Днями третьокурсники географічного факультету (з кафедри фізичної географії та раціонального природокористування) відвідали Закарпатський музей народної архітектури та побуту.

Ініціаторами екскурсії виступили самі студенти, а викладач Ірина Фекета радо їх підтримала. Знайомство з побутом закарпатців усім запам’ятається надовго, оскільки, як зізнаються самі географи, вразило їх абсолютно все.

Третьокурнисця  Лідія  Бордаш розповідає: «Географи – це люди широкого кругозору, допитливі, старанні. Геофаківці  УжНУ – не виняток. Нам не сидиться за партами в аудиторіях – хочеться щось пізнавати, відкривати для себе нове. Хоч цього разу ми відвідали ніяк не нове, а «старе українське село». Там все інше, незвичне для нас.

Музей акумулював культуру Закарпаття, починаючи з ХVIII століття. Тут налічується 14 тисяч експонатів, зокрема 13 хатинок з різних куточків Закарпаття. Кожна з них не схожа на іншу, атмосфера, яка там панує, неповторна – це вражає.

Хати красиво оформлені всередині. У кожній є вишиті вироби з гарними узорами. Також на території музею представлені різні види ремесел, зокрема кузня, млин. Викликали захоплення вулики, не схожі на теперішні, кіш для кукурудзи, який розміщувався посередині двору. Одне слово, сподобалося все! Від усієї групи хочу подякувати організатору заходу – доценту Ірині Юріївні Фекеті, а також працівнику музею, який влаштував нам змістовну екскурсію по «старому українському селу».

«Мене найбільш захопило те, як наші пращури ще в сиву давнину хотіли зробити свої будинки затишними. Як різьбили всілякі візерунки на вікнах і дверях, причім усе вручну. Скільки ж потрібно було докласти зусиль, щоб виконати таку гарну і тонку роботу. Також вразила дерев’яна церква, зведена 1777 року в селі Шелестові (сьогодні Мукачівський район), – зроблена з малих і великих дерев’яних зрубів, прикрашена трьома вершинами. Збереглася до наших часів у хорошому стані. На мою думку, ці пам’ятки народної архітектури є перлинами нашого рідного Закарпаття», – поділилася враженнями Богдана Семедій.

Віра Лабич