Надія та її тренер Отто Балог

Вона подорожує Україною. Нещодавно повернулася з чергових змагань в Угорщині. До того брала участь у Кубку України з паверліфтингу серед спортсменів-паралімпійців, боролася на чемпіонаті України у Дніпропетровську, змагалася в Польщі. Якщо на змагання їздить із тренером, то в багатьох приватних поїздках побувала зовсім сама.

«Я часто їжджу до друзів, об’їздила майже всю Україну», – розповідає Надія Дьолог. У мене відразу виникає тривожне питання: «Як?». Надія спокійно відповідає: «На вокзалах є спеціальні працівники, які допомагають зорієнтуватися й саджають на потяг».

Мама Наді все ще не може звикнути, що дівчина стала самостійною. Нині вона – студентка УжНУ, опановує англійську філологію в Інституті іноземної філології. Це її друга спеціальність. Першу здобула у Львові: 6 місяців навчалася обліку й аудиту у львівському виші. Розповідає, що це місто більш доступне для людей з обмеженими можливостями, ніж Ужгород.

Після навчання там дівчина хотіла й далі опановувати цю спеціальність в УжНУ – вступила на економічний факультет. Однак економісти займаються в корпусі, де Надія не може долати перешкоди самостійно. «Сходинками євростандарту я вмію підніматися, – каже цілком спокійно, – але в цьому корпусі вони не такі, ліфту немає. Запропонували вчитися на денній формі, але завдання виконувати дома. Мені це не підходило. Тому вступила на англійську філологію: не можу сидіти вдома – мені цікаво десь бути».

Надя з подругою

Надія Дьолог народилася на Тячівщині. Важко уявити, що життя рухливої дитини повністю змінило падіння з черешні. Травма в 10-річному віці позначилася на всьому житті…

Сьогодні англійська філологія допомагає дівчині у здійсненні спортивної мрії. «Про спорт я мріяла завжди. Але так вийшло, що з дитинства – на інвалідному візку. Мама не розуміла, як я поїду в місто, як буду тут вчитися. Коли у 18 років я хотіла вступати до університету, вона сказала, що не має часу займатися тільки мною – дома ще чотири брати. Тому я трохи підросла, стала самостійною й вирішила приїхати в Ужгород сама. Передусім заради того, аби займатися спортом. Із проживанням допомогли працівники соціального центру, але там можна жити лише студентам, тому я вирішила вступити до університету», – ділиться дівчина.

Ужгород зовсім не пристосований для людей з обмеженими можливостями. Вже не перший рік порушують питання міських пандусів, однак воно так і залишається громадською ініціативою. Про маршрутки, обладнані належним чином, годі й говорити. «Я змушена викликати таксі, а це сьогодні недешево. Додому з університету їду на візку, коли погода сприяє. Навчилася й бордюри долати, й сходинками підійматися. У мене сильні руки – можу з цим упоратися», – цілком спокійно розповідає Надя.

В УжНУ її все влаштовує. Каже, що в головному корпусі достатньо умов для людей з обмеженими можливостями. Єдине, що не може, – спуститися в нижні аудиторії. Зате викладачі ставляться з розумінням, жодного дискомфорту за два роки навчання не відчувала.

З друзями

З того часу, як Надія Дьолог навчається в УжНУ, займається паверліфтингом. «Спорт дуже люблю. У Дніпропетровську на змаганнях за Кубок України вперше стала переможницею. Після цього на Чемпіонаті України посіла друге місце. Потім була Польща, Угорщина. Цього року вже теж маю перемогу – перше місце на змаганнях в Угорщині, – розповідає дівчина. – Мрію стати паралімпійською чемпіонкою. Спортом живу. Навіть якщо хвора – йду на тренування. Займаюся тричі на тиждень після пар. Тренер не розуміє, нащо мені університет, каже, аби кидала. Але самих тільки тренувань мені замало».

Тому щоранку вона збирається на пари, прямує до університету, де зустрічає своїх друзів, опановує фах англійського філолога. Усі ці відчуття сукупно дають сприйняття навчального процесу, цілком відмінне від того, коли батьки змушують свого студента відвідувати виш, аби дати дитині шлях у майбутнє.

Надію не змушує ніхто – вона сама так вирішила: «Спорт навчив боротися. Якби я залишилася в селі, багато чого б не побачила. Спорт змушує рухатися, незважаючи ні на що».

Її мрія точно здійсниться, бо щодня вона докладає неймовірних зусиль, долаючи кілометри до неї.

Наталія Каралкіна