П`ятниця, 06.12.19, 04:43 | Вітаю Вас Гість | RSS

Головна » Усі публікації » Не словом, а ділом

Як студенти-філологи возили свято до сиротинця...
Під час зустрічі

Поділитися своїм теплом, принести трішки свята у маленькі сердечка спробували студенти філологічного факультету УжНУ. Спробували, і у них це вийшло.

Вихованці школи-інтернату, що в селі Домбоках, Мукачівського району, відзначали свято Миколая разом із нашими студентами. Це був неймовірний день як для одних, так і для інших.

Концертна програма, яку привезли з собою філфаківці, викликала бурю емоцій у діток. Всі відгадували загадки, говорили про героїв відомих книг, співали пісень і розповідали віршики. А поміж тим не пропускали нагоди когось обійняти. Кожен із вихованців одразу почав шукати собі в особі ужгородських гостей свого і тільки свого друга. Який з тобою потанцює, приголубить, поговорить про мрії, про хлопців або ж про дівчат, чи просто приділить тобі хоч трішечки уваги.

Під час зустрічі
Ніхто не міг стримати сліз, коли дітки запитували: «А ти моя мама?» чи: «А чому та тьотя плаче?». Їм просто відповідали: «Вона згадала сумну історію!». Вони ж у відповідь: «Сумних історій не буває. От ми тут завжди щасливі!».

Студенти приїхали далеко не з порожніми руками. Привезли і солодкі подарунки, і іграшки. Кожен із дітлахів хотів отримати гостинця. Проте це не був бій за подарунок. Вони змагалися за увагу до себе, за те, аби потримати тебе за руку. А потім і самі робили подарунки: знімали браслети, намисто, приносили свої іграшки і хотіли залишити студентам на пам'ять. Останні ж не могли не плакати.

Під час зустрічі
Прощалися всі довго. Водили хороводи, показували свої таланти: одні танцювали брейк-данс, інші заплітали красиві коси дівчатам. Хтось знімав домашнє відео на телефон, аби потім казати всім: «Дивіться, це мій друг з університету!». Проводжали сльозами... Було зворушливо, коли, обіймаючи, плакали як одні, так й інші. Діти вийшли до самих воріт і, якби не охоронець, який заборонив виходити за межі інтернату, ішли б і далі.

Студенти філологічного факультету зробили добру справу не тільки для кількох десятків дітей-сиріт, а й для себе. Повертаючись до Ужгорода, довго витирали сльози й сиділи мовчки. Слів не потрібно, усе й так торкнулося серця.


Світлана Лапига
Фото, відео Роберта Паппа



Не словом, а ділом | 22.12.13 | Додав Lucky | 861 | 5.0/1
Теги: Філологічний факультет, сиротинець

Схожі публікації:


Система Orphus Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter!

0
avatar

Ми у Facebook

Календар публікацій


Рубрики розділу

Афіша [4]Незабаром [16]
Актуально [141]Акції [132]
Позиція [18]МЦ-інтерв’ю [150]
Особистість [33]Студгромада [188]
Абітурієнт [84]Зблизька [88]
Наболіле [21]Із ректорату [149]
Не словом, а ділом [154]Компетентно [38]
Несподівано... [14]У ногу з часом [80]
Обмін досвідом [160]Теорія і практика [319]
Наукові форуми [273]Презентації [167]
Екскурсії [113]Дозвілля [210]
Ініціатива [47]Перспективи [38]
Підсумки [40]Спорт [238]
Традиції [206]Зустрічі [210]
Вітаємо! [235]Пам’ятаємо... [82]
Міжнародні контакти [230]Студентська практика [66]
Студмістечко [8]Конкурси [117]
На замітку [6]З минулого – в майбутнє [10]
Студентські будні і свята [9]Голоси неперебутнього [6]
Наше радіо [49]Слідами Евтерпи і Мельпомени [35]
Громада [2]Річниця [14]
Слава Україні! [9]Розмови від душі... [19]
З Приймальної комісії [91]The main news of university [12]
Подяка [8]Диванні розмови [1]
Телепідсумки [13]Письменник за прилавком [11]
Університетська кухня [3]Підсумки року [5]
Визнання [3]Експрес-інтерв’ю [4]

Інші матеріали рубрики