Є професії престижні: банкір, бізнесмен, журналіст, артист, держслужбовець… Є ніби й непомітні, але ще важливіші й потрібніші. До таких відносимо і професію техпрацівника.

Робота прибиральників дуже нелегка, адже це щоденна боротьба з брудом, який ми продукуємо: підмітають за нами, збирають сміття, витирають пил, миють підлогу… Саме їх робочий день закінчується тоді, коли більшість людей уже вдома. Саме вони повинні зробити купу справ, аби наступного дня ми з вами сиділи у чистих приміщеннях.

І не думаймо, що прибиральниця - це обов’язково жінка старшого віку, яка змушена працювати, щоб заробити бодай якусь копійчину до пенсії. І вона ненавидить свої обов’язки. А от і ні! Серед них є такі, які люблять свою справу.

Ірина Іллівна вже 29 років працює прибиральницею в УжНУ. Ще замолоду вона прийшла у стіни нашого вишу й донині працює на його благо. Пані Ірина любить свою роботу і не може уявити собі й ні дня без рідного університету: «Навіть коли я хворіла, то з довідкою від лікаря приходила на роботу і виконувала свої обов’язки. Подруги-колеги по роботі були здивовані і не раз сварили мене. Казали, щоб я йшла додому і відпочивала. Але за 29 років роботи в УжНУ так звикла до стін, до людей - не можу, щоб там не побувати!» - розповідає пані Ірина.

Ми кожного дня проходимо повз людей, які створюють нам комфорт, і часто не помічаємо їх. А маємо віддавати шану і дякувати, бо за невелику платню вони роблять не дуже приємну і надзвичайно складну роботу. Тож закликаємо, проходячи повз людину із нереспектабельною професією, не забувати принаймні привітатися – їй буде дуже приємно, повірте.