету переробити під дитсадок.

Ще раз наголошую: там навчаються студенти, наше майбутнє. Тому вважаю, що ставити так питання (корпус університету в обмін на приміщення бізнес-інкубатора. – Я. С.) неправильно.

• Але, якщо добре розумію, ваше бачення категоричне: варіант із бізнес-інкубатором неприйнятний?

– Ні, неприйнятний. Повторюся, він не пристосований до навчання. Крім того, наскільки знаю, там великі проблеми з опаленням… До речі, я одразу пропонував завідувачу дитсадка піти разом подивитися, що є в корпусі, на котрий претендує садок: чи вчаться там діти, чи розташована тільки адміністративна частина, як це дехто стверджує. Але з боку Віри Семенівни, як мені здалося, було якесь небажання розібратися в ситуації. І конструктивної розмови в нас не вийшло.

• Навіть попри те, що ви з нею однопартійці?...

– Так, навіть попри це. Ні, то нормально, коли кожна людина має громадянську позицію і захищає її, відстоює власну думку. Але я вважаю, що треба діяти на користь громади, а не якоїсь певної установи чи однієї людини.

Скажу більше, раз зачепили це питання. В університеті серйозна проблема з аудиторним фондом. Наші краяни знають, що з 1989 року будується корпус на БАМі, він так і не закінчений. На частині факультетів наші студенти вчаться, на жаль, у дві зміни. Уявіть собі, коли дитина виходить із приміщення о 20-й годин вечора. Взимку... Дівчина... Маршрутки нерідко уже не їздять…Тому ми поставили перед собою амбітну мету: протягом двох-трьох років завершити будівництво цього корпусу. І, повірте, це буде зроблено.

• Наскільки це зніме проблему з аудиторним фондом?

– Якщо тут завершиться будівництво, то це не вирішує проблеми остаточно. І не знімає питання про приміщення факультету інформаційних технологій, якщо ми знову повертаємося до теми дитсадка. Чому? Бо перше, що я (як людина і керівник) зроблю, – переведу навчання в одну зміну. На жаль, деякі наші факультети нині в дуже тісних умовах. Неймовірно тісних…

ІЗ ВЛАДИКОЮ МІЛАНОМ МИ ДІЙШЛИ ДОБРОГО КОМПРОМІСУ

• Володимире Івановичу, а яка ситуація з бібліотекою? Чи є поступ у справі перенесення фондів з єпископської резиденції?

– Так, поступ є. Недавно ми з головою обласної ради зустрічалися з владикою Міланом Шашиком, який наполягає, щоб усе-таки перенести бібліотеку з єпархії в інше місце. Звільнити ті приміщення зможемо тільки тоді, коли добудуємо корпус на БАМі. Щоб зберігати всі ті книги, потрібні величезні площі. Уявіть собі: в бібліотеці – 300 тисяч примірників книг! І не тільки раритетні стародруки – там унікальна література XVIII, XIX і початку ХХ століть, яка незначною мірою використовується навіть нашими науковцями, бо наразі дістатися тих книг складно.

Мусимо переламати цю ситуацію. Ми дійшли з владикою дуже доброго компромісу стосовно інкунабул (старовинні книги, видані до 1500 року. – Я.С.), які нині зберігаються в геть неналежних умовах. Спільно з єпархією у найближчому майбутньому плануємо там, на Капітульній, у приміщенні єпархії, розгорнути музей старовинної книги.

До речі, знаю, що подібний музей стародруків дуже популярний серед туристів, які відвідують Острог і місцеву академію…

• От ви згадали про Острог… А чи знаєте, що у світі є лише 6 екземплярів знаменитого Острозького Євангелія, і з них в Україні тільки один – в Ужгородському університеті. Безумовно, хотілося б, щоб люди могли долучитися до цієї духовної спадщини, щоб туристи, які приїздять в Ужгород, мали можливість прийти подивитися, чим багате місто й зокрема університет.

– Ми домовилися, що ці стародруки експонуватимуться в стінах єпархії, при цьому там функціонуватиме наш науковий підрозділ, література й далі належатиме університету, у фондах працюватимуть наші наукові співробітники. Угода буде відповідним чином оформлена. До речі, це могло б стати частинкою маршруту музеями Ужгородського національного університету. Нині в нас уже майже готовий до відкриття музей археології, є музей університету, маємо унікальну колекцію мінералів і прекрасний зоологічний музей, який також, на жаль, розміщений не в найкращих умовах. Таким чином ми могли б створити цілий туристичний маршрут музеями УжНУ, який став би справжньою родзинкою Ужгорода.

• Маю до вас ще одне господарське запитання: яка ситуація з проходженням коштів через казначейство? Проблема вже знята?

– На жаль, є кредиторська заборгованість. Безумовно, це залежить не від регіонального відділення казначейства – така ситуація в Україні загалом. Університет через це потерпає, але ми розуміємо, що економічна ситуація в державі дуже складна, адже Україна де-факто втягнена у війну. Тому не скаржимося, а працюємо в умовах, які склалися. Я задоволений, що цього року працівники університету перед канікулами вчасно отримали зарплату, відпускні й оздоровчі. Особисто мав це питання на контролі. Удалося уникнути минулорічної ситуації, коли співробітники УжНУ, яким зарплата виплачувалася зі спецфонду університету, дістали її з певною затримкою.

Я ДУЖЕ РАДИЙ, ЩО СЕРГІЙ КВІТ Є НАШИМ МІНІСТРОМ

• Знаю, що ви брали участь у парламентських слуханнях, де обговорювали новий закон «Про вищу освіту». Ви вже називали цей закон прогресивним. У чому його переваги? Якщо можна – конкретно, на прикладі УжНУ, його працівників і студентів.

– Закон справді прогресивний. Він містить цілий ряд дуже важливих змін. Почну з того, що він демократизує вищу освіту в Україні, надає широкі повноваження університетам, закладає адаптаційні механізми до Європейського простору вищої освіти. Також цей кодекс змінює умови акредитації й ліцензування вузів та спеціальностей: з одного боку, зменшена бюрократична складова, створюється незалежне агентство із забезпечення оцінювання та якості вищої освіти, а з іншого – нові правила передбачають, що слабий виш не зможе ліцензувати нову спеціальність. Тільки потужний університет з добрим кадровим потенціалом і матеріально-технічною базою зможе пройти ліцензування та акредитацію спеціальності. Безумовно, це перевага для такого університету, як наш.

Що стосується інших моментів… У законі ліквідовується освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста. Хоча цього року ми ще навчатимемо за програмою спеціаліста, але хочу повідомити добру новину: всі спеціалісти будуть прирівняні до магістрів.

• Це стосується і тих випускників, що здобули кваліфікацію спеціаліста раніше, скажімо, 10 років тому?

– Так, це стосується всіх. Відтепер матимемо освітньо-кваліфікаційні рівні молодшого бакалавра, бакалавра, магістра; освітньо-науковий ступінь доктора філософії і науковий – доктора наук. Ще раз повторю, аби не було хвилювань: всі, хто цього року вступає на спеціаліста, будуть прирівняні до магістра.

Що стосується змін, у зв’язку з новим законом, для викладачів. Дуже важливий момент – зменшення навчального навантаження науково-педагогічного працівника. Якщо максимальне нині становить 900 годин, то, за новим законом, воно знизиться до 600 (норма починає діяти з 1 вересня 2015 року). Це розвантажить викладачів і вивільнить їм час на наукову і науково-методичну роботу – з’явиться можливість виконувати її більш якісно і повною мірою.

Окремо варто наголосити, що знизиться й аудиторне навантаження на студентів. Це теж дуже добре. Навчальний кредит зменшується з 36 годин до 30. Мета – виховувати, умовно кажучи, не студента, який буде «напакований» знаннями, а котрий умітиме самостійно працювати на основі здобутих знань. Тепер більший акцент – саме на самостійну роботу.

• Це важливо, на ваш погляд?

– Дуже важливо. Пригадую, як у 2000 році був у Сполучених Штатах Америки, в Ohio State University, я був здивований, коли вранці, десь о 8-й годині, зайшов у бібліотеку і побачив там масу студентів. Всі щось шукали, ксерокопіювали, читали, писали, працювали за комп’ютерами. Поцікавився, в чому річ? Виявляється, аудиторне навантаження в них не таке велике, а акцент зроблено на тому, щоб студенти самостійно здобували й аналізували інформацію. Лише тоді можна виховати хорошого фахівця, який матиме здатність, зокрема, й до наукової роботи.

Ось лише основні моменти, які роблять новий закон «Про вищу освіту» дуже потрібним. Змін, справді, дуже багато, вони торкнулися майже всіх сфер життя вишів.

• Володимире Івановичу, нинішній міністр освіти і науки Сергій Квіт – уродженець Закарпаття. Чи були ви з ним знайомі до вашого призначення керівником університету? І чи відчуваєте підтримку, київське «плече» для УжНУ?

– З Сергієм Мироновичем до того часу, як він став міністром, я зустрічався лише раз – два роки тому. Навіть ті люди, які з ним не зустрічалися, знають про його діяльність. Що казати – це ректор Києво-Могилянської академії…

• Який вистояв у війні з Табачником...

– Так, і не тільки з ним персонально, а й у війні з цілим попереднім міністерством. Це демократична людина широких прогресивних поглядів. До речі, пропозиція виконувати обов’язки ректора викликала в мені внутрішню боротьбу чи-то вагання: погоджуватися чи ні. Одним із аргументів «за» стало те, що міністром призначили Сергія Квіта. Я зрозумів, що Міністерство запрацює по-новому. Буду відвертим: я дуже радий, що Сергій Миронович є нашим міністром. Це принципова, демократична людина, яка ніколи не піде на невиправдані кроки. А щодо його ставлення до нашого університету, скажу коротко: воно є дуже хорошим (усміхається. – Я.С.).

ПІДОЗРЮЮ, ЩО КОРУПЦІЮ НЕРІДКО ПРОВОКУЮТЬ СТУДЕНТИ

• Недавно екс-ректор УжНУ Федір Ващук написав у своєму фейсбуку цікавий пост, який я попросив би вас прокоментувати. Дослівно не процитую, але суть приблизно така: шахраї й аферисти з ректорату вимагають гроші за вступ до магістратури, приховуючи інформацію, що, за новим законом, спеціаліст буде прирівнюватися до магістра. Як би ви прокоментували цей допис? І взагалі – чи бачитеся з Федором Ващуком, які у вас стосунки?

– З Федором Григоровичем після того, як я став виконувачем обов’язків ректора, бачився та спілкувався. Правда, тільки раз.

Вважаю, що він, як і інші керівники нашого вузу, зробив достатньо позитивного для розвитку університету.

• Ви вже не раз наголошували у своїх виступах, в тому числі й у ЗМІ, на важливості співпраці з європейськими університетами. Будь ласка, конкретизуйте, чого очікуєте від такого партнерства?

– Коли говоримо про нові можливості для студентів, то насамперед ідеться про програми обміну, проходження практики у європейських вишах тощо. А стосовно викладачів – це обмін досвідом і спільна участь у європейських ґрантах. Позаяк ми не є університетом, який функціонує в країні – члені Євросоюзу (хоч сподіваємося, що вступ до ЄС – це тільки питання часу (усміхається. – Я.С.)), ми не можемо бути координаторами великих проектів. Ними, як правило, є великі університети Західної Європи. Це реалії життя…

Саме тому дуже актуальним є питання консорціумів університетів, у яких можемо брати участь. Тому, наприклад, мій нещодавній візит до п’яти провідних вузів Литовської Республіки мав на меті започаткувати співпрацю саме в консорціумі університетів. Якщо так станеться, матимемо можливість брати участь у європейських ґрантових програмах. До прикладу, наукова програма «Горизонт», що розрахована до 2020 року, передбачає 70 мільярдів євро для наукових робіт. Тому ми активізуємо цю працю.

Відзначу, що ряд наших підрозділів уже виграли європейські ґранти, в тому числі й цього року. Ми вже мали візит керівників одного з литовських університетів – з Каунаса – і накреслили собі конкретні програми, над якими будемо найближчим часом працювати. Я впевнений, що міжнародна співпраця, яка дозволить нашим працівникам реалізуватися у європейських проектах, заробляти там кошти, має дуже добру перспективу.

• Перепрошую, але як би ви все-таки прокоментували ту фразу Федора Ващука про шахраїв і аферистів з ректорату?

– Я, зізнаюся, цього не читав. Шахраїв та аферистів у ректораті не знаю. Інформація, думаю, недостовірна, формулювання взагалі, м’яко кажучи, дивне. Сам же я постійно при нагоді наголошую, що в перехідних положеннях нового закону зазначено: всі спеціалісти відтепер будуть прирівнюватися до магістрів. До речі, ми щойно говорили з вами про це…

• Просто це запитання підводить нас до теми корупції…

     – Розумію.

• З моменту вашого призначення фактичним керівником університету вже минуло значно більше ста днів. Чи планували ви, ставши ректором, боротися з хабарництвом у виші? Якщо так, чи вдалося, на ваш погляд, щось із запланованого здійснити?

– Безумовно. Це був один із моментів моєї програми. І не тільки був, а й є, і буде. Ми вже реалізували низку заходів, щоб викорінити корупцію в нашому університеті. Деякі зараз перерахую. Але спочатку хочу наголосити, що мій принциповий підхід до цієї проблеми – не каральні заходи, а превентивні дії.

Що ми вже зробили? Перше: активно почали працювати зі студентським самоврядуванням. На сьогодні представники студентів присутні на будь-якому екзамені, де лиш мають бажання бути. Вони подають списки тих людей, які прийдуть на іспит (щоб не було хаосу), і ці представники студентського самоврядування присутні на екзамені стільки, скільки вважають за потрібне. До речі, вони, а також представники громадської ради університету, приходили і на вступні іспити, зокрема до тих, хто вирішив здобувати фах за освітньо-кваліфікаційними рівнями «Спеціаліст» і «Магістр».

Крім того, ми відкрили «антикорупційну» електронну скриньку довіри. І туди приходять листи. До цього e-mail-у мають доступ тільки проректори і ректор, і кожен випадок ми дуже ретельно вивчаємо.

• А чи є якісь наслідки?

– Безумовно. Була вже не одна серйозна розмова з викладачами, прізвища яких згадувалися дописувачами. Звичайно, ми перевіряємо всі факти й припущення, які надходять на цю скриньку довіри. Крім того, в університеті активно працює антикорупційний відділ – саме щодо профілактики корупції. А ще до 1 вересня всі кафедри на сайтах відповідних факультетів мають оприлюднити робочі плани, навчальні програми, методичні розробки, які розроблено на кафедрі, і навіть конспекти лекцій. Нині більша частина викладачів (а в майбутньому хочу, щоб ішлося про всіх педагогів в УжНУ) читає лекції з використанням мультимедійних проекторів. Так-от, більша частина слайдів має бути оприлюднена на сайті. З кожної лекції. Ми за цим будемо дуже суворо стежити. Що це дає? Це полегшує доступ студенту до інформації. І відповідно – унеможливлює ситуації, коли людина читає в лекціях один матеріал, а на екзамен виносить якісь зовсім інші питання.

Вважаю, що ціла низка цих заходів, направлених на профілактику корупції, дасть ефект.

• Володимире Івановичу, це все дуже добре – слайди, доступ до інформації… Але не завжди проблема у викладачах. Є студенти, яким простіше заплатити за іспит, бо вони просто не хочуть вчитися.

– Я впевнений: хороший студент не платить. Справді, підозрюю, що корупція нерідко провокується студентами. Як ви правильно сказали – слабими студентами. Їм простіше не вчитися, сказати татові чи мамі, що без грошей «пройти» викладача неможливо, відтак – заплатити. Але такі студенти не розуміють одного – у них немає майбутнього. Бо ж вони вчаться не для батьків і не для викладачів, а для себе. Людина, яка, закінчивши виш, не має достатніх знань, не має й перспективи. Я завжди про це говорю на останній лекції, кажу студентам: запам’ятайте, більшість справ у житті вирішується не з допомогою блату, майже все ваше майбутнє залежить від вас. І я в це щиро вірю.

ХОЧУ, ЩОБ КОЖЕН ПРАЦІВНИК УЖНУ МІГ ПРИСТОЙНО ЗАРОБЛЯТИ

• Того дня, коли вас обирали ректором, я зауважив один цікавий момент. Буду з вами відвертим...

     – Так, звичайно.

• Ми розуміємо, що ви один із небагатьох керівників на Закарпатті високого рівня, який прийшов на свою посаду зокрема через те, що сталася Революція гідності. (Погоджуючись, киває головою. – Я.С.) Революцію в університеті зробили студенти. Проте в день виборів жоден із них чомусь не виступив перед делегатами конференції. Мене це, відверто кажучи, здивувало. Студенти не хотіли чи їм не знайшлося місця на трибуні?

– Якщо добре пам’ятаю, тоді в обговоренні моєї програми виступали шестеро чи семеро людей, і я особисто знав тільки чотирьох із них… Це свідчить про те, що ми не займалися режисурою виборів.

За традиційним радянським стилем, запланували б виступ і професора, і молодого спеціаліста, і обов’язково лояльного студента (сміється. – Я.С.). Ви бачили, що цього не було: хто хотів, той виступив, і сказав те, що хотів. І те, що студенти не виступали – цьому також доказ.

Хоча, може, справа ще й в іншому: зі студентами на той час у нас уже була відверта розмова. Коли 5 березня мене призначили в.о. ректора, перша моя зустріч була саме з ними. Я наполіг на тому, щоб на ній не було жодного викладача, декана, завкафедри, проректора... Тільки студенти.

Тоді звернувся до них: «Не бійтеся, розказуйте все – я хочу знати про ситуацію в університеті від вас». І студенти були відвертими. Тоді я законспектував 4 сторінки – їхніх претензій, побажань, думок, того, що вони хочуть, змін, яких прагнуть.

 І на сьогодні майже всі побажання студентів, які тоді почув і записав, удалося виконати.

• Володимире Івановичу, певен, ви усвідомлювали, коли йшли працювати ректором, що від вас очікуватимуть зміни вибудованої в університеті системи. До колишнього ректора озвучувалося кілька претензій. За недолік, наприклад, ставили створення інститутів над факультетами: опоненти казали, що це чинилося для того, аби зробити залежними і «ручними» директорів цих інститутів. Чи ви міняли щось із того, що зробив Федір Ващук і за що неодноразово був критикований?

– Певні структурні зміни в університеті ми вже провели. Безумовно, це потребує кропіткої роботи. Я, припустімо, бачу, що є підрозділи, структуру яких треба міняти – для того, щоб університет розвивався. Таку надбудову, як інститути над факультетами, ми вже ліквідували, і вони (факультети. – Я.С.) стали більш самостійними. Це рішення ми ухвалювали колегіально, Вченою радою. Перед цим була створена робоча група з реструктуризації університету і з приведення штатного розпису УжНУ до того, який рекомендований Міносвіти. Процес триває, робота ще не завершена. Не хотілося б наламати дров, щоб потім повертатися і заново все міняти або шкодувати за тим, що зроблено. Загалом це досить тривалий процес, думаю, він займе ще цілий навчальний рік.

• І все-таки повернімося до теми хабарів в університеті. Зрозуміло, що за кілька місяців проблеми остаточно не вирішити. Та все ж – як можна викорінити корупцію? Ваш рецепт?

– Результату можна досягти за допомогою двох речей. Перше – змінити атмосферу в університеті. А друге – рядом заходів, насамперед профілактичних, а деколи й непрофілактичних. Під час виборів ректора я казав: одна з моїх цілей – зробити так, щоб люди, які активно працюють, займаються наукою, жили краще за тих, хто зорієнтований передусім на «заглядання в кишеню» студента. Ці кроки з профілактики корупції, про які я говорив вище, саме на це й спрямовані.

Міжнародна співпраця також цьому посприяє. Хочу, щоб люди, які вміють робити науку (а ми будемо їм допомагати писати ґранти і заробляти легальноі пристойні гроші), могли жити спокійно, платити податки, не боячись, що завтра хтось прийде і звинуватить їх у якихось темних справах.

• Та й не виникало б тоді спокуси брати якісь 20–30 доларів за залік…

– Безумовно. У нас є кафедри, які беруть участь у міжнародних дослідженнях з апробації лікарських препаратів і новітніх методик. Сам із колективом своєї кафедри і Центру нейрохірургії та неврології беру участь у таких програмах. Наводжу це як приклад: щоб клініка попала в перелік тих колективів, які можуть проводити такі дослідження, треба мати певний авторитет, добре себе зарекомендувати. Ми вже понад 10 років успішно працюємо в цьому напрямку: кошти отримує і установа, і особисто її працівники. Мої молоді співробітники просто щасливі, бо мають можливість кудись поїхати відпочити, покращити свої житлові умови. І це офіційно отримані кошти. Достойна людина заслуговує на високий рівень життя. Сьогодні ж, на жаль, зарплата працівників університету ганебно низька…

ТЕПЕР ОПЕРУЮ РІДШЕ, АЛЕ МЕНІ ЗАЛИШАЮТЬ НАЙСКЛАДНІШІ ВИПАДКИ

• Багатьох цікавить питання: для чого знаменитий лікар Смоланка став ректором, навіщо йому ці проблеми? Може, відкрито вам цього не кажуть, але говорять про це часто. Раз маю нагоду, то спитаю – навіщо воно вам?

– Ви знаєте, багато людей таки питають: нащо ти вирішив очолити університет, інституцію з величезним числом студентів і працівників? Ти – відомий хірург, успішна людина, нащо тобі це? Відповідь проста: я прийшов сюди, щоб сприяти розвитку університету. Це єдина моя мета.

Розумієте, Ужгородський національний університет – мій рідний. Тут свого часу протягом 30 років працював мій батько (був деканом хімічного факультету. – Я.С.). В університеті я пройшов усіма сходинками – від студента до завідувача кафедри, не полишав роботи в УжНУ. Я люблю наш університет і хочу, щоб він розвивався, ставав ще кращим.

Можливість очолити виш сприйняв також як ще один виклик у своєму житті. Свого часу таким викликом для мене стало створення Центру нейрохірургії та неврології. Я взявся за цю роботу і ніби непогано з нею порався – сьогодні Центр визнаний одним із кращих в Україні (мій співрозмовник скромно замовчує, що в деяких аспектах Центр нейрохірургії і неврології є найкращим на теренах України. – Я.С.).

Наступним випробуванням для мене стала пропозиція очолити Асоціацію нейрохірургів України. Цей етап у моєму житті ще триває, але також відчуваю, що встигаю справлятися з обов’язками Президента Асоціації – ми значно активізували роботу, швидко будуємо зв’язки і співпрацю на міжнародному рівні, запроваджуємо передові стандарти і методи роботи, допомагаємо молоді…

І от можливість очолити університет – ще один серйозний виклик у моєму житті. Я не звик пасувати перед складними обставинами, труднощами. Тому, зваживши все, прийняв цей виклик. Якщо мені вдасться зробити те, що запланував і що оголосив у своїй програмі перед виборами ректора, – буду щасливий. Повірте, це не пафосні слова.

• Володимире Івановичу: а як тепер із лікарською практикою? Встигаєте працювати і ректором, і хірургом? Знаю, що є таке поняття, як необхідна мінімальна кількість операцій на рік, які має провести лікар, щоб не втратити кваліфікації. У вас операцій поменшало?

– Справді, тепер оперую дещо менше, але мені залишають найскладніші випадки (усміхається. – Я.С.). Тому, повірте, я в тонусі. Радий, що в нашому Центрі виростає молоде покоління хірургів, які вже здатні проводити більшість операцій. Це мене надзвичайно тішить.

Якщо читачам цікаво, розкажу про свій робочий день. Зранку десь три години – робота в ректораті, потім їду до Центру нейрохірургії і працюю там, а після обіду знову повертаюся в ректорат і далі займаюся університетськими справами до вечора. До слова, робота в ректораті налагоджена системно і якісно, за що подяка його працівникам. Важливо, що вдається зібрати навколо себе однодумців. Чітко працюють проректори, більшість деканів, керівників та працівників підрозділів. Вдячний їм за це.

Я розумію, може скластися думка, що працювати одночасно на двох відповідальних ділянках – складно. Що напружений графік і той великий масив проблем, які щодня треба вирішувати, можуть вносити дискомфорт у життя. Але для мене все не так. Навпаки – я маю велике внутрішнє задоволення від роботи і в ректораті, і в клініці. Мені подобається такий ритм. Не буду лукавити: так працювати непросто, але при цьому я почуваюся задоволеним.

• На завершення розмови хотів би спитати про дивні «новини» з життя УжНУ, які віднедавна хтось став розсилати ЗМІ з анонімної електронної скриньки. Маю на увазі повідомлення про «проблеми» в УжНУ: то держзамовлення, мовляв, не виконали, то заочників не дібрали, то екзамени безпідставно відтермінували, то ще з чимось не впоралися, і навіть що ви – українофоб ☺. Причому автори таких інформацій чомусь підписуються псевдонімами. Хотілося б почути ваш коментар з цього приводу: хто це робить і для чого?

– Справді, на жаль, в останні тижні через деякі електронні засоби інформації поширюється відверта неправда про наш університет. Адекватні люди просто сміються з написаного, але це скидається на таку собі цілеспрямовану кампанію з дискредитації вузу, насамперед його керівництва.

Автори матеріалів пишуть під вигаданими прізвищами або взагалі не підписуються. Але, повірте, завдяки хорошим стосункам із різними людьми нам удалося розібратися з «механізмом» запуску цих речей.

Як з’ясувалося, працює над цим нечисленна групка осіб, уже знаємо, хто пише і хто «лобіює» розміщення цих опусів. На це все навіть не вартує звертати уваги, адже такі речі ніяким чином не позначаться на обраному колективом курсі університету.

​Розмовляв Ярослав СВІТЛИК («Час Закарпаття»)

Літредагування Василя Путрашика