У середу, 22 червня, у стінах Ужгородського національного університету відбувся міжнародний семінар на тему «Транскордонне співробітництво в період кризи сусідніх земель».

З вітальним словом до учасників семінару звернулася професор Мирослава Лендьел, яка представила автора проекту Ігнація Йожв'яка, а також розповіла гостям про наш університет. Мирослава Олександрівна підкреслила: «Знаменно, що ми зібрались саме в Ужгороді — наше місто є одним з найбільш транскордонних міст Європи. Тож дуже приємно, що ми стали частиною команди цього проекту. Зараз виконується багато досліджень, які стосуються транскордонної проблематики, зокрема, міграційних досліджень — не варто проходити повз. Восени ми матимемо збірку аналітичних досліджень, яка стосуватиметься проблем транскордонного співробітництва, зокрема, теми міграції».

Участь у семінарі взяли представники Польщі, Словаччини, Угорщини та України, кожен з яких розповів про ситуацію, що склалася останніми роками у їхній країні, в тому числі з огляду на кризу.

Представник Центру міграційних досліджень Варшавського університету Ігнацій Йожв'як розповів про сам проект, його ідею. Каже, що початковий задум був геть іншим, планували зосередитись на співробітництві країн Вишеградської четвірки, але зрозуміли, що варто розширити рамки цієї співпраці. Проекту вже більше двох років, а співробітництво з Україною збіглося із початком розгортання подій на Майдані — це вплинуло на орієнтацію програми.

Пан Ігнацій зазначив, що зараз Польща приймає найбільше мігрантів і серед них абсолютна більшість — українці. Хоча Польщу пов’язують з Україною не лише мігранти — країни мають доволі тісні соціальні, економічні та культурні зв’язки. Поляки мають бажання підтримати українську націю, допомагати людям.

Українці часто виїздять на роботу за кордон саме до Польщі, Чехії, Словаччини та Угорщини. У зв’язку з цим слухачам розповіли про шляхи легального працевлаштування за кордоном. Обговорили й ризики та підводні камені під час працевлаштування — не рідкими є випадки, коли працедавці дурять робітників, буває й навпаки.

Говорили й про мовний бар’єр: з часом українці опановують мову країни, де проживають, але на доволі поганому рівні. Англійську знають ще гірше… Це особливо значимо для студентів, які виїздять на навчання до сусідніх країн.

Цікаво й те, що зараз у сусідніх країнах, орієнтуючись на українського покупця, відкривають все більше магазинів у прикордонних зонах — це великий плюс для економіки їхніх держав. У той же час наші люди спеціально їдуть туди у так звані шопінг-тури, а потім перепродають товар в Україні.

На жаль, у зв’язку з війною на сході України збільшилася кількість людей, котрі намагаються перетнути кордон за підробленими чи неправильно оформленими документами або ж оформляють статус біженця, щоб уникнути мобілізації.

Для країн, що приймають, міграційні процеси з України вигідні: наші робітники добросовісні, дисципліновані та готові виконувати важку роботу за порівняно невисоку платню. Держави не мають непокоїтися про дитячі садки чи соціальні виплати по безробіттю для мігрантів. Але доки українці житимуть із комплексом меншовартості? Такі програми допомагають зрозуміти, чого ми варті і як налагодити подальші зв’язки із країнами, котрі хочуть із нами співпрацювати.

Одна з учасниць семінару Каталін Ковай каже, що завдяки цій зустрічі нарешті особисто познайомилась із людьми, з якими вела довгу співпрацю. «Гадаю, найбільша користь такої співпраці у тому, що ми можемо вільно обмінюватися досвідом, дізнаватися, що відбувається в інших країнах. Хоч наші країни межують, ми мало знаємо про міграційні процеси. Важливими є співпраця, нові контакти, соціальний капітал», — зазначає дівчина.

Другого дня учасники семінару відвідають громадські організації, що займаються питаннями міграції, а також основний корпус нашого університету, з вікон якого видно іншу країну — Словаччину.

Ксенія Шокіна

Фото Роберта Паппа