Вівторок, 17.09.19, 03:41 | Вітаю Вас Гість | RSS

Головна » Усі публікації » МЦ-інтерв’ю

Юліан Височанський: «Наука – наче спорт: ти або в формі, або ні»
Професор Юліан Височанський
Проректор з наукової роботи професор Юліан Височанський 2 серпня відзначає свій ювілей. Людина, що кілька десятків років свого життя віддала Ужгородському національному університетові, має вагомі здобутки. Юліан Миронович – заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, заслужений професор УжНУ, член-кореспондент НАН України. Професор брав участь у багатьох міжнародних конференціях. Про улюблену роботу та міжнародну співпрацю ми насамперед і поговорили з Юліаном Мироновичем.

    • Вищу освіту Ви здобули в УжНУ?

– Так, я навчався у Мукачеві, в 2-й школі, а 1970 року вступив на фізичний факультет Ужгородського, тоді ще державного, університету.

     • Що спонукало Вас вступити саме на фізфак?

– Передусім велику роль зіграла підготовка в школі. У нас були ґрунтовні практичні заняття із фізики, хімії, біології. А наш учитель фізики був чудовим викладачем, який міг зацікавити майже кожного – з мого класу на фізфак УжДУ того року вступило кілька осіб. Та й те, що мої батьки працювали на «Мукачівприладі» і я з дитинства був попередньо ознайомлений з технікою, приладобудуванням, теж відіграло свою роль. У ті часи взагалі була сильна зацікавленість фізикою – це було престижно.
  • Чому вирішили залишитися в університеті, а не зайнятися саме практичною діяльністю?
– Так склалося, що я спеціалізувався на кафедрі напівпровідників. Керівником дипломної роботи у мене був тоді ще доцент Володимир Юлійович Сливка, який зумів настільки зацікавити мене науковою роботою, що я вирішив вступати до аспірантури. Моєю кандидатською дисертацією керував Дмитро Венедиктович Чепур. Отак ці двоє вчених стали мені своєрідними провідниками в науку. Пізніше з професором Сливкою ми доволі тісно працювали: він був ректором, а я – проректором з наукової роботи.
  • Розкажіть про співпрацю з іншими науковими осередками: я знаю, що Вам випало багато подорожувати завдяки цьому.
Єкатеринбург, Росія
– Ще в часи Радянського Союзу ми співпрацювали з багатьма інститутами та університетами у тодішньому Ленінграді, Москві, Києві, Харкові, Новосибірську, Воронежі, Ризі… – все й не перерахувати. Співпраця була дуже активною, і на той час у нас не виникало жодних фінансових проблем. Проте тоді менш інтенсивно співпрацювали із закордонними науковими осередками, хоча ми мали тісні контакти й зі словаками, угорцями, поляками. Тепер все трохи інакше, завжди є якісь компенсатори: зменшилися можливості фінансування для досліджень тут, удома, – збільшилися можливості виїзду на конференції за кордон.
  • Де саме Вам вдалося побувати завдяки таким форумам?
– Ще в 90-х роках я проходив стажування в Австрії, пізніше відвідав наукові осередки Нідерландів, Португалії, Франції, Німеччини, Іспанії, США, Південної Кореї, Японії.
  • Чи не важко було комунікувати з такими віддаленими науковими центрами?
– Тоді в нас, звичайно, не було таких можливостей, як тепер. Спілкувалися за допомогою листування: відправив – і ходи, чекай відповіді по 2–3 тижні. А потім з’явився Інтернет. Перша Мережа в Україні зафункціонувала у Львові на базі Інституту фізики конденсованих систем. Завдяки їм ми відкрили Інтернет-центр у тоді ще Ужгородському державному університеті – його розмістили в приміщенні біологічного факультету. І коли надходили листи на електронну пошту вишу, ми йшли з м’якими дискетами, аби отримати чи надіслати відповідь. Переваги Інтернету були відчутні одразу – швидкість обміну інформацією між науковцями зросла в рази. До речі, саме зі Львова згодом провели Мережу в Кабінет Міністрів та Верховну раду України, тож ми в Ужгороді мали Інтернет навіть раніше, ніж вони.
  • Ви побували в стількох країнах! Чи не виникало бажання залишитися в одній із них?
Єллоустонський національний парк, США
– У 1993 р. я місяць був у США: побував у 5 штатах, відвідав 15 університетів. І коли отак поживеш наче в іншому світі (а до того ще потім додалися враження і від Японії), то, звісно, виникають такі думки. Та й пропозицій і реальних можливостей було чимало. Але, по-перше, вдома сім’я, і якщо перебиратись за кордон, то треба перебиратися всім. А, по-друге, завдяки одному випадку я зрозумів, що займатися наукою можна будь-де.

Одного разу я зі студентами поїхав у «Лонгомай» (французька комуна. – Авт.). Зайшли до знайомого науковця-геофізика додому. Я почав його розпитувати про те, як вони їздять в експедиції, на вулкани… А він каже: «Для чого? Я можу за всім цим стежити, не виїжджаючи з Парижа!». Я його абсолютно не зрозумів: ми навіть спершу подумали, що то через мовний бар’єр. Тоді він підвів мене до комп’ютера і відкрив сторінку одного з вулканів. А там - усе: масштаб, параметри вулкана, концентрація СО, СО2, вібрація, температура і так далі. Тоді я зрозумів, що для того, аби займатися наукою, не потрібно бути в якомусь конкретному місці. Можеш бути будь-де – хоч у Туреччині, хоч на Кавказі. Головне – навчитися самодисципліни. Наука – наче спорт: займатися нею – це немов тренуватися, брати участь у наукових обговореннях – це як виступати на змаганнях, захищати наукові роботи та публікувати матеріали – ніби отримувати нагороди, здобувати перші місця. Або ти тримаєшся на відповідному рівні, або відходь від цієї сфери. Ти або в формі, або ні.
  • Юліане Мироновичу, розкажіть про початок Вашої педагогічної діяльності.
– Перед першою парою, звісно, хвилювався, було складно. Якщо хтось думає, що прочитати лекцію – це просто, він дуже помиляється. З папірця, зрозуміло, прочитати й справді зможе ледь чи не кожен, але ти мусиш на належному рівні подавати матеріал – доступно, зацікавлено; щоб не було таких ситуацій, коли не знатимеш відповіді на запитання студента. До студентів я завжди був доброзичливий. Мені дуже не подобається ставити двійки. І коли ставлю хорошу оцінку, то часом здається, що маю від того навіть більше задоволення, ніж сам студент. Деколи навіть не хочеться задавати додаткового питання, аби не потрапити саме на те, чого людина не знає, якщо до того відповідь була на хорошому рівні.
  • Ви і науковець, і викладач, і проректор. Що найбільше до вподоби у Вашій роботі?
– Як проректора – це спілкування з людьми, як викладача – комунікація з молодим поколінням. Коли я був начальником науково-дослідної частини – пізнав університет: 1987 року мав змогу доволі добре вивчити і всі нюанси роботи, і сам колектив. Цікаво, що знаю багатьох колег ще з часів їх студентства – це і наш ректор Федір Григорійович Ващук, і проректор з науково-педагогічної роботи Юрій Юрійович Переста, в. о. проректора з науково-педагогічної роботи Василь Васильович Лемак… Когось більше, когось менше, але, зрештою, пам’ятаю всіх. Є перевага і в адміністративній роботі, бо вболіваю за долю вишу, роблячи все для його розвитку. Мої здобутки уможливилися завдяки вчителям, завдяки школі, що була створена професорами Сливкою та Чепуром і яку ми нині намагаємося підтримувати на належному рівні – завдяки колективу, завдяки Ужгородському національному університетові.
Ірина Левіна

Редакція Медіацентру щиро вітає Юліана Мироновича з файним ювілеєм, бажає міцного здоров’я, радісного світовідчуття, миру і щастя в родині та плідних урожаїв на ниві науки.




МЦ-інтерв’ю | 02.08.13 | Додав VIP | 1059 | 0.0/0
Теги: Юліан Височанський

Схожі публікації:


Система Orphus Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter!

0
avatar

Ми у Facebook

Календар публікацій


Рубрики розділу

Афіша [4]Незабаром [16]
Актуально [141]Акції [132]
Позиція [18]МЦ-інтерв’ю [150]
Особистість [33]Студгромада [188]
Абітурієнт [84]Зблизька [88]
Наболіле [21]Із ректорату [149]
Не словом, а ділом [154]Компетентно [38]
Несподівано... [14]У ногу з часом [80]
Обмін досвідом [160]Теорія і практика [319]
Наукові форуми [273]Презентації [167]
Екскурсії [113]Дозвілля [210]
Ініціатива [47]Перспективи [38]
Підсумки [40]Спорт [238]
Традиції [206]Зустрічі [210]
Вітаємо! [235]Пам’ятаємо... [82]
Міжнародні контакти [230]Студентська практика [66]
Студмістечко [8]Конкурси [117]
На замітку [6]З минулого – в майбутнє [10]
Студентські будні і свята [9]Голоси неперебутнього [6]
Наше радіо [49]Слідами Евтерпи і Мельпомени [35]
Громада [2]Річниця [14]
Слава Україні! [9]Розмови від душі... [19]
З Приймальної комісії [91]The main news of university [12]
Подяка [8]Диванні розмови [1]
Телепідсумки [13]Письменник за прилавком [11]
Університетська кухня [3]Підсумки року [5]
Визнання [3]Експрес-інтерв’ю [4]

Інші матеріали рубрики