П`ятниця, 20.09.19, 17:07 | Вітаю Вас Гість | RSS

Головна » Усі публікації » Зблизька

Як розвивалися наші стосунки, або Студент-журналіст і журналістика
Студенти-журналісти на святкуванні 15-річчя відділення
П’ять навчальних років минають зовсім непомітно як для студентів, так і для викладачів. Але за цей час чимало встигає змінитися в свідомості молодих журналістів. Ми спробували простежити цю закономірність від першокурсника і до випускника.

Отже, курс перший. Розгублені вчорашні школярі роблять початкові кроки в доросле життя. Навчання в університеті є чимось невідомим, тому перші місяці – період сплутування «пари» з «уроком», а «викладача» з «учителем» та знайомство з майбутнім фахом. Темп роботи цього «храму знань» встигає зловити не кожен, тому для декого естафета завершується, щойно розпочавшись. Але більшість, сміливо витримавши випробування першим курсом, упевнено прямує далі. Тож якою є майбутня професія в очах новоспечених студентів-журналістів?

Олександр Курта
Олександр Курта, другокурсник:
«Журналістика подобається різноплановістю, тут можна реалізувати себе в будь-яких напрямках. Активне насичене життя, можливість бути всюдисущим, з кожним днем вдосконалюватися – ось що насамперед приваблює в журналістиці. Звісно, перший місяць навчання видався надзвичайно складним, ми ніяк не могли перелаштуватися на університетський лад. Тривалість пар, купа конспектів і завдань додому спочатку неймовірно виснажували, та потім адаптувалися, зуміли втягтися, звикнути, і тепер абсолютно спокійно ставимося до таких клопотів. Звичайно, вчитися складно, тому важливо знаходити в усьому щось цікаве». На другому курсі романтика у ставленні до фаху дещо розвіюється, адже тепер студенти вже мали змогу «скуштувати» журналістського хліба, пройшовши літню практику. Ця праця для них пов’язана не лише з творчістю, а й з потребою виконати настанови редакції. Та навчання продовжується, а разом з тим відкриваються й нові горизонти.

Крістіна Гудак
Крістіна Гудак, третьокурсниця:
«Коли я вступила на відділення, один знайомий іронічно сказав: «Ой, ну і чого вас там вчитимуть?! Журналістика – це професія, якої не обов’язково вчитися. Писати вміють всі!» Так, писати літери вміють всі, але щоб написати журналістський матеріал, вчитися треба справді дуже багато.

На відміну від першого курсу, коли ми ще не розуміли, куди потрапили, тепер вималювалася реальна картина майбутньої професії. Тоді здавалося, що журналістика – це сидіти перед камерою й усміхатися глядачам. І що легшої роботи годі й шукати! Тепер стало зрозуміло, що не все так просто... Добре, що під час навчання ми багато практикуємося, тому, коли доводиться йти на роботу, ти до неї більш-менш готовий. Тепер ми перейшли на 3 курс, попереду – багато нового. Але, слава Богу, протягом попередніх двох років, ми вже трошки зрозуміли, що до чого».

На третьому році навчання чимала кількість студентів-журналістів, влаштувавшись на роботу у ЗМІ, намагається знайти той закапелок, де зможе якомога продуктивніше використати весь арсенал здобутих знань. Саме тепер починається етап, який триватиме протягом наступних університетських років, етап пошуку своєї ніші в цьому непростому медійному середовищі.

Марія Пилип
Марія Пилип, четвертокурсниця:
«Спочатку журналістика здавалася чимось дуже крутим і простим: розмови з відомими людьми, різноманітні подорожі... Але тепер розумію, що вона аж ніяк не проста. Ти завжди повинен бути в курсі подій, готовий зірватися будь-куди. Ти не маєш нормального графіка, сказали – їдеш, і нікого не хвилює встигаєш чи ні, бо просто мусиш встигнути – без жодних «але». Особливо добре
потрібно орієнтуватися у законодавстві, щоб не потрапити в скрутне становище через свої матеріали. І що найголовніше: не може бути журналіста, котрий здатний працювати тільки у друкованих чи тільки в електронних ЗМІ. Ні, ми повинні вміти трудитися і в тих, і в інших засобах масової інформації».

Четвертий курс для багатьох є своєрідним поверненням до початку. Якщо на першому все здавалося безхмарним і радісним, а на другому і третьому наївні уявлення про журналістику набували якихось обрисів реальності, то на четвертому курсі, спробувавши себе в різних видах ЗМІ, відчувши навіювання зацікавлених осіб, дехто починає розгублюватися й замислюватися над тим, чи потрібен той тягар узагалі.

Ірина Левіна
Ірина Левіна, п’ятокурсниця:
«Так склалося, що саме на останній практиці у друкованих ЗМІ (а вона у мене була вже водночас із роботою), відчувши концентрований тиск владних структур, причому не виправданий ані морально, ані матеріально, я взагалі почала думати над тим, що, можливо, не зовсім воно таки моє, ця журналістика… Проте, на щастя, не все виявилося таким песимістичним: під кінець 4 курсу я знайшла роботу, яка дає повну свободу дій, передусім – свободу слова. Не впевнена, чи в цієї свободи немає меж, але поки що мені й цього вистачає.

Кумедно й сумно водночас, як ми попередні 4 роки мріяли бути найкращими, створювати щось нове (і часом нам це таки вдавалося), а тепер мало хто з нас справді хоче стати журналістом. Більшість уже «відсіялася», в когось до цього огида, хтось лізе в журналістику без розбору і галасує, де треба й де не треба, а хтось – поволі намагається прилаштуватися так, щоб працювалося добре і спокійно (настільки, наскільки це можливо в журналістиці)».

Ті, хто все ж вирішив довести розпочате до кінця, були змушені осилити й останній ривок, який очікував їх попереду – п’ятий курс.

Олександра Артюхіна
Олександра Артюхіна, випускниця:
«Так трапилося, що на нашому курсі до п’ятого року навчання вже всі працювали за спеціальністю – хтось офіційно, хтось ні. Працювали журналістами, інформерами, кореспондентами, дизайнерами тощо. Здавалося б, ти вже визначився з напрямком роботи і спеціалізацією, але попереду очікує ще написання та захист кваліфікаційних робіт. А це ще один нелегкий крок.

Завершилися п’ять найкращих і найвеселіших років, на носі – доросле життя, а своє майбутнє ти досі бачиш примарно. Але і цей етап треба починати з усмішкою та позитивом. Врешті – попереду нові пригоди».

І ось, коли нелегка дистанція під назвою «студентські роки» залишилася за фінішною лінією, розпочинається новий період життя. Але, мабуть, кожен випускник пам’ятатиме цей «роман» з відділенням журналістики і трішки сумуватиме, що він так швидко завершився.

Валерія Турок,
студентка відділення журналістики



Зблизька | 21.08.13 | Додав VIP | 965 | 0.0/0
Теги: відділення журналістики

Схожі публікації:


Система Orphus Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter!

0
avatar

Ми у Facebook

Календар публікацій


Рубрики розділу

Афіша [4]Незабаром [16]
Актуально [141]Акції [132]
Позиція [18]МЦ-інтерв’ю [150]
Особистість [33]Студгромада [188]
Абітурієнт [84]Зблизька [88]
Наболіле [21]Із ректорату [149]
Не словом, а ділом [154]Компетентно [38]
Несподівано... [14]У ногу з часом [80]
Обмін досвідом [160]Теорія і практика [319]
Наукові форуми [273]Презентації [167]
Екскурсії [113]Дозвілля [210]
Ініціатива [47]Перспективи [38]
Підсумки [40]Спорт [238]
Традиції [206]Зустрічі [210]
Вітаємо! [235]Пам’ятаємо... [82]
Міжнародні контакти [230]Студентська практика [66]
Студмістечко [8]Конкурси [117]
На замітку [6]З минулого – в майбутнє [10]
Студентські будні і свята [9]Голоси неперебутнього [6]
Наше радіо [49]Слідами Евтерпи і Мельпомени [35]
Громада [2]Річниця [14]
Слава Україні! [9]Розмови від душі... [19]
З Приймальної комісії [91]The main news of university [12]
Подяка [8]Диванні розмови [1]
Телепідсумки [13]Письменник за прилавком [11]
Університетська кухня [3]Підсумки року [5]
Визнання [3]Експрес-інтерв’ю [4]

Інші матеріали рубрики