Близько 400 студентів-іноземців з країн Європейського Союзу, Бангладешу, Нігерії, Індії, Зімбабве, Камеруну, Гани, Кенії, Єгипту і навіть Мальдивів цього року навчаються в УжНУ. Більшість із них здобуває у виші фах медика.

Молодь ІІ–ІV курсів на Закарпатті є вимушеними переселенцями зі Сходу. До України цим хлопцям і дівчатам не звикати. Якщо в Луганську пристосовувалися до суворих зим, то в Ужгороді почуваються чудово.

Звикати доводиться закарпатцям – молодих людей з Африканського та Азійського континентів сприймали спочатку за нетипових туристів, мігрантів, склали про них уже чимало міфів. Однак ті приїхали до нас по знання й зацікавлені передусім у здобутті фаху.

Аджимша Шаджахан – студент ІV курсу медичного факультету (спеціальність «лікувальна справа»). На достатньому рівні володіє російською, добре почувається в Ужгороді, вже побував у Мукачеві, й найголовніше – позитивно налаштований щодо змін, які останнім часом сталися у його житті. На Закарпатті Аджимша допомагає також молодшим колегам у комунікації, й адаптації, адже має трирічний досвід проживання в Україні.

• Звідки ти родом? Коли востаннє їздив додому?

– Приїхав з міста Керла, що в Індії. На карті це внизу, неподалік Шрі-Ланки. Був удома 4 місяці тому. Поїду ще влітку, адже після навчання буде півтора місяця канікул.

• Чому для навчання ти вибрав саме Україну?

– По-перше, тут навчатися набагато дешевше. Друга причина – тут дуже добре викладають. В Індії теж хороше викладання, але там надто дорого – 12 тисяч доларів за рік, а тут у 4 тисячі обходиться все – і навчання, і проживання.

Після завершення навчання в Індії потрібно скласти складний іспит – AFМG. Якщо складеш – рік інтернатури, й після цього можна працювати. Не складеш – не матимеш роботи. Можна складати всього тричі.

• Чим подобається Ужгород?

– Досі три роки навчався в Луганську. Ужгород менший за розмірами, ніж Луганськ, і люди тут інші. Різниці в рівні освіти немає. І тут, і там добре викладають англійською. Але тут уже Європа, а там – Донбас.

• Куди поїхали твої колеги, які теж навчалися в Луганську, після початку воєнних дій на сході України?

– В Україні багато де вчаться. З Луганська поїхали також до Івано-Франківська, Вінниці, Одеси, Харкова. Усього в Луганську навчалося понад тисячу осіб з інших країн.

• Де живеш в Ужгороді? Чи не виникає проблем з харчуванням?

– Досить багато наших живе в готелі «Закарпаття». Дехто поселився на квартирі. Завдяки керівнику, який робить для нас дуже багато, маємо в готелі окрему їдальню. Страви нашої кухні, звісно, дуже відрізняються від української. Індійська кухня дуже гостра, українська – ні. З ваших страв уже полюбив борщ, млинці. А взагалі піца подобається. Не їм тільки свинину, тому що я мусульманин.

• Як щодо національних традицій, релігії? Чи є змога їх дотримуватися на Закарпатті?

– Молитися спочатку не було де. Але завдяки нашому керівнику у великій кімнаті готелю «Закарпаття» нам дозволили відправляти наш культ. Із національних свят в Ужгороді вже провели Діваллі – свято світла. Влаштували салют, танцювали. В Індії є 29 штатів, і в кожному своя мова, свої свята. Ще одне свято, яке будемо тут відзначати, – Келлапераві.

• Чи спілкуєтеся з українськими студентами в університеті?

– У моїй групі 11 осіб – усі з Індії. З українськими студентами поки що не подружилися. Я хочу познайомитися, але не знаю як. Викладачі тут дуже хороші, приязні, під час пар багато розказують про Закарпаття.

• Що для тебе було найважчим, коли потрапив в Україну?

– Не знаю, не було складних ситуацій ☺. Сумую за Індією, там тато і мама. І за Луганськом сумую, там прожив три роки, там були друзі. Телефонував їм, але ніхто не відповідає. У Луганську теж моя альма-матер. Уже 4-й рік в Україні, і 3 з них був там. Але поки що не хотів би туди повертатися.

• Хотів би працювати в Україні, зокрема, Ужгороді?

– Ще не знаю, чи лишився би працювати. Але Ужгород дуже подобається. І якщо захочу, то залишуся тут.

• А як же родина в Індії?

– Батьки теж приїдуть ☺. Я розповів їм, що тут дуже добре☺.

Наталія Каралкіна

Фото Віталія Завадяка