Надія Микулець – студентка-третьокурсниця біологічного факультету. У свої 19 дівчина має хобі, яке, певно, більше підходить хлопцям, – є частиною фаєр-шоу. Небезпечне та по-справжньому гаряче захоплення додає їй не лише впевненості у собі, а й драйву та енергії.

• Як давно зрозуміла, що вогонь – твоя стихія?

– Два роки тому на одному з фестивалів побачила виступ театру вогню. Це заворожує і викликає бажання спробувати. Довго збиралася з думками, але коли почала – не змогла зупинитися. Можливо, фаєр-шоу мене приваблює тому, що це абсолютно незвичне і нестандартне хобі.

• Як знайшла вихід на фаєрщиків, коли зрозуміла, що хочеш серйозно займатися?

– Для мене це було нескладно: звернулася до доброго знайомого, котрий на той момент уже працював у театрі. Хоч можна просто після виступу підійти до команди і сказати, що хочеш спробувати себе. Ми завжди раді новачкам. Та й в інтернеті є багато оголошень від театрів вогню – зв’язуєшся і домовляєшся про уроки та дальшу співпрацю.

• Ти працюєш лише в команді чи маєш індивідуальні виступи? Окрім вогню, є ще щось?

– Я працюю з командою «Dragonfly»: ми використовуємо не лише вогонь – маємо й діодні шоу, виступи у середньовічному стилі. Крім того, практикуємо виступи на ходулях. Окремо від колективу я виступаю досить рідко – чим більше людей, тим феєричніше шоу! Але якщо це індивідуальний номер, то постановка або особисто моя, або імпровізована.

• Як часто тренуєтеся з командою?

— Репетиції у нас проходять у залі – майже як звичайні тренування. Збираємося 3–4 рази на тиждень: спочатку кожен вчить щось своє, потім спільно проганяємо всі програми. Тренування триває години зо три.

Початківці, зрозуміло, вчаться без вогню. З полум’ям тренуєшся вже тоді, коли почуваєшся більш-менш упевнено. Це може статися і через кілька тренувань, а може, і за кілька місяців.

Особисто мені терпіння не вистачило. Я виготовила одноразовий реквізит, одягла капюшон і вже крутила вогонь після першого тренування. Вийшло не дуже, але без травм та із задоволенням.

• Вогонь, навіть при максимальній обережності, небезпечний. Чи мала травми?

– Коли працюєш з полум’ям, опіки стають звичною справою – їх не уникнути. Тому треба завжди дбати про безпеку: мазати кремом обличчя, змочувати водою волосся і зав’язувати у пучок. А от електродіоди взагалі шкоди майже не завдають: навіть якщо вдаритися, то максимум синець буде.

• Електродіоди у найближчому магазині не купиш. Як таку техніку знайти?

–  В Україні їх справді важко відшукати. У нас є чи не єдина майстерня, котра виготовляє якісний світлодіодний реквізит. Важливо, щоб діоди були ударостійкими, добре тримали заряд. Можна купити й пробувати займатись самостійно – в інтернеті є безліч навчальних відеороликів. Але ліпше прийти в театр – там навчать набагато швидше.

• Як батьки поставилися до твого небезпечного захоплення?

– Спочатку їм було дивно та й лячно, мабуть. Але вони мені довіряють: кажу, що все буде добре, я підстрахована, не ризикую, тож вони спокійні. Не було ще такого, щоб я приходила зі страшними опіками. Тому підстав хвилюватися вони не мають.

• Що, на твою думку, найскладніше у цьому захопленні?

– Найважче – не втрачати цілеспрямованості й терплячості. Над кожним елементом треба довго працювати – це займає досить багато часу. Звичайно, коли опускаються руки, буває, що закрадається думка покинути вивчення елементів і зупинитися на досягнутому. Але для самовдосконалення потрібно постійно працювати над собою, щоб увесь час рости.

Ксенія Шокіна