Середа, 20.11.19, 05:34 | Вітаю Вас Гість | RSS

Головна » Усі публікації » МЦ-інтерв’ю

Мирослава Гараздій: «Кожне заняття – мов скринька, у яку щодня кидаєте монети»
Мирослава Гараздій

Студентка відділення журналістики Мирослава Гараздій гідно представила Ужгородський університет на Всеукраїнській студентській олімпіаді з журналістики в Херсоні. Третьокурсниця вразила всіх творчою роботою і в результаті посіла третє рейтингове місце. Медіацентру УжНУ дівчина розповіла про перепони на шляху до Херсона, про несподіванки й дива, які супроводжували команду журналістів-«олімпійців».

  • Захищати честь університету на олімпіаду вас – Мирославу Гараздій та Елізавету Зеленюк – відібрала кафедра. Чи були які-небудь перепони для поїздки?

– Так. Саме викладачі кафедри журналістики запропонували наші кандидатури на всеукраїнську олімпіаду. Щодо перешкод, то, звісно, були. По-перше, як зазвичай, оформлення потрібних документів для від’їзду забрало чимало часу. По-друге, склалися обставини, за яких постало питання, чи їхати в Херсон самим (моєю супутницею була однокурсниця Елізавета Зеленюк).

Коли зважити на сучасні українські реалії, нині трохи ризиковано подорожувати. Знайомі розповідали чимало випадків, коли під час поїздки в потязі й по кілька разів пасажирів виводили на платформу через фальшиві виклики про замінування транспортного засобу. З одного боку, ми вже давно повнолітні. З іншого, університет усе ж відповідає за нас, доки ми студенти.

Та й, правду сказати, самим не дуже хотілося їхати. Тим паче, це не Львів і не Київ. Це південна частина України – зовсім інша ментальність, ставлення до життя. Тому ми звернулися по допомогу до доцента кафедри журналістики Володимира Тарасюка, для котрого «олімпіадна» поїздка 2015-го року була вже шостою. Він погодився очолити нашу ужнівську делегацію, за що йому дуже вдячні.

  • Як зустрів вас Херсон?

– По-різному… Найперше – холодно. Маю на увазі погоду. Нам, звісно, «пощастило»: у гуртожитку вимкнули опалення (хоча ми знайшли альтернативний спосіб зігрітися – щоранку і щовечора я вмикала фен для сушіння волосся і таким чином нагрівала всю кімнату), творче завдання писали в період неймовірної зливи, тестові завдання виконували під супровід, можна сказати, арктичного вітру (гіперболізую, проте вітер і справді був сильним і холодним).

Проте спогади про Херсон, незважаючи на все, дуже теплі. Щодня ми ходили в «Сільпо» купити продуктів, і щоразу мені випадали чеки з оптимістичними прогнозами: «Землю вдобрюєш – урожай маєш», «Вас чекає світле майбутнє». А в день від’їзду, після оголошення результатів олімпіади й нагородження, я отримала чек також настроєвий: «Ви настільки щасливі, наскільки вважаєте». Тоді я справді була дуже щасливою…

Не дуже вірился, що вдасться посісти призове місце, зважаючи на велику кількість учасників та їхні настрої. Чесно, ніколи не вірила в гороскопи, прогнози, тим більше, у чеках. Проте, коли кілька ніби випадковостей стали закономірністю, довелося трохи змінити про це думку, повірити в казку прогнозів і побажань. До речі, ці чеки вирішила зберегти. На згадку.

Позитивні емоції завжди сильніші від негативних. Тому з Херсоном у мене пов’язані лише теплі й щирі спогади.

  • Змагалися студенти-журналісти у двох конкурсах – творче завдання та написання фахових тестів. Що збільшило твої шанси на перемогу?

– Напевно, творча робота. Мали екскурсію музеєм, потім була урочиста частина, відтак – тренінг із надання першої медичної допомоги. Увесь день ми ходили мов на голках: не знали, про який із заходів доведеться писати. Хоч нам дозволили користуватися диктофонами, я все занотовувала в блокнот. Це мені справді дуже допомогло.

Після згаданого тренінгу ми перейшли в інший корпус Херсонського державного університету, де мали виконувати творче завдання. На нього виділили 2 години. Стільки ж часу тривав тренінг. Якби не мала рукописів, навряд чи встигла б за такий час написати повноцінний звіт. Саме цей жанр обрали для творчого завдання.

Почувши тему й жанр, була розгублена. Однак вирішила, що не писатиму штампом: «7-го квітня відбувся тренінг…» По-перше, таким шляхом пішла більша частина учасників. По-друге, викладачі нашої кафедри також постійно закликають уникати цих «публіцистичних зразків». Тож я ризикнула: написала звіт в аналітичному аспекті, порушивши проблеми волонтерства й патріотизму. Воднораз не виходила за рамки жанру: докладно й у хронологічному порядку передала зміст тренінгу.

Вийшов такий собі звіт на 5 з половиною сторінок. У кінці зробила відповідні висновки. Ризикнула, але хотіла довести насамперед собі. Що саме? З величезною повагою ставлюся до журналістів, котрі працюють у суто інформаційних жанрах. Однак університет має готувати «мислителів, людей, які віддані ідеалам, віддані своїй країні, цінностям, направду сильних духом особистостей...», як зауважував в одному з інтерв’ю газети «День» Йосип Лось. Тому й подумала: з інформаційним звітом далеко не піду. У підсумку твір оцінили на 47 балів із 50 можливих. До того ж це був найвищий бал за творче завдання. Завдяки йому я розділила 1–2 місця саме в «творчому» етапі олімпіади.

Щодо тестів (2-го етапу), то ми мали виконати 50 тестів за теоретично півтори години, а практично 1.10–1.15. Це було досить складно. До того ж завдання стосувалися більш загальних питань зі сфери журналістики. Хоча чимало питань траплялися і з дисциплін, які вивчаємо або нещодавно вивчали. Тому дякую викладачам кафедри журналістики за здобуті знання під час лекцій чи практичних занять. Виконуючи тести, часто згадувала пари, точніше теми, які вивчали на заняттях. Це справді допомогло у вирішення тестів.

  • Що було найважче на олімпіаді?

– Максимально налаштувати себе, позбутися хвилювань, сподіватися на хороший результат.

  • Як сприйняла такий високий результат?

– Плакала… Від радості, звичайно. Не сподівалася на призове місце. Однак десь у душі, звісно, мріяла. Хотілося не підвести кафедру, факультет, університет, зробити щось вагоме. Педагоги щоразу передають нам знання, уміння, досвід. У мене було бажання довести, що всі і їхні, і мої старання недаремні, адже результатом завдячую насамперед наставникам. Результат був для мене сюрпризом. Тоді згадала про «оптимістичні чеки» в «Сільпо». Та й узагалі весь день мене переслідувало відчуття, що це сон, а не реальність. Упевнив в останньому диплом, який тримала в руках.

  • Чим дивували гостей господарі олімпіади? Культурною програмою чи ще чимось?

– Нас ознайомили зі структурою факультету. Щодо культурної програми, то ми влаштовували її самі. З іншого боку, ми їхали не відпочити, а на змагатися. Щодня гуляли містом. Одного разу потрапили на концерт симфонічної й камерної музики, на який запросив Володимир Юрійович. До речі, він і був нашим екскурсоводом у Херсоні: ходили до Дніпра, ознайомлювалися з визначними архітектурними пам’ятками тощо.

  • А що найбільше вразило в Херсоні?

– Запам’яталися два моменти: надзвичайно чисте місто й українсько-радянський симбіоз у всьому. Досі в центрі Херсона – парк ім. Ленінського комсомолу, пам’ятники російським генералам. Водночас синьо-жовті лавиці, білборди щодо допомоги солдатам в АТО, численні українські стяги, що виднілися на куполах різних будівель. Вразили й назви вулиць: Комсомольська, Жовтневої революції… З одного боку, це історичне минуле. З іншого, воно геть не на часі, коли в державі війна й почуття патріотизму нарешті прокинулося в більшості громадян. Однак загалом місто дуже сподобалося. Воно не надто гамірне.

  • Крім перевірки знань у певній галузі, всеукраїнські олімпіади сприяють пошуку друзів, знайомств. Знайшла нових друзів?

– На жаль, ні. З деякими учасниками, звісно, познайомилася, але 3 дні – замало часу, щоб стати справжніми друзями. Для цього іноді потрібен не те що тиждень, а роки… А нові знайомства – це завжди розширення світогляду, нові емоції, часткова переоцінка власних дій.

  • Як досвідчена учасниця олімпіади, що б порадила студентам-колегам, які поїдуть наступного року?

– Насамперед – вірити у власні сили. Намагатися перебороти всі фобії, хвилювання. Вчитися, старанно готуватися до кожного практичного заняття, адже ніколи не знаєш напевне, де і що може згодитися. Тобто готуватися до олімпіади слід не день, не тиждень і не місяць, а систематично. Також раджу читати: як художню літературу, так і фахову. Не забувати про аналітичні періодичні видання. Вони справді збагачують. Саме з них варто черпати основу для самовдосконалення на журналістському ґрунті.

Знаю, що багато хто з ровесників може мене не підтримати в цьому, але я все-таки скажу: не пропускайте пар, якщо на це немає вагомої причини, бо кожне заняття – мов скринька, у яку щодня кидаєте монети. Копійка до копійки – і буде гривня. І ви не уявляєте, наскільки будете щасливими, коли відкриєте цю скриньку (тільки не з грошима, а зі знаннями). Завжди слід іти до мети: хай повільними, але власними кроками…

Іванка Когутич




МЦ-інтерв’ю | 21.04.15 | Додав Lucky | 719 | 0.0/0
Теги: Кафедра журналістики, Філологічний факультет

Схожі публікації:


Система Orphus Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter!

0
avatar

Ми у Facebook

Календар публікацій


Рубрики розділу

Афіша [4]Незабаром [16]
Актуально [141]Акції [132]
Позиція [18]МЦ-інтерв’ю [150]
Особистість [33]Студгромада [188]
Абітурієнт [84]Зблизька [88]
Наболіле [21]Із ректорату [149]
Не словом, а ділом [154]Компетентно [38]
Несподівано... [14]У ногу з часом [80]
Обмін досвідом [160]Теорія і практика [319]
Наукові форуми [273]Презентації [167]
Екскурсії [113]Дозвілля [210]
Ініціатива [47]Перспективи [38]
Підсумки [40]Спорт [238]
Традиції [206]Зустрічі [210]
Вітаємо! [235]Пам’ятаємо... [82]
Міжнародні контакти [230]Студентська практика [66]
Студмістечко [8]Конкурси [117]
На замітку [6]З минулого – в майбутнє [10]
Студентські будні і свята [9]Голоси неперебутнього [6]
Наше радіо [49]Слідами Евтерпи і Мельпомени [35]
Громада [2]Річниця [14]
Слава Україні! [9]Розмови від душі... [19]
З Приймальної комісії [91]The main news of university [12]
Подяка [8]Диванні розмови [1]
Телепідсумки [13]Письменник за прилавком [11]
Університетська кухня [3]Підсумки року [5]
Визнання [3]Експрес-інтерв’ю [4]

Інші матеріали рубрики