Саме таку пізнавальну прогулянку організував для філологічної молоді викладач кафедри журналістики Віталій Завадяк. Гідом був Орест Когут, котрий розпочав пішу мандрівку оголошенням плану туристичного маршруту.

Підземні споруди – узагалі цікава тема для досліджень та один зі способів найлегшого й найефективнішого ознайомлення з містом. Адже саме за фортифікаційними об’єктами, бункерами, похованнями тощо криється історія Ужгорода, яку має знати кожен патріот своєї малої батьківщини. Також названі об’єкти – візитівка будь-якого міста. Ужгород – не виняток, тож його підземні секрети інтригували ще до початку екскурсії.

На площі Народній – чехословацькому урядовому кварталі – пан Орест розповідав захопливі факти про Ужгородську ОДА, усі елементи якої мають функціональне призначення.

Неподалік від пам’ятника першому Президенту Чехословацької Республіки Т. Масарику розташована одна з вілл (узагалі їх чеська влада споруджувала для політичної еліти). У такій будівлі були 2 окремі входи (могли проживати 2 сім’ї). Цінність таких зразків архітектури (а їх було 22) – наявність приватного бункера. Навпроти знаходиться рафанда, вікна якої служили бійницями. До речі, чимало сучасних кав’ярень – колишні радянські вбиральні або місця відпочинку й караулу для військових.

Підпис

Далі прямували до площі Пушкіна вздовж Липової алеї. Зупинилися біля сховища, історія якого сягає 1781 року: у ньому зберігали продукти харчування. Також на 2-му поверсі були кімнати для відпочинку й розваг. Будівлю назвали Совиним гніздом через схожість верхнього поверху до голови та очей сови. 

Наступним місцем дислокації була площа Поштова (межа між чехословацьким і угорським Ужгородом). Зі вступом у місто радянській армії не довелося зводити жодної адмінбудівлі, про що раніше поклопоталися представники згаданих у попередньому реченні країн, окрім спорудження мерії. Проте провладні представники СРСР розробили й впровадили в життя систему бомбосховищ майже під кожним стратегічним об’єктом міста. До того ж чи не кожен ужгородський будинок має підвальні приміщення.

Загалом на площі Поштовій розташовані чотири бункери найвищого ґатунку. Та й у цілому для тих, хто живе близько біля центральної частини Ужгорода, є більше можливостей сховатися в разі стихійного лиха чи воєнних заворушень. Однак не в усі сховища можна потрапити, адже чимало їх знаходиться під приватними закладами.

Відтак підійшли до пам’ятника Ігнатію Рошковичу – відомому маляру-монументалістові й портретисту. Екскурсовод Орест Когут розповідав про підземний тунель Театральної площі (нині вхід у тунель замурований), великий фонтан, АЗС (на початку 20-х років стартував перший автобусний рейс зі сполученням «Площа Театральна – Залізничний вокзал»).

Далі на вулиці Фединця ознайомилися з «Малим Ужем» (рукав річки Великий Уж). Пам’ятний знак у формі двох риб (символізують Великий Уж і Малий Уж) мов повернув у часи середньовічного Ужгорода – «міста на острівці», як зазначив пан Орест. Ця частина міста нагадувала Венецію, адже, за розповідями, тоді можна було пропливти човном від однієї до іншої архітектурної споруди.

Далі маршрут пролягав через Ужгородський Хрестовоздвиженський греко-католицький  кафедральний собор (споруджений у 17 столітті), точніше його катакомби, де ознайомилися з похованнями представників духовної еліти. Приміщення наразі на етапі реставрації. Однак ми побачили оригінальні поховання єпископів Андрея Бачинського й Теодора Ромжі (щодо інших представників духовенства, то їхні могили відреставровані). Пан Орест поінформував і про їхні життєві шляхи. Затим увійшли в середину сакральної будівлі й мали змогу послухати інформацію про побудову собору, його відділи тощо.

Згодом наблизилися до Ужгородського замку, де почули чимало цікавих історій і легенд, пов’язаних зі значенням цієї споруди  для міста й області загалом.

Фінішувала екскурсія в одному з винних льохів. Великий скляний посуд, а також бочки, у яких виготовляється напій, стали своєрідним відкриттям для студентів філфаку, викликавши чимало запитань і тем для активних бесід. До слова, саме в ужгородських погребах ідеальна температура для зберігання вина – 10–12 градусів.            

Філфаківцям пішохідна подорож сподобалася. Ось їхні враження:

Ярослава Бенца, студентка 3 курсу відділення журналістики: «Екскурсія підземним Ужгородом виявилася дивовижною. Я живу в Ужгороді вже три роки, проте з усього того, що говорив Орест, я знала тільки легенду про «Білу даму» (гід розповідав біля Ужгородського замку). Почула чимало нової інформації, що наче перенесла мене в попередні епохи. Я уявляла: як давно ходили тунелями та бункерами, як перевозили в’язнів, ховалися від ворогів. Майже двогодинна подорож минула дуже швидко. Незважаючи на те, що в мене добряче боліли ноги, настрій був добрим».

Катерина Хижняк, студентка 1 курсу відділення журналістики:«Для мене екскурсія стала поєднанням приємного з корисним. У такий сонячний і теплий день є лише одне бажання – гуляти містом, насолоджуватися його красою. Тим паче, коли дорогою тобі ще й розповідають цікаві факти з його історії. Дізналася чимало нового, й, можна сказати, відкрила Ужгород з іншого боку – підземного. Трохи прикро, що ми не змогли потрапити у підвальні приміщення замку, але надіюся, що після реконструкції їх усе ж удасться відвідати. Велика подяка організатору заходу В. Завадяку й екскурсоводу О. Когуту. Останній, до речі, увесь час дивував нас захопливими розповідями й підтримував позитивний настрій».

Ганна Войтович, першокурсниця відділення журналістики: «Ескурсія сподобалася. Удячна викладачам, котрі організовують такі заходи для того, аби студенти з користю відпочили, дізналися більше про місто. До того ж для мене як «немісцевої» було цікаво ознайомитися з раніше невідомими місцями Ужгорода. Найбільше запам’ятався Хрестовоздвиженський кафедральний собор: ніколи не була в ньому, тож змогла побачити його зсередини. Хочеться, щоб такий вид дозвілля закріплювався у нашому виші».

Екскурсія однозначно виявилася дуже цікавою та пізнавальною. Знати своє минуле – означає правильно будувати майбутнє.

Мирослава Гараздій

для Медіацентру УжНУ

Фото Віталія Завадяка