Вівторок, 28.01.20, 08:22 | Вітаю Вас Гість | RSS

Головна » Усі публікації » МЦ-інтерв’ю

Випускниця УжНУ Ольга Сікора про АIESEC, життя в Амстердамі та про подорожі
Ольга Сікора

«… ніколи не вважала себе любителькою мандрів, поки не почала подорожувати. Це затягує. Такий собі наркотик. Більше їздиш – більше хочеться. Тішить, що зі своїми професійними стажуваннями AIESEC дає можливість іноді й заробити на власні подорожі».

21-однорічна дівчина вже встигла відвідати 12 країн, здійснивши найзаповітнішу мрію – побачити світ. Ольга побувала у Сербії, Чорногорії, Хорватії, Угорщині, Австрії, Словаччині, Польщі, Литві, Норвегії, Швеції, Іспанії та Голландії.

  • Присвятивши два з половиною роки студентського життя Айсеку та пройшовши шлях від простого мембера до віце-президента з вхідних стажувань, ти стала випускницею організації. Отож розкажи, будь ласка, як це бути проактивним айсекером? Що дала тобі організація?

– Стільки думок, що важко визначитися, з чого саме почати. Скажу так. У школі я була дуже закритою людиною, тож, переїхавши в Ужгород, перший час не могла знайти себе. Не мала друзів, не знайшла собі заняття до душі. Вчилась і працювала, однак ні перше, ні друге не робила з особливим задоволенням. Тому, коли на другому курсі відкрила для себе AIESEC, моє життя круто повернулося в кращий бік.

Ольга Сікора

З першого моменту почувалася там як риба у воді. Це були мої люди, моє бачення, мої проекти. Все було «моє», все мене цікавило, усім мені хотілося займатися. Думаю, багатьом я не подобалася спочатку, як людина, що до ладу ще нічого не знає, але всюди рветься, багато говорить і вставляє свої навіть не 5 копійок, а ціле відро…

Але я нічого не могла зробити. Навіть тепер майже всі мої друзі – Aiesec. І це можна зрозуміти, адже в дружбі, коли вона виходить на більш дорослий рівень, дуже важливо мати однакові інтереси, приблизно однакові погляди на світ.

Я завжди зрозумію айсекера – айсекер завжди зрозуміє мене. Для мене бути проактивним айсекером означає бути ним не тільки тоді, коли ти безпосередньо знаходишся в проекті, на зборах чи ще десь – це коли ти відчуваєш себе айсекером і дієш як айсекер завжди.

Що дав мені Айсек? На це складно відповісти. Він був настільки поворотним етапом мого життя, настільки змінив мене як людину, що я вважаю: нічого з того, що маю тепер, не було б, якби не Айсек.

  • Тобто ти можеш поділити своє життя на до і після AIESEC. Ти змінилася як особистість, набралася досвіду, а як щодо стажувань? Чи вважаєш, що саме з AIESEC відкрила світ?

– Важко навіть придумати, ким би я стала без нього, адже була в організації у той період, коли твої погляди формуються, ти змінюєшся, з підлітка виростаєш уже в більш чи менш дорослу людину. І я не думаю, що прийшла би до такого самого результату без Айсеку.

Щодо стажувань: я вперше поїхала закордон саме на стажування. Років з 15 казала: у 2012-му я поїду за кордон (тоді мені виповнювалося 18). Уявлення не мала, як саме, але була певнена, що поїду. Так воно й вийшло, хоч про ту свою обіцянку призабула до того часу. Була на двох стажуваннях. Обидва були для мене абсолютно різними, спонукаючи до особистого зростання.

Ольга Сікора

У Сербії я відвідала маленьке містечко з маленькою командою. Вчилася бути так довго і так далеко від дому, вчилася спілкуватися англійською, будувати стосунки з людьми за короткий час (цьому я продовжила вчитись і на другому стажуванні – комунікація надто довго не була моєю сильною стороною), вчилась подорожувати з місця на місце без плану.

На своєму другому стажуванні – у Варшаві – я перебувала з великою командою. Тут я вчилася мешкати з 6 людьми в одній квартирі, жити у великому місті (раніше думала, що не витримала б у великому місті – виходить, помилялася), відкривала в собі нові грані, змінювала власну думку про себе.

На другому стажуванні я вже була більш відкритою й легкою в спілкуванні. Воно пройшло просто чудово. Я зрозуміла, що дуже багато проблем ми самі собі створюємо, просто не бажаючи змінити своє ставлення до них. Втім, якби я пішла на ще одне стажування, знову навчилася б чогось нового.

Айсек-стажування дає чудові можливості до пізнання світу і до самопізнання. Головне –відкритися цьому всьому, бо багато залежить від тебе. Я ніколи не вважала себе любителем мандрів, поки не почала подорожувати. Це затягує. Такий собі наркотик. Більше їздиш – більше хочеться. Радує, що Айсек зі своїми професійними стажуваннями дає тобі можливість іноді й заробити на власні подорожі.

  • Нещодавно ти закінчила юридичний факультет УжНУ. З його дипломом підкорюєш Європу. Розкажи, як склалося так, що працюєш за кордоном?

– Здобула диплом бакалавра. На другому курсі я б так не сказала (у більшості студентів так, мабуть), але тепер я дуже вдячна УжНУ і вважаю, що він дав особисто мені найкращу освіту з тих, які міг запропонувати.

У нас були хороші викладачі, які на старших курсах ставилися до нас, як до рівних. Приємно чути, коли юристи-практики з десятками років досвіду кажуть студентам «шановні колеги». Мені не було важко навчатися, за що я дуже вдячна своїм батькам – вони не гнали мене на роботу, дали можливість жити в Ужгороді і просто насолоджуватися життям. Найменше, що я могла зробити, – це не давати їм приводів для хвилювань за моє навчання (навчалася на бюджетному місці). А коли знаєш, що тили прикриті, то й насущні питання вирішуються легше.

Поки що я вирішила не вступати до магістратури – хочу взяти перерву у навчанні. Вважаю, що при потребі зможу вступити і через рік або два. За цей час планую навчитися чогось нового, спробувати себе у якихось нових видах діяльності, зробити ще один крок до розуміння того, чим я все-таки хочу займатися в житті. Наразі проходжу стажування в одній компанії – у зв’язку з цим не хочу забігати наперед, приписувати собі якісь фантастичні позиції: життя не любить, коли ти розповідаєш про те, чого ще не сталося.

  • У якій країні стажуєшся?

– У Голландії.

  • Чи бачиш своє майбутнє в Україні? Тобто чи є у планах повернутися на Батьківщину і будувати кар'єру тут?

– Якщо у мене складеться з цією роботою так, як би мені цього хотілося, то питання про кар’єру в якійсь конкретній країні відпадають, оскільки специфіка роботи така, що тобі постійно треба переміщатися з місця на місце. Тепер я тут, бо є можливість навчатися професії, яка для мене дуже цікава і яка в Ужгороді не є особливо представлена з ряду об’єктивних причин.

Ольга Сікора

Я живу не в Амстердамі, а в селищі Заутеланде (провінція Зеландія) – просто коло моря. Мені це подобається, оскільки для того, щоб звикнути до нової атмосфери, краще починати з чогось маленького і зрозумілого. Хотілось би, правда, перебратись ближче до центральної частини країни – тоді сполучення з усіма стратегічно важливими точками є набагато легшим.

  • Як тобі життя в Голландії? Що саме подобається чи не подобається в цій країні?

– Перше, на що я звернула увагу і що мені подобається, – люди на вулиці тобі усміхаються. Мені імпонує такий підхід. Ця усмішка не означає абсолютно нічого, але все ж підіймає настрій. Інша річ, яка спочатку мене трохи змусила відчути себе некомфортно, – це те, що тут великі низькі вікна, які ніхто ніколи не закриває шторами. Тобто ти можеш іти й бачити все, що відбувається в домі у людей. Свої я спочатку старанно затуляла, а потім звикла і зрозуміла, що люди не закривають вікна, бо їм однаково, хто куди дивиться, а люди, які йдуть вулицею, все одно не дивляться у вікна, бо їм однаково, що там у когось відбувається. Ось така-от закрита відкритість голландських людей.

Спочатку було важко звикнути до сильного морського вітру, і поки люди ходили в футболках, я куталася у все найтепліше і в перші два тижні тут випила стільки ж чаю, скільки за все своє життя до того (чай не надто люблю). Всі їздять на велосипедах, і якщо в Амстердамі до цього звикнути дуже важко, оскільки велосипедний трафік просто неймовірний, то в моїй провінції мені це зовсім не заважає. Їжджу я поки не дуже добре, але оскільки це нікому не заважає на тій дорозі, де пролягає мій маршрут, то в мене є комфортна можливість практикуватися.

Мені подобається архітектура в цій сільській місцевості. Всі знають про Амстердам (і він справді дуже гарний), але все-таки Голландія – це далеко не тільки столиця. Проїхавшись навколишніми селами вперше, мала відчуття, ніби потрапила в якусь європейську милу і комфортну казочку. Але от ландшафт до закарпатського не дотягує. Тут скрізь поля і канали. Із гір тільки штучні насипи між селом і морем, щоб те саме море не затопило провінцію (що ставалося не раз до того, як насипи зробили). Хоча сам пляж і море прекрасні.

  • Чи задоволена ти своїм життям тепер? Які плани на майбутнє?

– Я думаю, що жоден українець тепер не може бути на 100 % задоволеним, зважаючи на те, що відбувається в нашій країні. В цій ситуації залишається надіятись, що все з часом налагодиться. Особисто я рада, що мені випала нагода попрацювати на такій роботі, хай навіть тепер у ролі стажера. І навіть якщо з часом з цього нічого не вийде, я вдячна за те, що мені вже вдалося чогось навчитись, адже якби 5 років тому сказали, що я працюватиму в розважальному бізнесі, то просто сприйняла б це за не дуже вдалий жарт. Та навіть ще рік тому у таке не повірила б. І все ж я тут.

Майбутнє? Чіткого глобального плану нема, оскільки моє життєве кредо підказує, що все, що відбувається, – на краще і все відбувається з певної причини. Звичайно, у мене є довжелезний список того, що б хотіла спробувати бодай раз у житті. Список змінюється, доповнюється і живе своїм життям. Думаю, багато в кого є щось подібне. Мене цей список спонукає до нових звершень.

  • І на завершення: що можеш порадити нашим студентам?

– Хм… Поради… Думаю, за роки в університеті я дізналася: іноді буває так, що нічого не відбувається. Ну взагалі нічого. І ти не знаєш, що далі. Це може призвести тебе до стану фрустрації. Однак я більше такого не боюся, бо щоразу після такого періоду моє життя круто поверталося в інший бік. Може, таким періодом «пустоти» Всесвіт збирає енергію для оцієї зміни?

А ще я навчилася, що без інвестиції не буває результату. Мені не платили за перебування в AISEC – я інвестувала свій час і сили в неї. Було б економічно вигідніше піти на роботу, але я відчувала, що в тривалій перспективі AIESEC виявиться набагато кориснішим. Я розумію студентів, у яких нема інших варіантів, і їм потрібно працювати, тож з великою повагою ставлюся до таких людей. Просто треба іноді згадувати про свої довготермінові цілі і робити приблизну оцінку того, як їх можна зреалізувати. Проговорювати це дуже корисно – ніколи не знаєш, який із твоїх сигналів доля прийме як програму діяльності.

О! Іще пораджу: не хвилюватися на екзаменах!!! Мені це ніколи не вдавалося. Переживала – забувалася, на питання відповісти не могла. Тільки-но я перестала нервуватися, оцінки відразу стали кращі. Хоч моя мама і каже, що не переживати – це мій вроджений талант ☺.

Віра Лабич, студентка відділення журналістики




МЦ-інтерв’ю | 26.07.15 | Додав Шумицька | 1011 | 3.0/3
Теги: АIESEC, Ольга Сікора, випускниця УжНУ

Схожі публікації:


Система Orphus Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter!

0
avatar

Ми у Facebook

Календар публікацій


Рубрики розділу

Афіша [4]Незабаром [16]
Актуально [141]Акції [132]
Позиція [18]МЦ-інтерв’ю [150]
Особистість [33]Студгромада [188]
Абітурієнт [84]Зблизька [88]
Наболіле [21]Із ректорату [149]
Не словом, а ділом [154]Компетентно [38]
Несподівано... [14]У ногу з часом [80]
Обмін досвідом [160]Теорія і практика [319]
Наукові форуми [273]Презентації [167]
Екскурсії [113]Дозвілля [210]
Ініціатива [47]Перспективи [38]
Підсумки [40]Спорт [238]
Традиції [206]Зустрічі [210]
Вітаємо! [235]Пам’ятаємо... [82]
Міжнародні контакти [230]Студентська практика [66]
Студмістечко [8]Конкурси [117]
На замітку [6]З минулого – в майбутнє [10]
Студентські будні і свята [9]Голоси неперебутнього [6]
Наше радіо [49]Слідами Евтерпи і Мельпомени [35]
Громада [2]Річниця [14]
Слава Україні! [9]Розмови від душі... [19]
З Приймальної комісії [91]The main news of university [12]
Подяка [8]Диванні розмови [1]
Телепідсумки [13]Письменник за прилавком [11]
Університетська кухня [3]Підсумки року [5]
Визнання [3]Експрес-інтерв’ю [4]

Інші матеріали рубрики