П`ятниця, 06.12.19, 12:20 | Вітаю Вас Гість | RSS

Головна » Усі публікації » МЦ-інтерв’ю

Щоб волосся дибки! Як інакше розбудити онуків, що сплять?
Під час відкриття свята

2014-й – рік святкування 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка. Відбуваються різноманітні святкування міжнародного, всеукраїнського та локального масштабів. Багато хто переосмислює творчість Кобзаря, по-особливому відчуває актуальність його думок. Про велич Шевченка, його пошанування та святкування ми поспілкувалися із завідувачем кафедри української літератури УжНУ, професором Валентиною Барчан, яка днями повернулася з великого міжнародного шевченківського свята «В сім’ї вольній, новій», що відбувалося на батьківщині Генія – Черкащині.

  • Разом із письменником Василем Густі Ви побували на масштабному святкуванні ювілею з дня народження Кобзаря, що відбулося 19–22 травня на Черкащині. Чим запам’ятався захід, у чому його унікальність?

– Мені випала нагода представляти кафедру на міжнародному шевченківському святі «В сім’ї вольній, новій» та Всеукраїнському шевченківському форумі «Свою Україну любіть», організованих, зокрема, Інститутом літератури НАН України та кафедрою української літератури Черкаського національного університету. Програма святкування була дуже насиченою. Захід цікавий спогадами, новими відкриттями, презентаціями, оригінальними баченнями розвитку шевченкознавства, вивченням нових фактів з біографії генія.

Академік Микола Жулинський та Василь Густі біля хати Тараса Шевченка

Одним з офіційних заходів було урочисте відкриття, що відбулися в Черкасах з участю, зокрема, академіка НАН України Миколи Жулинського, інших поважних осіб. На свято приїхало понад 150 учасників. Це науковці, письменники, художники, скульптори, співаки з різних куточків України, з-за кордону – зі США, Румунії, Росії, Казахстану та інших країн. Майже всі закордонні гості принесли й зачитали нові переклади «Кобзаря» різними мовами.

Особливо вразив факт російського перекладацтва та видавництва. За словами Віктора Крикуненка, останнє видання «Кобзаря» в Росії було здійснене 1939 року. Тільки тепер він переклав і видав знову.

  • У програмі свята було багато екскурсій. Де Ви побували й чи вдалося торкнутися до живих свідчень історії?

– Екскурсійна програма виявилася дуже насичена. Першого дня вся делегація відвідала рідні села Тараса Шевченка – Моринці, Кирилівку, інші місця поблизу, де бував Кобзар. У селі Вільшані, зокрема, встановлений дуже гарний пам’ятник молодому Шевченку з палітрою в руках. До речі, автори цього монумента вирізьбили й відому скульптурну композицію Бокшая та Ерделі, яка встановлена в сквері біля музею ім. Бокшая в Ужгороді. Вразило те, що за останні роки пам’ятні місця відновлені. Реставровані хати, де народився і жив Шевченко. Це приємно вражає. Відчувається, що ті, хто опікується відновленням, зацікавлені в такій роботі. Шкода, що ці туристичні маршрути мало розрекламовані за межами краю й не мають великого попиту серед туристів.

Пам’ятник Шевченкові у селі Вільшані

Наступного дня ми побували в Чигирині та Суботові, на місцях, пов’язаних із постаттю Богдана Хмельницького. Саме ці куточки описував Шевченко у поемі «Гайдамаки». Побачили ті ліси, надзвичайно могутні, густі. Ми навіть не уявляли, що на цій території є такі природні масиви. Відвідали Мотрониниський монастир, біля якого гайдамаки освячували свої ножі. Тут зупинявся і Тарас Григорович, коли їздив Україною. Шкода, що цей монастир належить Московському патріархату.

І пам’ятна кам’яна плита, на якій зафіксовано, що тут перебував Шевченко, віднесена на невидне місце, майже до паркану. Вона заросла травою, яку скосили буквально напередодні нашого приїзду. Навіть екскурсовод не сказав, що в цьому монастирі перебував Шевченко і що є ця пам’ятна дошка. Але вона не залишилася поза нашою увагою. Тут є якась особлива енергетика. Це вражає. Ніби торкаєшся до Шевченкового духу, до духу епохи, до духу тих подій! Справді вражає.

Мотронинський монастир

Добре, що історичні об’єкти в Суботові та Чигирині відреставровані. Відновлені церква, де було поховане тіло Хмельницького, фортеця, пам’ятник на Богдановій горі. Відновлюють історичну пам'ять. Воно дуже позитивно. Бо це шлях до національної ідентифікації. Те, що нам вкрай потрібно, вкрай важливо. Можливо, не випадково все це збігається з тими подіями, які ми переживали і з 200-річчям Шевченка. Майже все тут дихає духом цих постатей, епох…

Побували і в Холодному Яру. Побачили пам’ятники, встановлені учасникам національно-визвольних змагань, а також Горлісу Горському, який одним із перших написав про ці події. Звичайно, ці пам’ятнички невиразні, бо ставилися в той час, коли не можна було їх установлювати і говорити про ці події. Але вони стоять. Тут не розвіявся дух волі. Приємно було спостерігати в Черкасах, русифікованому місті, відродження національної самосвідомості. Під час нашого візиту якраз відбувався парад вишиванок, на якому було багато людей різного віку, особливо молоді. Починають розмовляти українською мовою. Це також приємно вражає.

  • 22 травня – відзначають перепоховання Кобзаря на Шевченківській горі в Каневі. Останній день свята саме цьому й був присвячений. Що Вам запам’яталося?

– Дійство відбувалося в Каневі на Тарасовій горі. Ми відвідали церкву, де лежало тіло Шевченка, пройшли тим шляхом, яким несли його на цю гору. Було надзвичайно велелюдно. Організація – на висоті. Приємно. Був великий концерт. Вразило, що майже всі були у вишиванках.

  • Чи вдалося Вам потрапити до відомого модерного музею Тараса Шевченка?

– Так. Відвідувала цей заклад багато років тому, ще школяркою, і тоді відчувала дух далекої епохи від атмосфери музею, його експонатів. Сьогодні я була неприємно вражена музеєм, реставрованим за ідеями Скорик. Майже нічого від Шевченка там не залишилося. Виставлено всього кілька експонатів, пов’язаних зі справжнім духом Шевченка – все інше в модерному стилі безвідносно до Великого Кобзаря. Хоч раніше висіли величезні полотна-портрети, інші малюнки. Тепер настільки все осучаснили, що до Шевченка дуже й дуже далеко. На заключному засіданні, де був присутній також міністр культури Євген Нищук, одна із науковців звернулася до міністра й місцевої влади з проханням повернути закладу попередній вигляд, аби наблизити його до духу Шевченка. Адресати погодилися.

  • Валентино Володимирівно, ви родом з Черкащини, тому вже не вперше відвідуєте ці місця. Як сприймаєте все це нині?

– Тепер дивишся інакше, осмислюєш все по-новому – з висоти життєвого досвіду і знань, осмислюєш по-філософськи значення цих пам’ятних місць і в контексті нашої історії, і в контексті національної пам’яті й проблеми мови. Це надзвичайно важливо. Робиш для себе висновок, що сьогодні намагаємося подорожувати західними країнами. Дуже мало робимо для того, аби подорожувати рідними місцями, пізнавати свою історію, відновлювати власне історичну пам'ять, бо це дуже важливо. Останні події в країні показали, наскільки важливо мати національну й історичну пам'ять, що формує національну громадянську свідомість. Нам, інтелігенції зокрема, треба це пропагувати, популяризувати такі туристичні маршрути.

  • На Ваш погляд, чи треба стільки уваги приділяти святкуванню 200-річчя Шевченка. Чи це не забагато і чи не перетворюється все на бутафорію чи повинність?

– Річ у тім, що Шевченко не просто поет, Шевченко не просто дата. Шевченко – це дух, а дух просто так нізвідки не з’являється й нікуди не зникає. Я б не сказала, що відбулися суто формальні пафосні заходи. Навпаки. Сьогодні саме в нашому житті втілюється цей дух. Бо ж саме Шевченко розбудив наш національний дух. Саме Шевченко – і ніхто інший. І було воно зроблено поемою «Гайдамаки», бо його сучасники, прочитавши цей твір, казали, що в них волосся на голові ставало дибки від тих подій, про які розповів Великий Кобзар.

Як інакше розбудити онуків, які сплять, панам жито сіють, яким байдуже, де Гонти могила, які не знають, де поховали Залізняка, забули, хто вони й чиї вони діти, які не можуть ідентифікувати могили козацькі? Шевченко усвідомив трагедію нації, народу, який втратив свою пам'ять і тому так боляче й сильно вдарив у душу й серце своїми «Гайдамаками». Якби він просто розповів, як про Тараса Трясила, як про похід Гамалії, так би не струсонуло душею українства.

Біля хати Шевченка в Моринцях

До речі, з приводу цього виникла дискусія на львівській конференції. Бо його філософські ідеї, екзистенційні проблеми слід розуміти не з самого сюжету, а й зі вступу, післямови й передмови твору. Саме тут він закликає слов’янські народи до поступу на гуманістичних засадах. А ту страшну різню він змалював не для того, щоб пропагувати її, а щоб збудити цю сплячу пам'ять. Збудивши ці емоції, він закликає брататися, хоче, аби розуміли люди, що помилялися наші батьки: він був за те, аби розвивалися обидві нації. Ось суть Шевченкових екзистенційних роздумів, які він хоче донести внукам.

Дуже важливо, чому й для чого ми звертаємося до Шевченкових спогадів у контексті дальшого історичного розвитку. Щоб збудити ненависть чи щоб розпалити пристрасті? Ні, щоб змусити розмірковувати й передбачити наступний шлях розвитку. Ось у цьому суть Шевченкових послань, засад щодо розвитку української нації. Тому Великого Кобзаря не може бути багато й пафосно. Якщо ми повертаємося до Шевченка, то відновлюємо свою національну пам'ять, ми торкаємось до його духу, до його ідей. І це важливо, це і потрібно.

  • На Закарпатті, зокрема в Ужгороді, теж долучилися до відзначення ювілею Великого Кобзаря. Що Вам найбільше запам’яталося, яка подія найбільш знакова?

– На жаль, я не відчула на Закарпатті цих святкувань. Те, що відбулося в бібліотеці, – добре. Створення «Закарпатської Шевченкіани» – це дуже хороша ідея Олександра Гавроша. Разом з обласною універсальною науковою бібліотекою їм удалося об’єднати фахівців і створити збірник. Рада, що ідея успішно втілена. Такі речі зробили й в інших областях. Тут наші письменники відчувають пульс часу. На жаль, всі інші заходи були традиційними – покладання квітів, концерти... Для порівняння – Львові, Черкасах було видано дуже багато літератури з цієї нагоди. Шкода, що наші посадовці зовсім не усвідомлюють величності цієї дати. Не знаю, з чим це пов’язано.

  • У лютому Ви провели міжнародну наукову конференцію «Тарас Шевченко – володар у царстві духа». А як кафедра української літератури продовжує святкування, що планує ще робити з цієї нагоди? Адже рік триває.

– До святкування 200-річчя з Дня народження Т. Шевченка кафедра української літератури долучилася досить активно. Насамперед це та велика міжнародна конференція, яку ми організували й провели 25 лютого. Як ми й передбачали, ті позитивні імпульси, які були закладені на нашій конференції, справді пішли на схід, південь України, про що свідчить цілий ряд заходів. Четверо науковців з кафедри української літератури (крім мене, це доцент Оксана Кузьма, старші викладачі Віктор Шетеля та Олег Хававчак) долучилася до міжнародної наукової конференції «Апостол правди і науки», що відбулася 15–16 травня у Львівському національному університеті ім. Івана Франка. Форум був представницький, з участю НАН України на чолі з академіком Миколою Жулинським. Ну, й мені випала нагода побувати на міжнародному шевченківському святі на Черкащині.

Пам’ятник Шевченкові

На цьому не припиняємо роботи. Активно готується до друку збірник матеріалів конференції. З нового навчального року, коли до нас прийдуть першокурсники, плануємо продовжити відзначення ювілею. Хочемо влаштувати зустрічі студентів із шевченкознавцями Львова, Києва. Плануємо новий спецкурс для кращого й глибшого пізнання творчості Кобзаря. Вважаю, цікаві заходи треба проводити не тільки в рік Шевченка.

  • Чи хотілося б повести наших студентів на батьківщину Шевченка?

– Дуже хотіла б! Якщо зорганізуємося, то зробимо. Тим більше,  маємо зв’язки з кафедрою української літератури в Черкасах – вони б нам радо допомогли. На мою думку, студентам обов’язково треба побувати в цих місцях. Це багатюща історія, яку треба пізнавати.

Іванка Когутич




МЦ-інтерв’ю | 30.05.14 | Додав Шумицька | 1159 | 5.0/1
Теги: Філологічний факультет

Схожі публікації:


Система Orphus Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter!

0
avatar

Ми у Facebook

Календар публікацій


Рубрики розділу

Афіша [4]Незабаром [16]
Актуально [141]Акції [132]
Позиція [18]МЦ-інтерв’ю [150]
Особистість [33]Студгромада [188]
Абітурієнт [84]Зблизька [88]
Наболіле [21]Із ректорату [149]
Не словом, а ділом [154]Компетентно [38]
Несподівано... [14]У ногу з часом [80]
Обмін досвідом [160]Теорія і практика [319]
Наукові форуми [273]Презентації [167]
Екскурсії [113]Дозвілля [210]
Ініціатива [47]Перспективи [38]
Підсумки [40]Спорт [238]
Традиції [206]Зустрічі [210]
Вітаємо! [235]Пам’ятаємо... [82]
Міжнародні контакти [230]Студентська практика [66]
Студмістечко [8]Конкурси [117]
На замітку [6]З минулого – в майбутнє [10]
Студентські будні і свята [9]Голоси неперебутнього [6]
Наше радіо [49]Слідами Евтерпи і Мельпомени [35]
Громада [2]Річниця [14]
Слава Україні! [9]Розмови від душі... [19]
З Приймальної комісії [91]The main news of university [12]
Подяка [8]Диванні розмови [1]
Телепідсумки [13]Письменник за прилавком [11]
Університетська кухня [3]Підсумки року [5]
Визнання [3]Експрес-інтерв’ю [4]

Інші матеріали рубрики