Понеділок, 14.10.24, 00:04 | Вітаю Вас Гість | RSS

Головна » Усі публікації » МЦ-інтерв’ю

Даруйте світло одне одному: закарпатський дует «Делай свет»
Олександра Янкович та Стас Гребінець

Робочий день. Насичений, важкий. Я набігалася стільки, що, дізнавшись про перенесення інтерв’ю із завтра на сьогодні, на 19-у, була просто вбита. З цими людьми я хотіла поспілкуватися давно, але була настільки виснажена, що просто не уявляла, як пройде зустріч і що я зможу з неї витягнути.

Та все склалося якнайкраще. Я й уявити собі таке не могла. Щиро хочеться, щоб кожна остання вечірня зустріч, пов’язана з роботою, була саме такою – щирою, легкою, невимушеною. Ще ніколи після інтерв’ю я не лишалася з новими знайомими сидіти на веранді кафе, коли вже стемніло і стало доволі прохолодно, і просто говорити про все на світі.

Це був такий собі ліричний відступ, а зараз розповім про людей, яким завдячую приємним вечором.

Молодий хлопець та дівчина зустріли мене у центрі міста, і разом ми пішли в одне із затишних ужгородських кафе. Вони – творчий дует «Делай свет», учасниками якого є Олександра Янкович, студентка 1 курсу медичного факультету УжНУ, та Стас Гребінець, випускник Свалявського технічного коледжу НУХТ за спеціальністю «економіка підприємств». Такі, здавалося б, точні науки, обрані цими молодими людьми, анітрохи не заважають їм чудово розвиватися у мистецькому напрямі. Вперше я їх почула на липневому заході «Три крапки», і відтоді в мене виникло величезне бажання поспілкуватися з ними ближче. Таки вдалося, чим і ділюся з вами.

  • Саша, Стасе, розкажіть про ваші творчі шляхи до того, як ви почали працювати разом.
Стас Гребінець

О.: Я ніколи не займалася співами професійно. Це завжди було для мене хобі, бо якби я почала займатися цим професійно, то у мене відпало б бажання займатися цим взагалі, тому що це вимагало б чогось, було обов’язковим і так далі. Співи – це поклик душі. Ходила в музичну школу на піаніно, але тренувалася здебільшого вдома, перед дзеркалом. Я – самоучка, як і Стас.

С.: Я граю на гітарі приблизно 3 роки, і теж – усе самотужки. Ще тоді купив собі першу гітару і тренувався завжди вдома. А потім якось навчився…хоча й дотепер не впевнений, що вмію добре грати.

  • Як ви познайомились?

О.: У нас зі Стасом вічно різні історії щодо того, як ми познайомилися. Він забуває, що насправді ми познайомились не на одному з мистецьких вечорів, а у соцмережі.

С.: Так, у соцемережі, але там ми практично не спілкувались, на рівні «привіт! як справи?», і все. А насправді ми познайомилися на одному з вечорів цього року, 15 лютого, коли після завершення самого заходу винесли клавіші на вулицю. Я виходжу на вулицю і чую, як неймовірно гарно співає дівчина і грає на клавішах. Так ми, власне, й познайомилися, а потім вирішили працювати разом. До того я співпрацював з одним хлопцем близько року, але настав момент, коли ми вичерпали себе як дует – пісні були майже однакові, і було вже не цікаво. І тут вчасно з’явилася Олександра, яка пише чудові тексти. Ми вирішили спробувати щось зробити разом.
 

Олександра Янкович

О.: За дуже короткий термін – три дні – ми написали 3 пісні. Кожну з пісень ми писали приблизно по 15 хвилин максимум.

  • Що вас надихає? Я помітила, що більшість творців надихають саме негативні емоції.

О.: Надихає все, що може викликати сильні емоції. Часом це люди, їх поведінка, стосунки з ними, часом – певні ситуації, у які ти потрапляєш тощо. Так виникають сильні переживання і народжуються пісні.

С.: У мене з музикою так само. Так, у нас переважно пісні ліричного характеру, але є й веселі треки. Напевне, найголовнішим є не сам трек, веселий він чи сумний, а те, що він може подарувати слухачам. Навіть у мене, коли виступаю разом із Олександрою, граю і чую, як вона співає, часом мороз шкірою. 

 

  • Сашко, а ти писала саме пісні чи вірші, які ви згодом клали на музику?

  О.: Ні, я ніколи не писала пісні, і взагалі ніколи не думала, що це для мене можливо. Це завжди були вірші, потім ми брали якийсь мій текст і намагалися переробити його на пісню. Це все завжди було доволі спонтанно й імпровізовано.

С.: Я пам’ятаю, що коли ми написали ці перші 3 пісні, то буквально вже за тиждень нас запросили виступати на «Стереотипи перевтілень». Це був фурор; ми дуже зраділи, що отак зразу нас помітили й попросили виступати. Виступили ми добре, без якихось збоїв тощо, і тоді ж, на першому нашому виступі, нас покликали на біс. Це було вражаюче; тоді на самому виступі ми виконали 2 наші пісні, а коли вийшли на біс – третю. Представили увесь наявний на той час репертуар :)

  • Серед усіх ваших виступів чи було таке, щоб вам щось не сподобалося?

С.: Будь-який виступ – це завжди досвід, і, за великим рахунком, де б ти не виступав, тобі буде подобатися, бо тебе запросили, значить, твоя творчість не байдужа іншим. Ми зазвичай працювали безкоштовно, творили для себе і для людей, а одного разу нам запропонували виступ за гроші.

О.: Проблема полягала у тому, що цей виступ був на скетч-шоу, і туди люди прийшли налаштовані розважатися, сміятися тощо, а не слухати ліричні пісні. Мені не сподобалося. Я люблю атмосферу, коли люди прийшли не те, щоб уважно слухати, а що вони взагалі прийшли для цього (для лірики, мається на увазі). Вони випромінюють певну енергетику, і це допомагає тобі при виступі. Там же було навпаки – людям було важливіше, напевне, те, як ти одягнений, а не те, що ти робиш.

  • Ви хочете розвивати ваш дует як основний вид діяльності? Рано чи пізно все одно постане питання певного вибору між роботою/навчанням і творчістю.

С.: Поки що ми не можемо сказати, що це буде перший план. Але якщо в нас і далі усе буде вдаватися і розвиватися так стрімко, як зараз, то, гадаю, можна було б зробити це основним заняттям. У найкращому випадку це могло б бути і непоганим заробітком, і кайфом, який неодмінно отримуєш від кожного виступу.

  • Батьки не переживали, що ви так багато часу приділяєте музиці, коли основне заняття – навчання?

О.: Моя мама спочатку не зовсім розуміла, на якому рівні ми займаємось музикою. Так, спершу дорікала, мовляв, нащо я витрачаю час не зрозуміло на що – мені треба думати про вступ до вишу і так далі. Але коли вона одного разу почула наші пісні – все, тепер вона наш фанат №1. Та я врешті й вступила без жодних проблем.

С.: Так само і мої батьки – вони мене завжди підтримували, їм дуже подобається голос Олександри, вони завжди раді нашим успіхам і дуже за нас уболівають. Одного разу навіть побували у нас на виступі.

  • Як щодо планів на майбутнє?

С.: Наразі ми шукаємо хорошу студію звукозапису і приблизно на кінець вересня-початок жовтня плануємо випуск альбому. Також хочемо зробити невеличкий тур Україною, оскільки маємо таку можливість – нас покликали в Київ та у Полтаву. Презентацію альбому ми будемо робити в Ужгороді та Мукачеві, а далі, можливо, й в інших містах.

О.: Вражає, що лише за 4 місяці такої плідної праці нам вже практично вдалося написати альбом. Плануємо, що у перший альбом увійде 10 треків, 7 з яких у нас уже є. До речі, в альбом увійдуть пісні різними мовами – українською, російською та англійською.     

  • Щиро дякую і успіхів вам!

Ірина Левіна




МЦ-інтерв’ю | 07.09.13 | Додав VIP | 1258 | 5.0/1

Система Orphus Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter!

0
omForm">
avatar

Ми у Facebook

Календар публікацій

«  Вересень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30

Рубрики розділу

Афіша [4] Незабаром [16]
Актуально [141] Акції [132]
Позиція [18] МЦ-інтерв’ю [150]
Особистість [33] Студгромада [188]
Абітурієнт [84] Зблизька [88]
Наболіле [21] Із ректорату [149]
Не словом, а ділом [154] Компетентно [38]
Несподівано... [14] У ногу з часом [80]
Обмін досвідом [160] Теорія і практика [319]
Наукові форуми [273] Презентації [167]
Екскурсії [113] Дозвілля [210]
Ініціатива [47] Перспективи [38]
Підсумки [40] Спорт [238]
Традиції [206] Зустрічі [210]
Вітаємо! [235] Пам’ятаємо... [82]
Міжнародні контакти [230] Студентська практика [66]
Студмістечко [8] Конкурси [117]
На замітку [6] З минулого – в майбутнє [10]
Студентські будні і свята [9] Голоси неперебутнього [6]
Наше радіо [49] Слідами Евтерпи і Мельпомени [35]
Громада [2] Річниця [14]
Слава Україні! [9] Розмови від душі... [19]
З Приймальної комісії [91] The main news of university [12]
Подяка [8] Диванні розмови [1]
Телепідсумки [13] Письменник за прилавком [11]
Університетська кухня [3] Підсумки року [5]
Визнання [3] Експрес-інтерв’ю [4]

Інші матеріали рубрики

Надія і Віктор Голдовські: Диплом фізфаку УжНУ став визначальним для професійної реалізації в Ізра...

Тарас Ващук: У пошукотворенні себе й України в пісках...

Василь Олійник: «Військової справи наші студенти вчаться від тих, хто бачив війну на власні очі»

Міс УжНУ-2017 Ксенія Бонка: «Треба вірити в себе і свої сили»

Життєва мудрість Івана Сенька: дивитися на світ з гумором і, досягаючи мету, пізнавати щастя

Викладач УжНУ Василь Беликанич розвиває власний книжковий ютуб-канал

Викладач кафедри військової підготовки Микола Гоман — про студентів і життя після війни

На факультеті інформаційних технологій працює викладач з h-індексом 11

Ольга Павляк: «Люблю спорт, у якому перемоги здобуваєш інтелектом»

Іван Король: «Щоб почуватися щасливою, людина має жити по совісті, допомагати іншим»

Богдан Булеца: «Нині маю важливу місію – передати свої знання»

Степан Поп: На найвищих щаблях в університеті має бути духовність – інакше розвитку й об'єктивност...

В’ячеслав Бігун: «Кіно треба робити не заради грошей»

Антон Іванина: баскетбол – те, що надихає, захоплює та хвилює

Петро Трачук: «Запорука успішної держави – у гармонійних, міцних сім’ях»

Четвертокурсниця УжНУ – про навчання в Польщі

Володимир Лазур: «Робиш – мовчи, зробиш – побачать»

Спраглий до подорожей і відданий праці декан, якого робота завжди знаходить сама

У студентській науковій лабораторії на фізфаку потроху вже створюють і роботів

Саня DEER: «Іди – і дійдеш, хочеш – роби»