Середа, 13.11.19, 18:13 | Вітаю Вас Гість | RSS

Головна » Усі публікації » МЦ-інтерв’ю

Маріан Токар: «У політиці треба давати шанс людям нового покоління, нового типу мислення»

На 23-му році незалежності в України почали нахабно відбирати частину її території. Загальна картина, ясна річ, є невтішною і тривожною, загрожує серйозними наслідками для суверенітету держави і життя її громадян. Попри те, що «штормить» поки що Крим і Схід України, осторонь подій не залишаються і західні регіони. Найважливіше питання сьогодні – як далеко зайде Росія у своїх імперських амбіціях та як її зупинити? Чимало роздумів викликають дії нової влади, реакція світу на українську ситуацію, а також підготовка до майбутніх президентських виборів в умовах кризової ситуації й практично воєнного стану.

Тож про революційні події, можливості та реалії нашої держави, а також перспективи найзахіднішого регіону – у розмові з Маріаном Токарем, директором Науково-дослідного інституту політичної регіоналістики, кандидатом історичних наук, професором.
  • Розкажіть про роботу Науково-дослідного інституту політичної регіоналістики. Наскільки події в Україні додають роботи структурному підрозділу?
– Інститут політичної регіоналістики за своїм змістовим і програмовим форматом вивчає переважно проблеми історичного та політичного розвитку Закарпаття і суміжних з ним регіонів, передусім Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької областей України, а також у сусідніх державах – Польщі, Румунії, Словаччині, Угорщині. Безперечно, проблеми регіоналізації, які аналізують працівники інституту, є актуальними в контексті політичної кризи, яка склалася в нашій державі. Понад усе, вважаю, що сучасній владі вкрай важливо звертати увагу на постійний і прагматичний зв’язок між центром і регіонами. Це проблема не сьогоднішня і потребує вирішення вже давно.

Жодна держава, яка переживає кризові або революційні події, відразу не може стабілізувати весь спектр суспільних відносин: політичних, економічних чи соціальних. Це потрібно розуміти і з цим розумінням ставитися до спроб нової влади стабілізувати ситуацію в державі. На це потрібен час. Але, на жаль, є зовнішній фактор… На моє переконання, Україна в цій ситуації втратила час. Передусім це пов’язано з тим, що був порушений політичний, економічний, соціальний контакт із регіонами. Багатонаціональна, багатоконфесійна, багатомовна держава повинна була враховувати всі дрібниці при розробці та впровадженні регіональної політики, реалізація якої мала мати прагматично-практичну проекцію.

Питання Криму – це питання не сьогоднішнє. Попередні представники влади не спромоглися в цьому контексті виробити чіткий механізм співпраці автономії та центру. Це стосується й інших регіонів, зокрема Закарпаття. Наш регіон теж поліетнічний, і всі політичні процеси завжди будуть торкатися мовно-культурних питань, міжетнічних взаємин тощо. Комусь здається, що вони поза політичною сферою, однак насправді є масштабними детонаторами політичних змін.

Цих та інших конфліктів можна уникнути тільки виробивши ефективну та відповідальну регіональну політику держави. На це варто звертати увагу і сучасній, і майбутній владі.

Зверну увагу на ще один момент. Важливий наслідок сучасних подій – уже традиційна поразка України в інформаційних війнах. Медіапростір – це одна з базових основ поширення та пропаганди сучасної політики, в тому числі регіональної. «Четверта влада» повинна працювати і на національну безпеку держави, бути інтегративним чинником, а не виконувати, як ми могли спостерігати останнім часом, свою антинаціональну функцію. Ці та інші сучасні проблеми перебувають у центрі уваги співробітників нашого інституту.
  • Яка ймовірність того, що долю Криму повторять східні регіони України?
– Усе залежить від того, які дії вживатиме центр, як відпрацьовуватиме контакти з регіонами. Не хочу говорити про провокаційні речі, які сьогодні перебувають в авангарді кризових подій. Однозначно, що ситуацію потрібно розглядати об’єктивно. Політичний режим Януковича тільки сьогодні для більшості громадян розкрив свою сутність. Зрозуміло, що режим цей був по суті антиукраїнським, і відповідати за відцентрові процеси повинні всі політичні партії і сили, які підтримували його. Однак і сьогодні спостерігаємо, що комуністи й регіонали не надто активні в питанні подолання кризи та стабілізації ситуації в державі. Зверніть увагу, що східні регіони України – це основне електоральне поле саме названих політичних сил!
  • Сьогодні вкотре заговорили про автономію та федералізацію регіонів. Наскільки реальна автономія для Закарпаття?
– Зважаючи на такі розмови стосовно Криму, Закарпаття, Галичини чи інших регіонів України, потрібно звертати увагу і на їхню історію. Минуле регіонів – це фактор їх спроможності у майбутньому. Історія Закарпаття впродовж останніх 100 років ілюструє незаперечний факт того, що політично край не був і не є самодостатній, і це наслідок інших процесів – соціальних, економічних тощо. Автономія краю сьогодні поза межею здорового глузду. Це радше пропагандистсько-провокаційна теза, яка практичну реалізацію навряд чи матиме. Більш небезпечним для Закарпаття є знову ж таки варіант із зовнішнім чинником та «вічним» статусом безперспективної периферії.…

«Україна переживає «хвилеподібні» державотворчі процеси,
характерні для її історії»

  • Відповідно до історичних особливостей нашої країни, чого сьогодні варто очікувати?
– Досить важко щось прогнозувати, а  конкретно стверджувати – і поготів. Є думки, що Крим уже втрачений для України... Питання в тому, наскільки влада і суспільство готові зберегти свою державу. Дехто занадто сподівається на допомогу Заходу. Сказати словами відомого вітчизняного класика суспільно-політичної думки Юрія Липи, що ні Сходи ні Заходи не допоможуть Україні в становленні своєї держави. Понад усе – розрахунок на власні сили. Сьогодні бачимо, що підтримка ЄС, НАТО, США є більш моральною, ніж реально прагматичною у надскладній українській ситуації. І практичної допомоги очікувати від них, на мій погляд, особливо немає сенсу. На жаль, принцип «багатий бідного не розуміє» може спрацювати…

Хочу наголосити, що вся історія України показує «хвилеподібність» державотворчих процесів. У процесі націотворення українці живуть за традиційною книгою буття внутрішніх потуг і зовнішньополітичного втручання. Нинішні події – це підтвердження існування своєрідного коду нації. Київська Русь, як перший важливий етап державотворення протоукраїнської нації, Козаччина, період національного відродження 19 століття, події української національної революції 1917–1920 років, незалежність Карпатської України 1939 року, процес творення новітньої незалежної України з 1991 року – всі ці етапи мають подібні ознаки в контексті проблем державотворення, боротьби за незалежність. Втрата державності на кожному з етапів теж мала свої специфічні особливості. Назвемо хоча б таку рису, як деградація політичної еліти, перевага у її середовищі приватних інтересів над колективними, національними. Зайвий раз згадуємо і про зовнішній фактор.
  • Найважливішою рушійною силою останніх місяців в Україні був і залишається Майдан. Можливо, саме він змінить ту «хвилеподібну» історію, чи вона триватиме й надалі?
– Я думаю, вона триватиме, тому що вкотре потрібно розпочинати все з початку. Будь-яке політичне відродження ставало наслідком культурного й духовного відродження. Це питання освіти і виховання молоді. Нова генерація з’явилася, це молоді люди, які не відчули «переваг» Радянського Союзу, тіні якого так важко позбувається Україна. І таких людей, очевидно, вже складно загнати в колишні рамки існування суспільства. З іншого боку, це питання вчителів, педагогів, школи, університету, врешті, сім’ї. Це ті соціальні центри, які формують і стабільність громадсько-політичного формату держави, виховують патріотично здорову національну генерацію, яка спроможна вибудувати чіткі й незмінні правила гри в умовах громадянського суспільства.
  • Яку роль виконують політичні еліти в таких політичних процесах?
– Я б сказав, що до сьогодні політичної еліти як такої в нашій державі не існувало. Ті, хто себе так називав, скомпрометували сутність цього поняття. Варто радше говорити про панівний клас. Політична еліта і взагалі формат еліти – це набуття певних ознак відповідальності, ефективності, спроможності на важливі для суспільства і держави рішення, які дозволяють організовувати соціум в цілому і спрямовувати його до розвитку. Останні роки режиму Януковича і його падіння зайвий раз підтвердили думку про існування у нас саме панівного класу. Адже елітам притаманна не тільки причетність до влади, а й авторитет, відповідальність, ефективність, певна ціннісна шкала та інше. Але проблема еліт для України є традиційною й історичною. Чому Михайло Грушевський, відомий історик, вчений, а не професійний політик став Президентом УНР? Це ж парадоксальна ситуація. Невже на той час не було політиків-практиків, які активно проявили себе в громадсько-політичному житті? Вочевидь це питання авторитету! Подібна ситуація, вважаю, відбувається й нині. На жаль, людей, які б фахово підходили до розуміння проблеми політичної інтеграції нації, побудови модерної національної держави в цілому, обмаль.

Хто політично збанкрутував – має піти на смітник історії

  • Наближаємося до президентських виборів. Кого бачите на цій посаді?
– Такого лідера складно визначити і в стабільній ситуації, а не те що в такій кризовій, як нині. Очевидно, претендентів буде багато. Але, на моє глибоке переконання, треба давати шанс людям нового покоління, нового типу мислення, тобто тим, які не були до цього на політичному олімпі України. Важливо, щоб така особа відповідала запитам сучасної української громади. Пріоритет – патріотизм і суспільна жертовність.
  • А як бути з питанням досвіду?
– Досвід – це коли людина допомагає. Але він не повинен слугувати шляхом до влади, засліплюючи інші здорові ідеї суспільного загалу. На мій погляд, Євромайдан показав, що визріває нове покоління людей, які потребують нових лідерів. Вони не сприймають тих, хто був учора.
  • Як оцінюєте люстраційні процеси, що сьогодні відбуваються? Що взагалі потрібно розуміти під люстрацією?
– Як на мене, то питання люстрації як феномену суспільного очищення варто розглядати з двох позицій. Перша полягає у тому, що професіонали потрібні в будь-яких сферах на будь-яких місцях, тим паче, коли людина проявила себе як здібний фахівець. Такого профі слід оберігати від ідеологічно-партійних утисків різних політичних режимів. Згадаю відомого мислителя Дмитра Донцова, котрий в одній зі своїх праць писав, що партійний плюралізм в контексті боротьби за владу – це добрий ідеологічний струмінь для державотворення. Але коли представник тієї чи іншої політичної сили приходить до влади, то він повинен позбутися партійництва, а відповідно й інтересів певної ідеологічної групи людей. Він переходить від статусу носія ідеологічних, партійних інтересів до статусу носія інтересів держави і суспільства. Це був би для України найкращий вихід з політичного хаосу, який сьогодні триває. З іншого боку, не хочеться бачити людей, які політично збанкрутували. Це логічне і бажане право суспільства позбутися політиків, державних службовців різних рівнів, працівників інших державних установ, які заплямували себе в минулому. Непрофесіоналізм, хабарництво, масштабна корупція… Підлабузництво і зрадництво… Я вже не говорю про причетність до жертв. Перспектива таких політиків – смітник історії. Це пройшла Чехія, частково інші держави Центрально-Східної Європи. Їх приклад засвідчив позитивний момент для вирішення такої проблеми.
  • Які Ваші прогнози щодо політичної кризи в Україні?
– Криза триває і вочевидь буде тривати. Вважаю, що одним із перших переломних моментів мають стати президентські вибори в Україні. Вони повинні б позитивно вплинути на стабілізацію в державі та заспокійливо на суспільство. А далі потрібні поступові кроки від повного перезавантаження влади до конкретних реформ у проблемних сферах. Сподіваюся, що це матиме добрі наслідки для дальшого розвитку України.

Наталія Каралкіна




МЦ-інтерв’ю | 22.03.14 | Додав Lucky | 1121 | 5.0/2
Теги: Маріан Токар, Факультет суспільних наук

Схожі публікації:


Система Orphus Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter!

0
avatar

Ми у Facebook

Календар публікацій


Рубрики розділу

Афіша [4]Незабаром [16]
Актуально [141]Акції [132]
Позиція [18]МЦ-інтерв’ю [150]
Особистість [33]Студгромада [188]
Абітурієнт [84]Зблизька [88]
Наболіле [21]Із ректорату [149]
Не словом, а ділом [154]Компетентно [38]
Несподівано... [14]У ногу з часом [80]
Обмін досвідом [160]Теорія і практика [319]
Наукові форуми [273]Презентації [167]
Екскурсії [113]Дозвілля [210]
Ініціатива [47]Перспективи [38]
Підсумки [40]Спорт [238]
Традиції [206]Зустрічі [210]
Вітаємо! [235]Пам’ятаємо... [82]
Міжнародні контакти [230]Студентська практика [66]
Студмістечко [8]Конкурси [117]
На замітку [6]З минулого – в майбутнє [10]
Студентські будні і свята [9]Голоси неперебутнього [6]
Наше радіо [49]Слідами Евтерпи і Мельпомени [35]
Громада [2]Річниця [14]
Слава Україні! [9]Розмови від душі... [19]
З Приймальної комісії [91]The main news of university [12]
Подяка [8]Диванні розмови [1]
Телепідсумки [13]Письменник за прилавком [11]
Університетська кухня [3]Підсумки року [5]
Визнання [3]Експрес-інтерв’ю [4]

Інші матеріали рубрики