7 червня у Закарпатській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Ф. Потушняка відбулося завершальне засідання другого сезону літературного клубу «Читаємо разом». Його гостями стали багаторічний редактор найстаршої у світі американської українськомовної газети «Свобода», відомий письменник Петро Часто та його дружина Любов Дмитришин.

Модерувала зустріч координаторка літклубу Іванка Когутич, яка наголосила, що «Читаємо разом» функціонує протягом двох років, і заходи щоразу стають теплішими, дружнішими. Не виняток і розмова із заокеанськими гостями.

Подружжя Частів завітало на чай з презентацією двох нових книжок пана Петра, які щойно вийшли друком в закарпатському видавництві «TIMPANI»

Автор трошки розширив розуміння присутніми назв книг, коротко ознайомив з історіями їх написання.

В епістолярній збірці «…і всі давно змінилися адреси…»  йдеться про особисте життя письменника. «Листів багато, тому обрав тільки ті, що стосуються моєї родини та пов’язані зі «Свободою». Чесно скажу: не наважився опублікувати листування з Юрієм Андруховичом. Усі вони дуже цікаві, але важливі не тільки для мене». Пан Часто зізнався, що йому тяжко далося це рішення.

Що ж до іншої новинки «Що ти накоїв, Одіне?», то вона з’явилася несподівано. «На світ треба дивитися двома очима» – саме такий підтекст має книга, у якій можна знайти авторський варіант відповіді на запитання «Для чого потрібне мистецтво, література?».

Присутні розпитували про політичну ситуацію, американських українців, діаспору, українські школи, «Свободу», популярних українських авторів у Штатах, книгарні.

«Американські книгарні є надзвичайно багатими, зазвичай там людно. І в метрополітені Нью-Йорка завжди читають. У США захоплюються творчістю Марії Матіос та Василя Шкляра», – розповів пан Петро.

Зайшлося й про політику. «Найцікавіше в українській політиці – дізнатися, що ж насправді відбувається. Діаспора живе Україною, дихає нею. Критичні політичні огляди сприймає болісно. Неодноразово просили мене не критикувати українську владу: це їх ображає. Українці Америки не вірять, що при владі можуть були такі люди, як наші президенти. Проте все ще не втрачають надії, вірять, що Україна стане успішною державою, подолає всі труднощі й таки процвітатиме». Вкотре відзначив, що українська громада в США дуже самоорганізована, і це своєрідний феномен.

Торкнулися й теми президентських виборів у Штатах. Люба та Петро Часто говорили про складність теперішнього вибору для себе й українців за океаном загалом. Адже по духу українству Америки, на думку Петра Часта, ближчі погляди республіканців. Утім теперішній претендент від цієї партії запам’ятався, зокрема, й проросійськими висловами. «Важко уявити, що буде, коли переможе Дональд Трамп», – зауважило подружжя. Однак і за демократку Хіларі проголосувати рука не піднімається...

Пані Люба, також відома на Закарпатті журналістка й письменниця, прочитала присутнім авторську поезію, котра запала в серце рядками «…душа моя зосталась там, де ніжками ходила…» та «… о Господи, верни мене назад, де я колись була малою…». Присутні могли глибше зрозуміти з них, що відчувають українці далеко від рідного краю, особливо представники старшого покоління.

Зібрання прагнуло дізнатися й про плани на майбутнє, зокрема й письменницькі, на що Петро Часто, усміхнувшись, зауважив: «Аби стати письменником, треба вчасно піти з газети.☺ Але готуюся працювати...»

Нині пан Петро щотижня робить політичні огляди й редагує тексти для «Свободи», проте вже не відвідує редакцію – виконує свою роботу дистанційно. Нині – й з Ужгорода.

Багато згадували, ясна річ, про найстаршу у світі американську українськомовну газету, потребу її дослідження. «Свобода для вивчення – величезне багатюще поле, адже виданню вже понад 120 років, і за цей час було висвітлено безліч подій, висловлено стільки цікавих думок...» – каже Петро Іванович. Є й величезний архів, який чекає свого опрацювання. Петро Часто був би радий, якби це сталося в материковій Україні.

Віра Лабич