На філфаку другий семестр для студентів IV та V курсів традиційно починається з практики. Цей рік не став винятком: українські, російські та словацькі філологи пройшли педагогічну практику у школах не тільки нашої області, а навіть іншої країни.

Студенти педагогічною практикою задоволені. Четвертокурсники пройшли бойове хрещення: перший урок позаду. Для них ця практика особлива, бо перша. П’ятикурсники ж такий досвід уже мають, тому цього року повертатися до школи було не страшно.

Більшість студентів IV курсів проходили практику в школах Ужгорода, досвідченіші п’ятикурсники (майже випускники) мали можливість навчати школярів у рідних населених пунктах, хоч були й такі, хто забажав залишитися в Ужгороді.

Студенти-словакісти практику проходили в Ужгороді та Сторожниці, а четверо найкращих п’ятикурсників мали змогу побути вчителями у країні, мову якої вивчають.

Четвертокурсниця Віра Білас до ужгородської школи потрапила вперше. Дівчина зізнається, що спочатку було страшно, що школярі не будуть сприймати її як вчителя чи не слухатимуться, боялася й того, що не зможе відповісти на котресь із учнівських запитань.

Тепер вона радо розповідає: «До школи я ходила щодня, до того ж на всі-всі уроки, оскільки вчителька була у лікарняній відпустці. Завдяки цьому я мала повноцінну можливість відчути себе вчителем і класним керівником. Мені сподобалося, хоч часом було важко. Ми з дітьми знайшли спільну мову. Після практики я багато чого переосмислила – намагатимусь по-іншому поводити себе на парах, оскільки тепер ми всі зрозуміли, як важливо, щоб тебе чули і сприймали твої учні».

Студентки V курсу до цієї практики підійшли більш спокійно, бо вже знали, що на них чекає. Андріана Баран та Марина Коваль проходили практику у рідній 15-й ЗОШ, де були й минулого року. Дівчата розповідають, що спеціально йшли у свою школу — тут і стіни помагають.

«З учнями 9-х класів налагодили контакт ще минулого року, тому цьогоріч було простіше. Вони любили, коли ми приходили до них на уроки і постійно перепитували, хто буде вести мову та літературу — ми чи вчителька», — каже Марина.

Андріана продовжує: «Було відчуття, що я не на практиці, а вже повноцінно працюю вчителем. Учні в мене були 5-х та 7-х класів, бо мої минулорічні 11-класники вже випустилися. Мене сприймали добре, хоч з меншими мені легше працювати — вони сприймають мене як вчителя, а не як подругу, з особливою цікавістю слухають матеріал. Помітила, що стали за рік дорослішими, а в іншому і не змінилися навіть».

Студенти словацького відділення також спробували себе у ролі вчителів. Після проходження практики в Україні магістрантки вирушили до словацького міста Михайлівці, де ще тиждень мали змогу навчати учнів гімназії  ім. Павла Горова. Там попрацювали зі школярами віком 16-19 років, проте вони дівчат — майже своїх однолітків — сприймали як вчителів. Практикантки найбільше хвилювалися через те, як пройде їхній перший урок та як сприймуть їх учні. Усе вдалося.

Після проходження практики та успішного її захисту студенти повернулись у стіни університету: п’ятикурсники для наступної практики, переддипломної, четвертокурсники — на пари. Частина студентів словацького відділення поїхала у Пряшів та Братиславу на семестрове навчання.

Ксенія Шокіна