14 квітня студенти-філологи поспілкувалися з письменником, лауреатом Шевченківської премії (2003 р.) В’ячеславом Медведем. Завітав митець до міста своєї молодості, де два роки працював бібліотекарем після закінчення університету і куди повернувся після армії, разом із літературознавцем, професором кафедри журналістики та міжнародних відносин Київського національного університету культури і мистецтв Миколою Васьківим.

Творчість В’ячеслава Медведя п’ятикурсники вчать у курсі сучасної літератури. Знають його як письменника герметичного із складним асоціативним письмом. Він автор новели «Мій маленький Париж», присвячений Ужгороду, роману «Кров на соломі», «Збирачі каміння» тощо, книг мемуарів та ін. Харизматичного задуманого чоловіка не дуже легко було розговорити, а на питання він відповідав завжди широко, із розгорнутими асоціаціями та глибокими думками.

Питали про Ужгород, в якому дуже давно не був автор, про літературу, впливи, популярність… Ось фрагменти із тих глибоких, часто філософських, але завжди осмислених відповідей:

Про Ужгород. Це місто [Ужгород] зробило мене письменником… Трагічно, коли повертаєшся в Ужгород, намагаєшся шукати ті будиночки. А їх уже нема… Письменник – це феномен спогадів. На відстані місто стає ріднішим…

Про літературу, письменників. …Там, де література буде складною, її, може, почнуть боятися…

…У письменників має бути не тільки стилістична складність, а й залучення мовного буття. Ми ж знаємо мову, як китайці, – сто ієрогліфів тільки…

…Молоді письменники намагаються мислити. Це втішає. Література має відійти від російської енергетики мислення, заглибитись у власну міфологію. Українська міфологія – це непізнаний материк. Вподобали ж міфологію іноземну…

…Кожен хоче витворити свою стилістику. Декому це вдається, але штучним способом… Письменник як стиліст стає анахронізмом. Хотів би прожити ще одне життя, щоб навчитися писати й розповідати історії…

…Українська література в критичній зоні, коли має статися якийсь вибух…

…Українські письменники можуть явити високий рівень мислення і завоювати цим світ…

Про впливи. …Для письменника не буває вчителя. Тільки в сукупності впливає… Але є фрагменти у творах, які хочеться перечитувати…

…Можливо, через покоління зазнав впливу Джойса, але не від тексту. Нещодавно почав читати український переклад «Уліса», який мені подарували. Прочитав сторінок 30-40… «Баба Палажка і баба Параска» – це теж потік свідомості. Коли говориш від свідомості, все зливається…

…Американська література мала великий вплив на мене, особливо малі жанри…

… ми йшли за шістдесятниками. Це були вчителі…

Психологія власної творчості. …Письменник не повинен відмовлятися від жодного свого твору. Завжди важливіший перший твір. Все інше – повторення…

Не перечитую свої тексти, боюся знайти там пародію… Можна перейти в стан клінічної смерті.

Ніколи не вмів створювати сюжет. І досі не вмію. Безсюжетне тривання цікавіше.

…Найкраще вдається перевтілитися у жінку…

…Я читав Підмогильного, Винниченка, Хвильового та інших ще тоді, коли вони були заборонені. Можна було замовити періодику, де ці тексти були… Але я завжди повертався до старих класиків…

…Так солодко бути трагічним пророком…

Коли насправді вже був налагоджений контакт із письменником, на жаль, зустріч закінчилася. А наостанок В’ячеслав Медвідь зізнався, що в Ужгороді гарніші дівчата, ніж у Києві.

Іванка Когутич