18 лютого в культурно-історичному центрі «Совине гніздо» відбувся другий захід із циклу «Ужгород крізь ХХ століття» від освітньої платформи «Nomen». Лектором цього разу став випускник Ужгородського університету, краєзнавець та екскурсовод Владислав Товтин.

Історична «віртуальна подорож» цього разу стосувалася чехословацької доби на Закарпатті. Пан Товтин давно досліджує цю тему, а тому зумів цікаво й насичено подати ужгородцям знайдений історичний матеріал. Свою промову супроводжував презентацією з яскравими світлинами і навіть уривками документальних фільмів із архівів. Оскільки отриману інформацію складно передати кількома словами, пропонуємо вам невеликий конспект прослуханої лекції.

Трансформації екс-Унгвара №1

Одним зі стартових кроків до реформування міста став «ребрендинг» – з угорського Унґвара воно знову перетворилося на слов’янський Ужгород. До найбільших змін в інфраструктурі належать створення проектів каналізації, водоканалу, відкриття аеропорту, що вможливив міжнародне авіасполучення, ключових архітектурних споруд, простилання на дорогах коцки (бруківки), будівництво цілого району під назвою Малий Галагов.

Зміни в населенні

Вже в 20-х роках суттєво змінюється етнічний склад нашого краю. Зростає кількість «чехословаків», угорців та євреїв. Перші прибувають сюди для виконання службових обов’язків і роботи на держпосадах; другі залишаються як корінне населення після переходу Ужгорода до складу Чехословаччини. Все це породжує проблему ідентифікації закарпатців, адже в складі нової держави їм треба було зафіксувати своє громадянство. За 15 років населення Ужгорода зростає від 20 до 30 тисяч осіб. Близько 1700 осіб становлять емігранти без громадянства; через це вони навіть отримали так звані паспорти біженців.

«Маленький культ особи»

Відомо, що першим президентом Чехословацької Республіки був Томаш Гарріг Масарик. Саме протягом його перебування на цій посаді Закарпаття входило до складу названого державного утворення. В Ужгороді, який починає активно розбудовуватися, чимало місць дістають назви на честь Масарика. До прикладу, теперішні площа Шандора Петефі та транспортний міст. Цікаво, що в центрі згаданої площі було навіть установлено пам’ятник Томашу Масарику; коли ж Ужгород знову перейшов під владу Угорщини, чехи забирають монумент разом із собою і встановлюють в одному з чеських містечок. Пізніше статую було переплавлено.

Освіта краю

Протягом 1920–30-х років в Ужгороді зростає число шкіл. Їх поділяють за національними ознаками – школи для русинів, угорців, чехословаків та євреїв. До слова, в 1926-му тут виникає перша в Європі школа для ромських дітей (сучасна ЗОШ №14). Попри демократичний підхід до освіти, проблемним стає мовне питання – якою ж мовою вчитися дітворі? Пошук виходу з ситуації влада довірила місцевій еліті. Ще одне позитивне зрушення – зародження різних культурно-просвітницьких товариств.

Спорт

Спортивна лихоманка охопила в ХХ столітті не тільки Європу, а й увесь світ. У 30-х роках в Ужгороді відкривають міський басейн, де можна було поплавати, пограти у водне поло; популярною розвагою Владислав називає літнє купання мешканців міста в річці Уж.

Знаковою футбольною командою вважають «Літаючих вчителів» – любителів, яким 1935 року вдалося потрапити до вищого дивізіону чеської ліги. Цікаво, що, за аналогією до шкіл, спортивні команди також поділялися за національним принципом, а тому й грали між собою. Що ж до найуспішнішого спортсмена згаданої команди – ним став голкіпер Олекса Бокшай (племінник того самого Бокшая), котрому вдалося переїхати до Праги, залишитися там працювати тренером і побудувати вдалу кар’єру.

Буденне життя

Еліта елітою, однак важливо знати й про життя простих мешканців міста. Так, наймасовішим пересувним засобом доби Владислав називає велосипед; цей вид транспорту був чи не в кожної сім’ї, адже проти кількох автівок тут налічували близько 2500 велосипедів.

Разом із собою чехи привезли до Ужгорода й власні гастрономічні вподобання – пиво, кнедлики й підливу. В місті відкриваються корчми, «господи» (сімейні ресторани), каварні (так-так, саме через а) й бари з пафосними назвами «Американський» чи «Мулен Руж».

Руйнівник міфів

Як розповідає Владислав, у свідомості сучасних закарпатців «доба чехословакізму» активно міфологізувалася як золотий час. Натхненні вагомими здобутками 1919–1939 років, наші краяни вигадують дедалі більше легенд про цей період. Безперечно, це час розбудови міста, демократизації уряду до його населення, появи нових культурних осередків, однак не варто забувати бодай те, що «місцеві діти часом не мали в що взутися до школи».

Після лекції присутні ставили лектору запитання, а відтак – дякували за зустріч і продовжили спілкування в неформальній атмосфері за келихом вина.

Організатори також анонсували тему наступного заходу – «Ужгород у часи Середньовіччя». Отож наступної суботи, 25 лютого, мешканці й гості нашого міста зможуть дізнатися ще більше про минуле краю. Подробиці – в організаторів лекторію.

Нагадаємо, під час попередньої лекції у рамках проекту освітньої платформи «Nomen» «Ужгород крізь ХХ століття» краяни спілкувалися з випускником УжНУ, а нині фотографом Президента України Михайлом Палінчаком.

Антоніна Чундак