Вівторок, 17.09.19, 03:28 | Вітаю Вас Гість | RSS

Головна » Усі публікації » МЦ-інтерв’ю

Михайло Меренич: «Студентські роки для мене були одними з кращих у житті!»
Михайло Меренич
Михайло Меренич – колись студент українського відділення філологічного факультету УжНУ, потім директор школи, футболіст, батько, дідусь та просто людина, яка має неабиякий досвід за плечима. Згадуючи про свої молоді роки, Михайло Юрійович із посмішкою на вустах та легким смутком в очах розповідає про веселе та сповнене пригодами студентське життя. Перші промахи, перші забиті голи на футбольному полі, перші двійки та перше кохання. Він, людина старого гарту, намагається крокувати в ногу з часом. Ніколи не заперечує новітнє, навпаки, тягнеться до будь-чого нового. Тож ми мали змогу особисто поспілкуватися з цією людиною.

• Чи важко було в ті часи вступити до університету?

Чесно кажучи, важкувато. На місце претендувало до 8 осіб. Було чимало сільських жителів, які хотіли вчитися. Я також був із села. Трохи комплексував спочатку, бо не знав добре літературної мови, проте був у мене такий викладач, який говорив: «Студенти! Послухайте, як говорить Михайло, і вчіться у нього правильної літературної мови.» (посміхається).
  • Чому саме Ви вступили саме на цей факультет? (сміється)
Із самого початку я хотів вступати на міжнародні відносини. Мене приваблювала французька мова та література. Утім чи то якийсь внутрішній голос, чи то страх конкуренції підштовхнули мене вступати саме на філологічний факультет. Чесно кажучи, із перших днів я зрозумів, що зробив правильний вибір. Я навіть не міг уявити собі,що викладачі будуть ставитись до студентів із такою прихильністю та повагою. Це мене дійсно приємно здивувало.
  • Чи ніколи не жалкували, що вступили саме сюди?
Якщо не лукавити, то я віддавався не стільки навчанню, як спорту. Але викладачі розуміли це, лояльно ставилися та давали шанс виправити оцінки. Якщо ж говорити про рівень знань, то я, вже людина на пенсії, до сьогодні пам’ятаю майже всі лекції. Настільки рівень був високий. Хотілося вчитися, опановувати щось нове. На мою думку, це значною мірою залежить від викладачів. Хто, як не вони, направляють у правильне русло. З іншого боку, студенти дуже тягнулися до знань. Якщо порівняти теперішнє покоління і наше, то ми набагато більше часу проводили за книжками. Зазначу й те, що на той час мало хто міг похвалитися статусом студента, адже до університету потрапляли далеко не всі охочі.
  • Я знаю, що у Вам пощастило навчатися у легендарних науковців філфаку, як-от Дзендзелівський. Яким було спілкування з ними?
Йосип Олексійович Дзендзелівський постійно був заклопотаний наукою, але завжди знаходив час для допомоги студентам. Ставився до них із повагою та ніколи не намагався виставити людину дурнем,навпаки, хотів пересвідчитися, що чоловік засвоїв. На мою думку, він бачив у кожному студентові рівного собі й ніколи зверхньо не ставився. Також хотілося б згадати і про інших викладачів. Наприклад, про Чучку Павла Павловича. Надзвичайно весела та компанійська людина. Викладав у нашої групи вступ до мовознавства. Умів говорити так,що ми забували, де ми знаходимося , уміло подавав матеріал. Неможливо було засумувати на парах. Викладачі завжди знали викласти матеріал так, щоб студент його засвоїв. Утім були й такі, які казали: «Бери критический разбор и будешь знать литературу» (сміється). Різне було за короткий період студентського життя, але у пам’яті залишилося тільки найсвітліше та найприємніше.
  • Чи важко було знайти роботу після закінчення вузу?
Зовсім ні. Коли я дивлюся на нинішнє покоління і згадую наше,то можу із впевненістю сказати, що сьогодні випускникам набагато складніше прорватися кудись і добре стати на ноги. До прикладу, коли ми закінчували, а це середина 70-их років, кожен був працевлаштованим. Звичайно, не всі йшли працювати за фахом, але упевнено можу сказати, що ніхто не потребував додаткової роботи. Якщо ж говорити про мене, то я небагато часу працював у цій галузі, але мені подобалося те, що я робив. Будучи директором школи, я зумів за короткий термін організувати роботу колективу так, щоб кожен мав свою ділянку роботи й міг з цим упоратися.
  • А як на той час було із стипендіями? Чи вистачало на прожиття?
Стипендія була 35 рублів, за гуртожиток ми платили 1.50 , за 50 копійок могли смачно попоїсти в їдальні. Студенти могли вижити на ці гроші, утім деякі шукали собі додатковий заробіток. Чесно кажучи, важко було жити, але ми старались - і нам це вдавалось. Як говориться, студенти - найстійкіші люди, їм під силу майже усе. У мене також було своє захоплення, яке приносило свої заробітки: підробляв у міжнародному туристичному агентстві «Спутник», оскільки володів чеською мовою. Також грав у футбол. Хотілося жити добре, тому робили все, що було в наших силах.
  • Що вам найбільше запам’яталося із студентський років?
Веселе життя від сесії до сесії (посміхається). Яскравими епізодами були практики: фольклорна, діалектологічна. Мені подобалося навчання, завжди міг знайти щось незвичайне у сірості та буденності. Було цікавим та веселим студентське життя із його дрібними негараздами. Також запам’яталися вечори «Фізики-лірики», на яких ми просто розслаблялися та насолоджувалися приємним спілкуванням. Чимало було спортивних змагань. Я був збірником університету із футболу. Можу навіть похвалитися, що ми пробилися на всеукраїнський рівень. Вигравали ігри у Тернополі, Львові. Чимало разів займали перші місця. Тоді нами керував Іван Іванович Наумчук - викладач кафедри фізичного виховання. Багато було веселого та незабутнього, яке я й досі згадую із радістю.
  • Що б Ви могли би побажати теперішнім вступникам?
По-перше, успіху у тому,що вибираєте. По-друге, три рази подумайте, що ви хочете. Не завжди слухайте лише те, що вам говорять батьки, вибирайте те, до чого тягнеться серце. І по-третє, якщо ви вибрали свою майбутню професію, то намагайтеся бути кращими у всьому. Хай майбутні спеціалісти сіють вічне, добре, розумне, але совісно і чесно.

Розмовляла Христина Гозда, студентка відділення журналістики



МЦ-інтерв’ю | 13.07.13 | Додав VIP | 993 | 0.0/0
Теги: Михайло Меренич

Система Orphus Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter!

0
avatar

Ми у Facebook

Календар публікацій

«  Липень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Рубрики розділу

Афіша [4]Незабаром [16]
Актуально [141]Акції [132]
Позиція [18]МЦ-інтерв’ю [150]
Особистість [33]Студгромада [188]
Абітурієнт [84]Зблизька [88]
Наболіле [21]Із ректорату [149]
Не словом, а ділом [154]Компетентно [38]
Несподівано... [14]У ногу з часом [80]
Обмін досвідом [160]Теорія і практика [319]
Наукові форуми [273]Презентації [167]
Екскурсії [113]Дозвілля [210]
Ініціатива [47]Перспективи [38]
Підсумки [40]Спорт [238]
Традиції [206]Зустрічі [210]
Вітаємо! [235]Пам’ятаємо... [82]
Міжнародні контакти [230]Студентська практика [66]
Студмістечко [8]Конкурси [117]
На замітку [6]З минулого – в майбутнє [10]
Студентські будні і свята [9]Голоси неперебутнього [6]
Наше радіо [49]Слідами Евтерпи і Мельпомени [35]
Громада [2]Річниця [14]
Слава Україні! [9]Розмови від душі... [19]
З Приймальної комісії [91]The main news of university [12]
Подяка [8]Диванні розмови [1]
Телепідсумки [13]Письменник за прилавком [11]
Університетська кухня [3]Підсумки року [5]
Визнання [3]Експрес-інтерв’ю [4]

Інші матеріали рубрики