П`ятниця, 06.12.19, 12:13 | Вітаю Вас Гість | RSS

Головна » Усі публікації » МЦ-інтерв’ю

Наталія Шталь: «Коли займаєшся улюбленою справою, часу не відчуваєш»
Наталія Шталь

Не кожен університет України може похвалитися такою затишною їдальнею, як в УжНУ. Тут хочеться не просто поспіхом пообідати на великій перерві, а й приємно провести час з друзями-однокурсниками, адже атмосфера тому чудово сприяє.

Автор цього проекту — Наталія Шталь, відома ужгородська дизайнерка, колишня студентка нашого університету. Вона розповіла про те, як працює над проектами, якою є атмосфера на її робочій території та яким був її освітній шлях від Ужгорода до Аахену.

  • Чи задоволені Ви власним проектом університетської їдальні?

— Звичайно! Я дуже вдячна Андрієві Удовиченку, який запросив мене на цей проект. Оновити їдальню УжНУ було моєю мрією ще відтоді, як я сама здобувала тут вищу освіту. Хотілося зробити це місце функціональним, атмосферним, комфортним. Чула багато відгуків про те, що, завітавши до їдальні УжНУ, студенти почувають себе ніби в Кембриджі. Я трошки поцікавилася тим, як виглядають такі заклади в Кембриджі — там вони не такі парадні :)

Середовище дуже впливає на самопочуття людини: може допомогти зосередитися чи, навпаки, розслабитися, а ще відновити сили. Коли людина знаходиться в середовищі, котре викликає у неї почуття самоповаги, змінюється і її ставлення до того, що вона робить. Це одна з причин мого бажання реконструювати УжНУ з його аудиторіями та коридорами включно.

Хотілося створити простір, де студенти та викладачі змогли б у комфортній та творчій атмосфері вчитися і працювати. Щодо цього маю вже багато ідей, тому, якби отримала таке завдання, з великим задоволенням взялась би за нього. Мене дуже цікавить створення навчальних просторів! Багато дивлюся та читаю на цю тему, мрію створити якомога більше таких проектів...

  • Скільки у місті закладів, дизайн яких Ви розробляли? Чи довелося попрацювати за межами Ужгорода?

— В Ужгороді було багато замовлень: кафе, ресторани, фітнес-центри, квартири, приватні будинки, офіси, магазини, виставкові стенди… Мала проекти по цілому Закарпатті, а також у Києві, Одесі, Євпаторії, Сімферополі, Хмельницькому. Досвід проектування за кордоном маю в Чехії, Люксембурзі, Росії, Німеччині. Найдальша точка, куди їздила моя робота, — місто Мумбаї.

  • Над скількома проектами працюєте зараз?

— У мене завжди активні 12 проектів — більше не можу осилити фізично. Якщо надходять нові замовлення, доводиться почекати, поки попередні вийдуть зі стадії проектування. Тут варто розказати і про стадії втілення задуму в життя.

Усього їх чотири: формулювання завдання на проектування, збір необхідної інформації; розробка ескізного проекту, обговорення, доопрацювання; розробка технічної частини проекту; авторський нагляд у процесі реалізації.

Багато часу витрачаю на перші дві стадії, адже успіх проекту та легкість у його реалізації залежить від того, наскільки точно поставлені цілі та сформульовані завдання, а також від того, як вони опрацьовані. Тільки після завершення перших двох стадій можу братися за наступний проект.

  • Скільки часу приділяєте роботі? Чи встигаєте відпочивати?

— Коли займаєшся улюбленою справою, часу не відчуваєш. Навіть коли накочується втома, можна просто перемкнути увагу на щось інше. Наприклад, коли ідей щодо інтер’єру чомусь немає, можна розмальовувати керамічні ягідки чи придумувати новий логотип, а, сидячи за обідом, обговорювати проекти чи планувати роботу.

Я багато подорожую. Це можна назвати працею, а можна й відпочинком. Скрізь, де буваю, намагаюся зробити якомога більше фотографій, збираю ідеї, знайомлюся з людьми, які в різних країнах займаються мистецтвом, зокрема, архітектурою, обмінююся з ними досвідом. Багато читаю — для мене це відпочинок, але також і робота над собою. Думаю, мені вдалося так все зорганізувати, щоб робота і дозвілля злилися в єдиний процес, який дарує задоволення.

  • Кажуть, що не буває непотрібних знань. Погоджуєтеся з цією думкою?

— Ким би ти хотіла бути: флешкою на 32 гігабайти чи на 72?

  • На 72, звичайно.

— А може, потужним та швидким комп’ютером? В часи інтернету, коли майже будь-яку інформацію можна отримати за лічені хвилини, накопичувати безліч знань, які не використовуються, означає займатися марною справою, втрачати час. У голові мають бути ті необхідні знання, які використовуються постійно. Спробуйте завантажити в свій комп’ютер безліч програм, а тоді подивіться, як він буде працювати :) Але ж людина не комп’ютер!

Людина вирізняється тим, що здатна до творчості, до почуттів, здатна приймати рішення. Вона може чітко та точно формулювати запитання й цілі, збирати та аналізувати інформацію, робити висновки, діяти!

Для цього потрібно розвивати свою логіку, творчі здібності, вміння донести та сприйняти інформацію, велике значення мають також риторика та комунікабельність, зваженість та сміливість у прийнятті рішень. Змагатися із флешкою чи робити те, що робить комп’ютер, мені нецікаво. Людиною бути набагато цікавіше!

  • Ви здобували вищу освіту на інженерно-технічному факультеті УжНУ, практикувалися в Києві, вивчали архітектуру в Німеччині. Чим зумовлений такий тривалий освітній шлях?

― Для початку скажу, що цей шлях триває й досі.

Закінчивши фізико-математичний клас Ужгородського ліцею, хотіла вступити до консерваторії. Тоді музика була в мене на першому місці, я багато писала та співала пісень, їздила по фестивалях та гастролях. З консерваторією не вийшло, тому батьки поставили питання в дусі того часу: потрібно мати «земну» спеціальність, а потім уже займатися творчістю.

Думаю, це знайомо багатьом. Послухавши поради батьків, вирішила займатися «застиглою музикою», тобто архітектурою. Вступила для цього на інженерно-технічний факультет нашого університету (спеціальність «міське будівництво та господарство»).

Професії дизайнера в той час на наших просторах не існувало, тому я в принципі не могла знати про те, що хочу опанувати цей фах. Вирішила провчитись рік, а далі спробувати ще раз подати документи до консерваторії. Історія повторилась, тому вокал я перевела до розряду хобі й продовжила навчання.

Уже в процесі зрозуміла, що мені дуже цікаво займатися архітектурними питаннями. Навчання давалося легко, все було цікаво, хотілося відкрити для себе нові світи та можливості, темперамент не давав усидіти на місці, тому на 4-ому курсі я зібрала речі й поїхала до Києва, попередивши, що до сесії повернуся.

У столиці третього ж дня знайшла роботу, яка теж суттєво вплинула на те, який професійний шлях я обрала: проектувала корпусні меблі. Для цього треба було розібратися з матеріалами, технологіями, фурнітурою, вивчити ергономіку. Зрозуміла, що дизайн для мене.

Тоді ж почала робити свої перші проекти інтер’єрів. Повернувшись до Ужгорода, склала сесію. Ясно, що було нелегко, адже, порушуючи правила, слід очікувати наслідків. Бонуси хорошого навчання та того, що я була старостою, через свій отакий вибір втратила, тож за «відмінно» за дипломну роботу довелося поборотися.

Отримавши диплом, повернулася до Києва та продовжила проектувати інтер’єри. Скоро я зрозуміла, що мені бракує певних знань, до прикладу, навичок малювання. А ще дуже хотілося побачити світ. Тому поїхала до Німеччини, де рік вивчала мову, а тоді вступила на архітектурний факультет у місті Аахен. У той період я вже чітко знала, чого хочу, що мені для цього потрібно робити і в якому напрямку слід рухатися далі.

  • Чи залучаєте до своєї роботи студентів?

― Моя студія ― це творчий простір, тут багато молоді. Хтось приходить і залишається, хтось знаходить себе та йде далі. За ці роки було багато цікавих людей. Я надаю простір, творчу атмосферу та свободу, а кожен займається тим, що йому цікаво: хтось малює, хтось ліпить, дехто проектує, фотографує, читає лекції. Якщо нам з людиною і людині з нами цікаво, вона почуває себе вільною, має ідеї, хоче їх втілити чи спробувати себе в якійсь новій творчій справі, завжди допоможемо та підтримаємо.

  • Наостанок: чи маєте власний рецепт успіху?

― Проблема в тому, що люди часто ставляться до життя споживацьки. А потім звинувачують у своїх неуспіхах увесь світ ― тільки не себе. «Дайте мені освіту! Дайте мені роботу! Так ся стало, що я лузер!»

А щоб бути успішним, починати, на мою думку, слід з питання: що я хочу і можу дати цьому світові? Як зробити це найкраще? Що для цього я маю знати та вміти?

Людина працює в середньому 8-12 годин на добу. Це більша частина життя, тому робота повинна приносити задоволення. На якісно зроблену роботу завжди є попит, тому треба намагатися робити свою справу якнайкраще, постійно працювати над собою та розширювати власні горизонти.

Антоніна Чундак, студентка відділення журналістики




МЦ-інтерв’ю | 10.08.15 | Додав Шумицька | 960 | 5.0/1
Теги: дизайнер, Наталія Шталь, випускниця УжНУ

Схожі публікації:


Система Orphus Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter!

0
avatar

Ми у Facebook

Календар публікацій

«  Серпень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Рубрики розділу

Афіша [4]Незабаром [16]
Актуально [141]Акції [132]
Позиція [18]МЦ-інтерв’ю [150]
Особистість [33]Студгромада [188]
Абітурієнт [84]Зблизька [88]
Наболіле [21]Із ректорату [149]
Не словом, а ділом [154]Компетентно [38]
Несподівано... [14]У ногу з часом [80]
Обмін досвідом [160]Теорія і практика [319]
Наукові форуми [273]Презентації [167]
Екскурсії [113]Дозвілля [210]
Ініціатива [47]Перспективи [38]
Підсумки [40]Спорт [238]
Традиції [206]Зустрічі [210]
Вітаємо! [235]Пам’ятаємо... [82]
Міжнародні контакти [230]Студентська практика [66]
Студмістечко [8]Конкурси [117]
На замітку [6]З минулого – в майбутнє [10]
Студентські будні і свята [9]Голоси неперебутнього [6]
Наше радіо [49]Слідами Евтерпи і Мельпомени [35]
Громада [2]Річниця [14]
Слава Україні! [9]Розмови від душі... [19]
З Приймальної комісії [91]The main news of university [12]
Подяка [8]Диванні розмови [1]
Телепідсумки [13]Письменник за прилавком [11]
Університетська кухня [3]Підсумки року [5]
Визнання [3]Експрес-інтерв’ю [4]

Інші матеріали рубрики