Вівторок, 12.11.19, 14:12 | Вітаю Вас Гість | RSS

Головна » Усі публікації » Не словом, а ділом

«Take one Ukrainian Child's Hand» святкує 15 років своєї успішної роботи
Вікторія Симулик, студентка факультету суспільних наук

Коли нам найважче, дуже часто досить чиєїсь руки, аби відчути, що ти не сам у складній ситуації. Українсько-американський проект «Take one Ukrainian Child's Hand» («Візьми за руку одну українську дитину») святкує 15 років своєї успішної роботи. Він має на меті мобілізувати громадськість, активізувати благодійну діяльність в інтересах дітей та юнацтва. А ще – донести, що вони завжди можуть розраховувати на чиюсь підтримку.

 

Нині за проектом реалізується 5 спонсорських програм, у яких беруть участь Часлівська школа-інтернат; Павлівська програма для випускників інтернатних закладів; МСРЦ «Дорога життя»; ЗОШ №14; Благодійний фонд «Нова сім’я».

Особливістю проекту є те, що кожен спонсор, а їх близько 300, вносить щорічний платіж у розмірі 75 доларів. Американська делегація щовересня власноруч привозить ці кошти до України й купує за них одяг чи поліпшує умови проживання дитини. До того ж спонсори можуть опікуватися дитиною або двома. При цьому між українською дитиною та американським другом дуже часто підтримується зв’язок завдяки листуванню.

 

За 15 років роботи проекту величезна кількість людей працює організаторами, перекладачами, ведучими різних заходів. А ще вони створюють власні проекти. Усе просто: власною роботою показати іншим, що ти не можеш бути байдужим і стояти осторонь. Свою небайдужість уже давно доводять студенти факультету суспільних наук. Вони найактивніше долучаються до проекту ТАЧ.

«Коли мені вперше довелося стати волонтером у рамках літньої практики, зізнаюся, був страх. Це правда. Я чітко розуміла: мені треба працювати з дещо незвичними дітьми. Тобто такими, які мають у серці певні рани, що відбиваються на їх поведінці. У кожного з них – окремий маленький світ, а мені треба стати його гостем. Я переживала, чи дозволять мені діти стати їхнім другом. Але всі страхи розвіялися, коли переступила поріг закладу, де відбувалася зустріч: вони прийняли, широко розкривши обійми. Тут мені стало зрозуміло: все, що їм потрібно, це любов!» – розповідає студентка факультету суспільних наук Вікторія Симулик.

 

Цією любов’ю від початку червня діляться студенти-практиканти першого та другого курсів кафедри соціології та соціальної роботи з учнями Часлівської школи-інтернату та Ужгородської ЗОШ №14. Журналістові Медіацентру вдалося побувати у цих закладах і зрозуміти, що такого великого роблять ці люди для дітей-сиріт і ромського населення.

Розпочалося все з поїздки до ЗОШ №14. Тут навчаються діти ромської меншини. Заклад уже давно співпрацює з Проектом і це має свій результат: відремонтовані всі приміщення, створена бібліотека, у порядку двір, частково перекритий дах, який, на жаль, нещодавно зазнав сильної шкоди під час бурі. Проте це все нічого, як порівняти з тим, які перспективи відкриваються для ромських дітей.

Оксана Легеза

«Табір, який нині проходить у школі й в котрому активну участь беруть студенти, – це для кожного з нас великий подарунок. Адже волонтерської уваги треба не тільки престарілим чи людям з особливими потребами, але й представникам будь-якої меншини, тим паче ромському населенню. Воно потребує активнішої співпраці всієї громади, аби полегшити інтеграцію і допомогти долати соціальні стереотипи.

Коли до нашої школи приходять волонтери, я розумію, що так починається боротьба із дискримінацією, із викривленим вихованням суспільства. Я бачу очі своїх дітей. І знаєте, що в них читаю? Що їм не хочеться прибирати вулиці, ходити із простягнутою рукою чи збирати залізо. Вони хочуть бути схожими на ваших студентів, стати соціальними працівниками, аби так само допомагати. А це і є досягненням прекрасної мети!» - коментує директор школи Оксана Легеза.

 

У цій школі завдяки проекту, а ще вчителям, керівництву, волонтерам, як українським, так і закордонним (під час нашого приїзду якраз прибули з Києва, Івано-Франківська та Великобританії), учнів школи вчать пишатися своїми традиціями. Тут висить їхній прапор, вони співають свій гімн, влаштовують ромські дні. У них виховують не лише гордість за належність до певної меншини, а й бажання підніматися соціальними сходинками все вище і вище. І цим доводити гідність свого коріння.

А волонтери роблять все, аби показати їм перспективу інакшого життя. За ці два тижні денного літнього табору організатори провели і ще проводитимуть тематичні дні: українські, ромські, французькі, Дні гігієни, навколишнього середовища, Нептуна тощо. Багато танців, співів, ручної роботи, повчальних розмов, веселих ігор, вилазок до лісу – всю титанічну роботу не можна описати. Але вона робиться. І робиться, бо того потребують серця волонтерів.

Тетяна Тернак

«Я завжди думала, що роми інші. Попрацювавши з ними в таборі, розумію: це такі самі діти, як і всі. Їм не вистачає уваги, любові, як і всім, не кажу вже про толерантне ставлення з нашого боку. Ми і тільки ми своїми стереотипами чи ще чимось автоматично накладаємо на них ярлик, не даючи можливості довести протилежне. Я неймовірно вдячна Зіті Іштванівні, доценту кафедри соціології та соціальної роботи, за те, що вона дає нам можливість долучитися до таких потужних проектів. Бо на таких заходах, ми не ми, волонтери, даруємо щось дітям – навпаки, вони нам дають правильне розуміння речей у житті!» - коментує студентка факультету суспільних наук Тетяна Тернак.
 

Олександр Селеш

Наприкінці нашої зустрічі ми поїхали до лісу, де вона проводила тематичну вилазку «Мій світ». Тут їх вчили берегти природу: «… радіти кожній квіточці, чути музику і співи пташки, розуміти, що все навколо нас прекрасне!». Коли вже йшли, до нас підійшов Олександр Селеш, волонтер у таборі, колишній випускник цієї школи. Ми тільки дещо цитуємо: «Я не пропустив жодного табору. Спочатку брав участь як дитина. А потім уже не зміг не стати волонтером. Я добре пам’ятав, як приходили до нас студенти, з якою любов’ю вони говорили, не цуралися брати нас за руку, не відверталися, коли ми щось просили. Як поспішали, аби допомогти. Якими були небайдужими. Я не можу інакше, аніж не відповісти тим самим: подарувати любов тим, хто зараз підростає. У цих дітях головне – душа. І вони найкращі вчителі у тому, як треба ставитися до інших людей!».

 

Далі за маршрутом була Часлівська школа-інтернат. Тут студентам-волонтерам доводиться працювати із дітьми, які мають певні порушення психічного розвитку. Першим працювати не легше, бо треба постійно ділитися своєю любов’ю та увагою, часто терпінням та ідеями. За час нашого перебування ми побачили представлення трьох команд: «Вовчики», «Українські діти», «Козацькому роду нема переводу». Для цих дітей так важливо було, аби ми побачили, яку саме квіточку вони намалювали, як посміхається їх сонечко, де сидить зайчик. Було видно, як їм приємно, що волонтери знають кожного на ім’я.

Наше перебування у Часлівській школі-інтернаті не було довгим, але гімн під гітару, українські пісні, бажання дітей познайомити нас з їх новими друзями говорило про одне: їм добре поруч із цими людьми. А останні не шкодують своїх душевних сил, аби надолужити те, що у силу певних життєвих обставин доля забрала від цих діток.

За цей день ми не побачили й половини того, що робить Проект «ТАЧ». Але щось дуже цінне нам вдалося з’ясувати – це розуміння того, що всі наші волонтери стають великими героями для цих маленьких дітей. Коли вони виростають, то стають такими самими героями для інших. А це система, яка приносить у світ багато добра і справедливості, рівноваги і полегшення для поранених душ. Уже у цьому «ТАЧ» неповторний.



Світлана Лапига

Фото, відео Роберта Паппа




Не словом, а ділом | 11.06.15 | Додав Шумицька | 802 | 0.0/0
Теги: Факультет суспільних наук, «Take one Ukrainian Child's Hand»

Схожі публікації:


Система Orphus Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter!

0
avatar

Ми у Facebook

Календар публікацій

«  Червень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930

Рубрики розділу

Афіша [4]Незабаром [16]
Актуально [141]Акції [132]
Позиція [18]МЦ-інтерв’ю [150]
Особистість [33]Студгромада [188]
Абітурієнт [84]Зблизька [88]
Наболіле [21]Із ректорату [149]
Не словом, а ділом [154]Компетентно [38]
Несподівано... [14]У ногу з часом [80]
Обмін досвідом [160]Теорія і практика [319]
Наукові форуми [273]Презентації [167]
Екскурсії [113]Дозвілля [210]
Ініціатива [47]Перспективи [38]
Підсумки [40]Спорт [238]
Традиції [206]Зустрічі [210]
Вітаємо! [235]Пам’ятаємо... [82]
Міжнародні контакти [230]Студентська практика [66]
Студмістечко [8]Конкурси [117]
На замітку [6]З минулого – в майбутнє [10]
Студентські будні і свята [9]Голоси неперебутнього [6]
Наше радіо [49]Слідами Евтерпи і Мельпомени [35]
Громада [2]Річниця [14]
Слава Україні! [9]Розмови від душі... [19]
З Приймальної комісії [91]The main news of university [12]
Подяка [8]Диванні розмови [1]
Телепідсумки [13]Письменник за прилавком [11]
Університетська кухня [3]Підсумки року [5]
Визнання [3]Експрес-інтерв’ю [4]

Інші матеріали рубрики