Сучасні події в Україні варто розглядати в багатьох аспектах, один з яких – правовий. Винні мають бути покарані, бо країна існуватиме лише тоді, коли в ній запанують закони демократії, а не диктатури. Чималий внесок у ці процеси мають зробити юристи, особливо ті, хто здобуває цей фах і сьогодні має шанс творити інше майбутнє, без корумпованої правоохоронної системи.

Серед юристів УжНУ також чимало тих, хто прагне змін і готовий до них. Тож у контексті сучасних подій, а також про здобуття освіти на юрфаку й важливі життєві цінності розмовляємо з Віталієм Дацюком – магістром права, аспірантом ІІІ року навчання кафедри кримінально-правових дисциплін та міжнародного кримінального права факультету європейського права та правознавства УжНУ.

Нещодавно хлопець повернувся з Таллінна, де брав участь у тренінговому проекті програми Європейського Союзу «Молодь у дії». Також Віталій є стипендіатом Президента України в 2013–2014-му роках.

• Наскільки свідомий твій вибір вступити до аспірантури, адже попереду складна наукова робота, не боїшся її?

– Те, що пов’яжу своє життя з наукою, знав іще з першого курсу навчання в університеті. Досі пам’ятаю свій перший виступ на студентській науковій конференції, що стосувався проблем побудови правової держави в Україні. Після цього я вступив до наукового товариства студентів та аспірантів факультету, згодом став заступником голови та головою товариства.

З кожним роком мій інтерес до науки тільки зростав. На момент закінчення університету в моєму портфоліо вже було понад 20 опублікованих тез наукових доповідей на всеукраїнських та міжнародних конференціях, а також дві статті у фахових наукових виданнях. Тому мій вибір був свідомий та виважений. Узагалі, я не звик робити важливі кроки в житті спонтанно та необдумано.

До слова, після урочистого вручення дипломів з відзнакою, де мені дали слово від імені випускників, я несподівано дістав пропозицію від губернатора, який теж був присутній на урочистостях, працювати в апараті ОДА. Однак, зваживши свої потенційні можливості на цьому етапі, я зробив вибір на користь аспірантури й наукової діяльності. Хоча не виключаю, що з часом поєднаю науку з практикою. Але на все свій час. Не можна отримати все й одразу.

А щодо складності наукової роботи, то не лише вона – будь-яка робота потребує відповідних зусиль. Головне – щоб обрана професія була до душі.

• Що найголовніше дав тобі університет за 5 років навчання?

– Навчання в Закарпатському державному університеті стало для мене періодом розкриття власного потенціалу. Для юриста дуже важливо обрати свою спеціалізацію у праві. У цьому допомогли мої наукові наставники. Так, завдяки професору Х. М. Олексику та доценту М. В. Савчину я стартував на науковій ниві в галузі теорії держави і права та конституційного права, тривалий час займався дослідженням конституційно-правового регулювання мовних відносин. Ця тема досі входить до пріоритетних напрямів моїх наукових інтересів.

Під науковим керівництвом доцента О.М. Ващук досліджував проблеми та особливості інформатизації юридичної освіти. Згодом, уже на старших курсах, обрав більш вузьку спеціалізацію, яка й стала для мене основною – кримінологія та кримінальне право (наукові керівники – професори А. М. Ухаль та В. М. Попович).

До слова, керівництво університету та факультету завжди надавало організаційну та фінансову підтримку студентам, що займаються наукою. Завдяки цьому я мав можливість брати участь у багатьох наукових форумах у різних куточках України та за кордоном (у Словаччині та Угорщині).

Беручи активну участь у громадському житті, я розкрив у собі організаторські здібності: крім наукового товариства студентів та аспірантів факультету, очолював обласний осередок Ліги студентів Асоціації правників України, був заступником голови Координаційної ради молодих юристів при Головному управлінні юстиції у Закарпатській області. Доводилося займатися організацією круглих столів, семінарів, конкурсів, всеукраїнських та міжнародних конференцій. Досвід роботи у колективі став для мене безцінним.

ПИТАННЯ СЬОГОДЕННЯ: ЧИ СТАНЕ УКРАЇНА САМОДОСТАТНЬОЮ НЕЗАЛЕЖНОЮ ТА ВІЛЬНОЮ ДЕРЖАВОЮ В ЦЕНТРІ ЄВРОПИ, ЧИ ЗНОВУ ПЕРЕТВОРИТЬСЯ НА ЧИЮСЬ КОЛОНІЮ

• Як аспірант факультету європейського права і правознавства, як ти сприйняв припинення курсу євроінтеграції, чи передбачав такі наслідки?

– Звісно, враховуючи те, що українці історично й географічно – європейці, я очікував, що найближчим часом ми офіційно закріпимо цей статус. Однак зміна геополітичного курсу для мене не стала цілковитою несподіванкою з огляду на політичні реалії.

Водночас ніколи не забуду риторичного запитання випадкової попутниці в міському транспорті Таллінна: «Чому найбільша держава в центрі Європи, маючи значний ресурсний потенціал та працьовитий народ, повинна сьогодні обирати між Сходом і Заходом?».

Тому, на маю думку, нині питання не стільки у євроінтеграції, скільки в тому, чи стане Україна самодостатньою незалежною та вільною державою в центрі Європи, чи знову перетвориться на чиюсь колонію. Виходячи з цього, в теперішній ситуації девізом нашого народу повинні стати рядки з вірша Василя Симоненка: «Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ! Пощезнуть всі перевертні й приблуди, І орди завойовників-заброд!»

Всі європейці, з якими я спілкувався, висловлювали свою підтримку й хвилювання за долю України. Естонці взагалі ставляться до українців з особливою доброзичливістю, адже в наших народів дуже схожа історія. Було приємно, коли під час офіційної зустрічі в парламенті Естонії віце-спікер Лайне Ранд’ярв виділила на українську делегацію набагато більше часу, ніж було заплановано протокольною службою, а також підкреслила, що Естонія співпереживає за майбутнє України. Пізніше віце-спікер навіть опублікувала відповідний пост на своїй сторінці у Facebook.

• Чи маєш поради для українців щодо їхніх правових дій на межі безправ’я, яке маємо нині?

– Для того, щоб давати поради за теперішньої ситуації в країні, потрібно бути більше психологом, ніж юристом. Нині багато подій відбувається під впливом емоцій, ейфорії, політичної кон’юнктури. Тому дуже важливо, маючи гарячі серця, зберігати холодні голови, не піддаватися на провокації й тверезо оцінювати ситуацію, залишатися людиною зі своїм, а не нав’язаним кимось поняттям про честь, гідність, мораль та свободу. А також хотів би навести слова, які часто повторює мій батько: «Безпорядком порядок навести неможливо».

• Сьогодні багато говорять про зміну Конституції. Чим такий поворот корисний у цій ситуації?

– Якщо український народ, який, згідно зі статтею 5 Конституції, є єдиним джерелом влади в Україні, доведе, що він готовий до реального контролю над органами державної влади, то такі зміни потрібні (насамперед забезпечення механізму «стримувань-противаг» між гілками влади). В іншому випадку вони не дадуть очікуваного результату.

ЯКЩО В СУПЕРЕЧЦІ НЕМАЄ КОНСЕНСУСУ, НАСЛІДКИ МОЖУТЬ БУТИ НЕЗВОРОТНИМИ

• Чого стосується твоя дисертація? На якому вона етапі виконання?

– Тема моєї дисертації стосується кримінологічного дослідження злочинності у сфері корпоративних відносин. Корпорації (тобто господарські товариства у формі акціонерних товариств, товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю) є однією з найпоширеніших форм господарювання в умовах ринкової економіки. Водночас у сфері корпоративних відносин є чимало проблем, які гальмують їх розвиток: рейдерство, корпоративний шантаж, різноманітні зловживання на ринку цінних паперів, незаконне використання інсайдерської інформації тощо. Дослідженням цих проблем я, власне, і займаюся. Нині більша частина дисертації готова. До літа планую завершити робочий варіант, а до кінця року вийти на захист.

• Як воно – бути стипендіатом Президента?

– Це означає багато працювати й нарешті дістати певну сатисфакцію за витрачені зусилля. Найбільший стимул людина має, коли розуміє, що її робота не минула безслідно, – її побачили й оцінили. До речі, стипендія хоч і називається президентською, та призначається наказом МОН, згідно із законодавством, виплачується за рахунок стипендіального фонду університету.

• Чи ставиш собі цілі в житті?

– Звісно, ставлю. Життя дається раз – і прожити його слід гідно. Для цього кожна людина повинна ставити для себе мету в житті й робити все, щоб досягнути бажаного результату. В іншому разі життя перетворюється на існування.

• Правова діяльність – це вся діяльність в житті людини. Чи є щось таке, що взагалі не потрапляє під юридичні обмеження?

– Не можна втиснути всі сфери життєдіяльності в правові рамки. Право існує для регулювання найважливіших сфер суспільних відносин, які охороняються державою. Натомість, крім норм права, є норми моралі, норми релігії, звичаєві норми, корпоративні норми (норми поведінки у колективі) тощо. Не можна за допомогою права врегулювати взаємини дружби чи кохання, релігійного обряду в церкві чи порядок святкування дня народження.

У той же час у демократичній правовій державі критерієм співвідношення норм права з іншими соціальними нормами є поняття свободи людської діяльності. Як сказав Віктор Гюго, свобода одної людини закінчується там, де починається свобода іншої. А отже, будь-яка неправова діяльність, яка зазіхає на чиюсь свободу чи суперечить інтересам інших людей, підпадає під відповідні правові обмеження, спрямовані на захист особи, суспільства й держави від неправомірних зазіхань.

• У житті ти шукаєш компроміс чи частіше конфліктуєш? Наскільки взагалі важливий темперамент для юриста?

– Вирішувати спір за допомогою компромісного рішення – мистецтво, якого навчаються та яке вдосконалюють протягом усього життя. Завжди намагаюся шукати компроміс, хоча це не завжди легко, особливо якщо інша сторона не налаштована на діалог. Коли в суперечці нема консенсусу, має місце конфронтація відносин, то це може призвести до незворотних наслідків. На жаль, саме це ми сьогодні можемо спостерігати в масштабах цілої країни.

Від рішень та дій представників юридичної професії залежать долі людей. Тому темперамент для юриста має неабияке значення. Один раз погарячкуєш – і зламаєш чиєсь життя…

Наталія Каралкіна