Головна » Усі публікації » МЦ-інтерв’ю |
Студентка відділення журналістики Мирослава Гараздій гідно представила Ужгородський університет на Всеукраїнській студентській олімпіаді з журналістики в Херсоні. Третьокурсниця вразила всіх творчою роботою і в результаті посіла третє рейтингове місце. Медіацентру УжНУ дівчина розповіла про перепони на шляху до Херсона, про несподіванки й дива, які супроводжували команду журналістів-«олімпійців».
– Так. Саме викладачі кафедри журналістики запропонували наші кандидатури на всеукраїнську олімпіаду. Щодо перешкод, то, звісно, були. По-перше, як зазвичай, оформлення потрібних документів для від’їзду забрало чимало часу. По-друге, склалися обставини, за яких постало питання, чи їхати в Херсон самим (моєю супутницею була однокурсниця Елізавета Зеленюк).
– По-різному… Найперше – холодно. Маю на увазі погоду. Нам, звісно, «пощастило»: у гуртожитку вимкнули опалення (хоча ми знайшли альтернативний спосіб зігрітися – щоранку і щовечора я вмикала фен для сушіння волосся і таким чином нагрівала всю кімнату), творче завдання писали в період неймовірної зливи, тестові завдання виконували під супровід, можна сказати, арктичного вітру (гіперболізую, проте вітер і справді був сильним і холодним).
– Напевно, творча робота. Мали екскурсію музеєм, потім була урочиста частина, відтак – тренінг із надання першої медичної допомоги. Увесь день ми ходили мов на голках: не знали, про який із заходів доведеться писати. Хоч нам дозволили користуватися диктофонами, я все занотовувала в блокнот. Це мені справді дуже допомогло.
– Максимально налаштувати себе, позбутися хвилювань, сподіватися на хороший результат.
– Плакала… Від радості, звичайно. Не сподівалася на призове місце. Однак десь у душі, звісно, мріяла. Хотілося не підвести кафедру, факультет, університет, зробити щось вагоме. Педагоги щоразу передають нам знання, уміння, досвід. У мене було бажання довести, що всі і їхні, і мої старання недаремні, адже результатом завдячую насамперед наставникам. Результат був для мене сюрпризом. Тоді згадала про «оптимістичні чеки» в «Сільпо». Та й узагалі весь день мене переслідувало відчуття, що це сон, а не реальність. Упевнив в останньому диплом, який тримала в руках.
– Нас ознайомили зі структурою факультету. Щодо культурної програми, то ми влаштовували її самі. З іншого боку, ми їхали не відпочити, а на змагатися. Щодня гуляли містом. Одного разу потрапили на концерт симфонічної й камерної музики, на який запросив Володимир Юрійович. До речі, він і був нашим екскурсоводом у Херсоні: ходили до Дніпра, ознайомлювалися з визначними архітектурними пам’ятками тощо.
– Запам’яталися два моменти: надзвичайно чисте місто й українсько-радянський симбіоз у всьому. Досі в центрі Херсона – парк ім. Ленінського комсомолу, пам’ятники російським генералам. Водночас синьо-жовті лавиці, білборди щодо допомоги солдатам в АТО, численні українські стяги, що виднілися на куполах різних будівель. Вразили й назви вулиць: Комсомольська, Жовтневої революції… З одного боку, це історичне минуле. З іншого, воно геть не на часі, коли в державі війна й почуття патріотизму нарешті прокинулося в більшості громадян. Однак загалом місто дуже сподобалося. Воно не надто гамірне.
– На жаль, ні. З деякими учасниками, звісно, познайомилася, але 3 дні – замало часу, щоб стати справжніми друзями. Для цього іноді потрібен не те що тиждень, а роки… А нові знайомства – це завжди розширення світогляду, нові емоції, часткова переоцінка власних дій.
– Насамперед – вірити у власні сили. Намагатися перебороти всі фобії, хвилювання. Вчитися, старанно готуватися до кожного практичного заняття, адже ніколи не знаєш напевне, де і що може згодитися. Тобто готуватися до олімпіади слід не день, не тиждень і не місяць, а систематично. Також раджу читати: як художню літературу, так і фахову. Не забувати про аналітичні періодичні видання. Вони справді збагачують. Саме з них варто черпати основу для самовдосконалення на журналістському ґрунті. Знаю, що багато хто з ровесників може мене не підтримати в цьому, але я все-таки скажу: не пропускайте пар, якщо на це немає вагомої причини, бо кожне заняття – мов скринька, у яку щодня кидаєте монети. Копійка до копійки – і буде гривня. І ви не уявляєте, наскільки будете щасливими, коли відкриєте цю скриньку (тільки не з грошима, а зі знаннями). Завжди слід іти до мети: хай повільними, але власними кроками… Іванка Когутич |
|
|
|
Теги: |
Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter! |
0 | |
Ми у Facebook
Рубрики розділу
Інші матеріали рубрики