А ти… За тисячі життів,
В тридцятих назавжди завмерлих,
Ти, вкотре зранений бунтар
З вогнем палаючим у жерлах, –
З усіх в житті можливих кар
Обрав московську?!
Наталя Святокум

Відзначили Революцію Гідності та Свободи... Ушановуємо пам’ять загиблих у часи Голодомору 1932–1933 років...

26 листопада відбувся круглий стіл «Відлуння генетичної травми Голодомору в українській сучасності: міжнародно-політичні та організаційно-правові наслідки», організаторами якого стали факультет міжнародної політики, менеджменту та бізнесу й факультет європейського права та правознавства.

У заході взяли участь завідувач кафедри міжнародного бізнесу, логістики та менеджменту Іван Черленяк, старший викладач кафедри країнознавства Юрій Копинець, доцент кафедри країнознавства Юрій Мателешко, доцент кафедри кримінально-правових дисциплін та міжнародного кримінального права Андрій Андрушко, викладач кафедри прикладної лінгвістики Ольга Качмар, викладач кафедри країнознавства Михайло Шелемба, доцент кафедри країнознавства Віталій Андрейко, професор кафедри країнознавства Ігор Тодоров, заступник декана факультету європейського права і правознавства Хома Олексик та доцент кафедри міжнародного приватного права, правосуддя та адвокатури Марія Менджул.

Хвилиною мовчання, запаленою свічкою вшанували пам’ять загиблих. Тоді говорили про причини, масштаби та наслідки Голодомору. Так, Юрій Копинець підкреслив, що Голодомор 1932–33 рр. не був випадковим явищем – цьому передували безліч постанов, що їх схвалило тодішнє радянське керівництво.

«План хлібозаготівель на 1930 рік уже був завищеним, але керівництво СРСР ще його збільшило: з 440 до 490 млн пудів, тож його виконували вже навесні 1931 року, вивозячи всі запаси хліба. А план заготівель на 1931 рік становив уже 510 млн пудів.

Через це з листопада 1932-го до січня 1933-го року в Україні спалахнуло понад 436 селянських повстань. За цей час органи влади заарештували майже 38 тис селян – народний бунт придушили», – розповів Юрій Юрійович.

Про організаційно-правові аспекти голодомору від 1931 року і до сьогодення розповідав Андрій Андрушко, зауваживши: «Саме поняття «геноцид» виникло пізніше. Уперше це слово вжив і дав йому визначення науковець-правник єврейського походження Рафаель Лемкін, назвавши геноцид цілеспрямованими діями з метою знищення повністю або частково окремих груп населення чи цілих народів за національними, етнічними, расовими або релігійними мотивами. Асамблея ООН трактує геноцид трохи по-іншому.

Цікаво, що тільки 30 держав наразі визнало, що Голодомор 1932–33 рр. в Україні був справді геноцидом. Вважаю, що це дуже мала кількість, тим більше, що це країни переважно Центрально-Східної Європи. Важливо, що Україна офіційно визнала моровицю геноцидом, ухваливши 26 листопада 2006 року відповідний закон. Це була ініціатива тодішнього Президента Віктора Ющенка. 13 січня 2010 року Апеляційний суд міста Києва підтвердив висновки слідчих Служби безпеки України про організацію вчинення в 1932–1933 роках на території УРСР керівництвом більшовицького тоталітарного режиму – Сталіним, Молотовим, Кагановичем, Постишевим, Косіором, Чубаром та Хатаєвичем – геноциду української національної групи, тобто штучного створення життєвих умов, розрахованих на її часткове фізичне знищення. Але справу закрито, оскільки всі ці люди померли».

Світ визнає голод 1932–33 рр. геноцидом тоді, коли українці дійдуть до спільного висновку. Михайло Шелемба показав останні соціологічні дослідження щодо того, як народ ставиться до трагічної сторінки нашої історії. «Близько 70 % українців вважають ці страшні події геноцидом. Ще недалекого 2003 року тодішній прем’єр-міністр Віктор Янукович та віце-прем’єр з гуманітарних питань Дмитро Табачник вважали Голодомор геноцидом. 2010-го Президент Янукович на засіданні ПАРЄ змінив свою думку.

На Заході країни 96 % вважають Голод 1932–33 рр. геноцидом, а на Сході, де власне і відбувався голодомор, – тільки 41 %. Цікаво, що відносно старше покоління схиляється до думки, що то був геноцид, а молодше (віком від 18 до 29) вагаються і аж 20 % не можуть визначитися з відповіддю», – розповідає Михайло.

Сьогодення є дуже складним. У країні триває неоголошена війна. Багато людей проводять певні аналогії між далекими тридцятими й теперішніми подіями: тоді помирали люди від голоду, нині вони теж на межі голоду. Такої думки дотримується Ігор Тодоров: «Вважаю, що аналогії в джерелах. Тоді був фактично винен СРСР, нині – його правонаступниця Російська Федерація. Також я підтримую голову СБУ Валентина Наливайченка, який нещодавно заявив, що пропонуватиме новому парламенту встановити кримінальну відповідальність за невизнання Голодомору 1932–33 рр. геноцидом. В Ізраїлі, наприклад, існує відповідальність за заперечення Голокосту.

Звичайно, аби світ визнав ті події геноцидом, спочатку нам, українцям, це потрібно зробити. Хоча Європа нас і тоді не підтримала, і нині тільки висловлює «хвилювання та обурення», не розуміючи, що їй також загрожує небезпека».

Учасники круглого столу дійшли висновку, що усвідомлення того, що сталося в 1932–33 роках, є головним завданням українців, як і збереження пам’яті про загиблих. Це дасть змогу уникати помилок історії.

Галина Риган

для Медіацентру УжНУ