Коли я був малим, то всюди ходив з татовим портфелем і представлявся дипломатом. Тоді ця професія здавалася мені дуже солідною й водночас цікавою. А якщо до нас приходили гості, то я казав їм, що тільки-но повернувся з Німеччини з важливих перемовин. Чому саме Німеччини? Тому що про неї часто говорив мій тато.

От уже кілька років минуло, як я закінчив школу. Майже дійшов до своєї мети – вчуся на факультеті міжнародних відносин. Мине ще кілька років, і я все-таки стану дипломатом. А поки – звичайний студент УжНУ, який обожнює цікаві зустрічі з серйозними людьми, любить голосні перерви між парами (у нашій групі весело :), і має велику мету, до якої йде маленькими, але дуже впевненими кроками (принаймні мені так здається).

Вирішив вести собі щоденник. Думаю, років через 20 його буде цікаво прочитати і порівняти: як я ставлюся до речей тепер, а як ставитимуся в майбутньому. Не обіцяю, що писатиму сюди щодня (це вже якось по-дівчачому), але тоді, коли відбуватиметься що-небудь важливе, – обов’язково робитиму записи.

Почну з того, що відбулося вчора…

Субота, 21 квітня…

Вчора до нашого університету запросили двох іноземних професорів. Професор Ден Дурнін – з Університету Джорджії, а професор Наталія Гайдамашко – з канадського університету ім. Саймона Фрейзера. Чесно сказати, коли я йшов на зустріч, то думав, як би скоріше звідтам піти – настрій був поганий, ще погода дощова. Але ці американці вміють зацікавити! Професор Дурнін прочитав справді класну (як для моєї майбутньої професії) лекцію. Ще й англійською – от тобі й безкоштовне заняття з іноземної! Ех... Ще кілька таких англомовних зустрічей, і зможу знайомитися з іноземками без словника… Але я все-таки повернуся до лекції. На ній нам розповіли про деякі елементи політичної системи США. Оскільки ця країна вважається зразком демократії, то знати, як працює її уряд, для мене важливо. Загалом усе сподобалося. От тільки англійську треба підтягнути…

Вівторок, 16 квітня…

О-о-ох-х… Давненько я сюди не писав. Модулі, семінари… Дівчина з’явилася :) Вона старша за мене на рік, з нашого факультету. Тому вона мені навіть допомагає, а не заважає вчитися, як це часто буває в інших. Сьогодні разом були на ду-у-уже серйозній зустрічі з ду-у-уже серйозними людьми. До УжНУ приїхали Надзвичайні і Повноважні Посли країн Вишеградської четвірки. Вони говорили про інтеграційні процеси в Європі. Україна – держава, яка прагне до євроінтеграції, але я завжди казав, що не все так просто. Польський посол Генріх Літвін лише підтвердив моє твердження про те, що у Євросоюзі наші проблеми не зникнуть, як це здається більшості українців. Старше покоління звикло, що за них все вирішувала велика Радянська держава. А тут треба вже кожному думати самостійно…

Вівторок, 21 травня…

Сьогодні я вже зранку під враженням. Відбулася зустріч з Надзвичайним і Повноважним Послом Фінляндії Арією Макконен. Така усміхнена жінка, я аж не сподівався :) До речі, вона стала першим лектором у новому кабінеті інвестиційної політики. Говорила коротко, але по суті: розповіла про «правильний» інвестиційний клімат у країні, про те, як важливо для держави мати прозору судову систему і хороше керівництво. От чим мене захоплюють подібні зустрічі, так це тим, що на них ти дізнаєшся думку дуже поважних і серйозних людей. Людей, які справді багато досягли і мають великий авторитет не лише у своїй країні, а й у світі. Колись неодмінно таким стану і я :) А поки треба скласти літню сесію…

Понеділок, 17 червня…

Остання у цьому навчальному році зустріч. Але ж яка! До нас приїхав Володимир Колосов – Президент всесвітнього географічного союзу, відомий російський науковець. Про нього мені доводилося багато чути, але навіть уявити не міг, що він буде читати мені лекцію! І все-таки читав :) «Границы в жизни общества — естественная потребность или «оси зла»?» – так вона називалася. Мені стало дивно з того, на чому наголошував Колосов: «Найбільша небезпека для кордонів – це нелегальний бізнес, ввезення наркотиків». Я думав інакше: найбільша проблема – це подвійне громадянство чи ворожнеча між державами. Хоча цього професор теж торкнувся. А ще розповів про результати деяких експериментів. Виявляється, більшість молоді з 17 країн світу хотіла б жити у Франції, Італії та Чехії, а недовіряють вони мусульманським та африканським країнам. Ось так…

Серпень…

Надворі жахлива спека, а я згадав про свій щоденник. Вже майже серпень, останній місяць канікул. Класний відпочинок цього року вдався: майже кожного дня кудись вибиралися з друзями, на Говерлі побував, на море вкінці серпня поїду. Літо пригод загалом… Але про це — наступного разу :)

До щоденника підглядав

Василь Третяк, студент відділення журналістики