Обійти Україну пішки навколо вирішили Антоніна Поліщук та Ігор Литвиненко. 1 березня вони вирушили з Києва і на 53-й день досягли Ужгорода. Закарпаття стало шостою областю, яку відвідали мандрівники. Експедиція почалася з Півночі, триває на Заході, продовжиться на Півдні та Сході України й закінчиться на Півночі. Орієнтовна протяжність пішого шляху — 7000 км. Унікальність проекту в тому, що Україну пішки ще ніхто не обходив.

При вході до Ужгорода Антоніну та Ігоря зустріли студенти 4 курсу біологічного факультету й зробили невеличку екскурсію містом. Мандрівники розповідають, що поселилися в одному з міських хостелів, а коли перебувають поза містом, то завжди розкладають намет. Ідуть Україною, оминаючи траси, рухаються сільськими дорогами, ознайомлюються з побутом людей.

«Ваше місто дуже гарне, має свою історію, має душу. Проходячи Україною, бачимо, що там, де є церкви, де Союз втрутився не так суттєво, там є історія», – розповідає Ігор. «Мені стара частина міста трохи нагадала турецьку Анталію», – доповнює його Антоніна. За першою освітою вона біолог, за другою – психолог. Має особисту практику, консультуючи пацієнтів під час подорожі. Ігор за першою освітою економіст-маркетолог, нині теж навчається психології, займається фотографією, має родинний бізнес – виготовляє імбирне печиво.

«Коли ми вирішили реалізувати цей проект, деякі друзі здивовано перепитували, мовляв, що тут дивитися. Такі слова ще сильніше підштовхнули нас до подорожі», – розказує чоловік.

«Ми хочемо ствердити Україну не тільки як географічне утворення, а як щось більш цілісне. Ми ж свою хату обходимо, знаємо те місце, де живемо, тому повинні знати й Україну, – вважає Антоніна. – В Україні все дивує. Найдивніше те, що вона різна і вся цікава. Села – як люди, зі своїм характером».

На запитання про те, що сьогодні найбільше турбує українців, мандрівники відповідають, що   війна і телевізор. «Турбує також зниження рівня життя. Це, з одного боку, очевидні речі, проте до них є різний підхід. Хтось ремствує, занепадає духом, а хтось щось робить. Наш народ схильний терпіти, очікувати, він доволі терплячий, тому, може, й трохи інертний», – коментує Антоніна.

Мандрівники розповідають, що ввійшли на Закарпаття через Ужоцький перевал. Зауважують, що тут дуже смачно готують, а більша змішаність народів, ніж в інших областях, додає краю контрастності й колориту.

«Я не виокремлювала б одного типажу, але протягом подорожі бачила чимало жінок, які беруть на себе багато чоловічої роботи. Це жінки літні вже, вони у штанях, працюють, як чоловіки, і я гадаю, що вони тягнуть на собі всю сім’ю і господарство. Тому дівчатам побажала би не уподібнюватися в майбутньому до таких жінок», – ділиться Антоніна.

«Ми проходили селами і бачили тільки жінок, які саджали картоплю. Чоловіки траплялися дуже рідко, і багато з них були під впливом алкоголю. Я чоловікам побажав би бути вдома й виконувати все ж свою частку роботи», – доповнює Ігор.

За час перебування на Закарпатті мандрівники мали й неприємну історію, коли вночі кілька чоловіків напідпитку побачили їх неподалік річки й почали проганяти, погрожуючи. «Було дуже дивно таке чути, бо це ж Закарпаття, тут люди з Богом у серці, мирні. Нам довелося скласти намет і піти звідти». Також Антоніну й Ігоря дуже збентежила величезна кількість сміття на берегах Ужа.

Загалом бюджет подорожі невеликий: за  місяць на обох приблизно витратили 2 тисячі гривень. На їжу йде дуже мало, найбільше грошей треба на проживання в хостелах та готелях у місті, однак у сільській місцевості завжди ночують у наметі. Мандрівники дуже зраділи зустрічі зі студентами вишу й запрошують усіх охочих приєднатися до їхньої подорожі, принаймні на Закарпатті. 

За короткими репортажами з мандрівки Антоніни й Ігоря можна стежити на офіційній сторінці проекту «Пішки довкола України».

Наталія Каралкіна