Наш університет славиться талановитими студентами і викладачами, ба навіть техпрацівники й продавці тутешніх крамничок тут співають не гірше за відомих українських вокалістів! Ми ж розповімо про хлопця, котрий за кілька хвилин напише вірш, який зачепить за живе. Відкриваємо нові таланти!

Станіслав Чепара є студентом факультету іноземної філології. Якщо спробувати заглянути у майбутнє, можна припустити, що його чекає слава Байрона! А чому б і ні?  Хто його зна насправді...

«У садочок я не ходив, вирішив, що можна обійтися й без нього!». Самостійним Станіслав став ще в дошкільному віці. Навчався в школі, як усі. Початкові класи провів у Міжгір’ї, а потім з батьками переїхали до мальовничого Репинного, де «доходив» решту класів.

Хлопець зізнається, що до 7 класу був майже відмінником, але потім щось пішло не так! Фізика, хімія, алгебра вирішили, що досить добре вчитися – тож він «став трохи легковажніше ставитися до цих предметів». Все ж намагався вчити те, що задавали, й за свої непосильні старання отримав золоту медаль!

Улюбленими ж предметами були література (українська та зарубіжна). Англійська почала цікавити наприкінці 10 класу. А ще астрономію любив, журнали передплачував, але потім якось закинув ту справу. «Напевно, то було тільки захоплення. Згадуючи школу, пригадую, що майже кожного року ходив на різноманітні олімпіади. Але, як не дивно, нічого аж дуже цікавого чи веселого там не відбувалося!» — розповідає Станіслав.

Коли настав відповідальний момент обрати факультет для навчання, довго не думав. Зізнається: більше все одно нікуди не годився! Самоіронія — не найгірша риса, відзначаємо про себе (Авт.) 

Думаю, ще й тому, що якраз тоді у нас з’явилися англійські канали! Крім того, сорока на хвості принесла, що хлопців на факультеті практично нема — самі лише дівчата модельної зовнішності! Отож сумнівів бути не могло!

«Першокурсником я себе навіть згадувати не хочу: був відлюдькуватим. Але на 2 курсі пішов жити в гуртожиток (переманив одногрупник, розповівши про усі переваги тутешнього життя). Оскільки жив перед тим в апартаментах, за розмірами з півкімнати у гуртожитку, то "общага" здалася мені п’ятизірковим готелем!

Готувався я до різноманітних посвят, адже став членом великої сім’ї «Вічноголодних», але, на жаль, нічого подібного не відбулося (напевно тому, що я був уже не першокурсник). Ще радувало те, що у гуртожитку живуть одногрупниці і я частенько заходив до них поїсти, попити чаю і переписати домашку!

Під час студентських років часто змінював свої захоплення: спочатку захотілося навчитися грати на гітарі, потім жонглювати. На гітарі зіграти вмію кілька пісень, найпростіших, але й ті недосконало. А жонглюю трьома предметами — може бути яблуко, мандарин чи просто щось кругле.

Я непостійна людина, тож уподобання так само швидко змінюються. Що стосується віршів, то свої перші рядки написав на 1 курсі: то був такий собі глибоко філософський вірш про сутність життя від 15-річного хлопчика. Уже на 2 курсі написав віршів зо три (очевидний прогрес!). Третій курс став найудалішим: додалося ще близько півсотні текстів. Думаю, з’явилася муза!

Не знаю, чи варто говорити про кохання: так часто це слово вживаємо, що потроху затерли його зміст. Не можна у 20 років говорити і про любов. Час покаже, що то було! А взагалі я обожнюю закохуватися, як і кожен, хто пише вірші, мабуть. Треба ж про когось думати, коли пишеш, хіба ні?» — із захопленням ділиться своїми міркуваннями студент.

Зараз у соціальних мережах, у різноманітних групах, тексти Станіслава публікують частенько. Хлопець каже, що почав пропонувати свої вірші групам із цікавості: подивитися, яка буде реакція у читачів. Бо що ж то за поет, який не обнародував свої творіння! «Хоча, чесно кажучи, не люблю їх публікувати. Я не поет, просто інколи віршую», — сором’язливо констатує Станіслав. 

Поділився хлопець і планами на майбутнє: «Я б хотів написати власну книгу (не поезії), але то, напевно, коли стану дорослішим і досвідченішим! Та й любовним романом це точно не буде!». Наразі хочу закінчити університет (хлопець здобув диплом бакалавра з відзнакою) і попрацювати за фахом — вчителем англійської мови або зарубіжної літератури.

Вважаю, що у будь-якій ситуації треба залишатися людиною. Це найголовніше. А взагалі, на мою думку, жити треба заради якоїсь цілі, заради когось, а не тільки заради себе. Бо тоді в людині помирає поет.

Аби ви, любі читачі, змогли переконатися у тому, що Станіслав Чепара пише хороші вірші, пропонуємо один із його улюблених!

Вышел утром вчера я на улицу
Подышать, помечтать, покурить,
И мне странное начало чудиться:
Будто стала одежда ходить.

Вон пальто, а там серая кофточка
Как ни в чём на работу идёт.
Ей кричит громко шапка сквозь форточку:
«Осторожней иди, гололёд!»

Брюки с джинсами в споре отчаянном
Грязь бросают туда и сюда,
Туфли модные тащатся стаями,
Неизвестно зачем и куда.

Дорогая рубашка уволила
Старый галстук, хоть он умолял
О прощенье — она не позволила
С ней пойти на торжественный бал.

Джинсы новые с розовым платьицем
В ресторане уютном сидят,
А голодные кеды стесняются,
Что увидит их белый халат.

«Где же люди?» — спросил у костюма я,
Мне сказал он спокойно в ответ:
«Виновата здесь мода безумная,
На людей ведь сейчас её нет».

Галина Риган

для Медіацентру УжНУ