20 червня у Залі засідань Національної академії наук України в Києві відбулася громадська дискусія вітчизняних науковців та експертів на тему «Конституційна реформа: удосконалення змішаної форми правління». У заході взяв участь доктор юридичних наук, професор УжНУ Михайло Савчин.

Форум відбувся на фоні доволі суперечливого громадянського дискурсу щодо напрямів реалізації конституційної реформи. Учасники дискусії також звернули увагу на потенційні загрози територіальної цілісності України та потребі забезпечення політичної інтеграції суспільства. Тривогу викликає також конфліктогенний потенціал різного роду конституційних законопроектів, які так і не усувають інституційні вади змішаної, напівпрезидентської, форми правління.

Захід відкрив голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко, який навів компаративний аналіз переваг і недоліків президентської, напівпрезидентської і парламентської форм правління. Зауважив, що передумовою успішності та ефективності парламентської моделі є сильні політичні партії, які забезпечують формування стабільних коаліцій. Натомість президентська форма правління дискредитувала себе під час правління Януковича. Зокрема, неприйнятними є повноваження Президента щодо зупинення правових актів Кабінету Міністрів з мотивів їх неконституційності з одночасним зверненням до Конституційного Суду щодо вирішення питання по суті. За таких умов більш придатною для України є змішана форма правління, яка передбачає підзвітність уряду перед главою держави та підконтрольність перед парламентом.

Наталія Соколенко, директор Реанімаційного центру реформ, привернула увагу до проблеми легітимності чинної каденції Верховної Ради і вказала на низку проблем, які насамперед пов’язані з тим, що значне число депутатів парламенту голосували на диктаторські закони 16 січня. Для належного забезпечення легітимності парламенту доповідачка наголосила на потребі ухвалення нової редакції виборчого закону, заснованого на пропорційній системі із відкритим партійними списками. Висловила також зауваження щодо якості складу Тимчасової спеціальної комісії парламенту з розробки проекту закону про внесення змін до Конституції, адже більшість її складу голосувала за згадані диктаторські закони, які грубо порушували засади верховенства права та права людини.

Експерт Центру Разумкова, професор конституційного права Віктор Мусіяка у своєму виступі наголосив на проблемі додержання стандарту системності і цілісності змін до Конституції України. Важливими чинниками забезпечення системності змін є, на його думку,  цілісний характер формування уряду, що має зняти конфліктогенність у трикутнику «парламент – глава держави – уряд», а також недопущення практики призначення міністрів за відмінними процедурами. Підкреслив, що діяльність уряду має бути автономною щодо Президента.

Експерт Українського незалежного центру політичних досліджень Світлана Конончук окреслила важливість конституційного регулювання статусу незалежних органів та агентств. Це, з її погляду, дозволить лібералізувати економічну сферу та обмежити свавільне втручання в органи влади, які покликані виконувати регуляторні та контрольні функції переважно в господарській сфері. З цього приводу виникла дискусія, оскільки, на думку інших учасників форуму, незалежні органи та агентства є органами виконавчої влади, а тому постає питання про з’ясування форм впливу уряду і міністерств на їхню діяльність.

Михайло Савчин, директор Центру правотворчості УжНУ наголосив на важливості цінностей конституціоналізму та гармонійності побудови системи органів влади. Характеризуючи напівпрезидентське правління, підкреслив значущість забезпечення балансів повноважень між Президентом і Конституційним Судом, а також достатності правового регулювання щодо процедури формування уряду. Запорукою функціонування уряду в умовах напівпрезидентського правління вбачає у конструктивному вотумі і вотумі довіри. Процедура формування уряду має бути максимально спрощеною: Кабмін повинен формуватися за погодженням парламентом кандидатури прем’єр-міністра, яка вноситься на розгляд главою держави. Інвеститура (формування) уряду має завершуватися схваленням парламентом програми уряду.

Доповідач окрему увагу приділив проблемі правового статусу Конституційного Суду. На думку Михайла Савчина, коло повноважень суду має бути значно розширене насамперед за рахунок розгляду конституційних скарг, скарг про порушення прав територіальних громад та перевірки результатів президентських і парламентських виборів. Важливим елементом незалежності Конституційного Суду є якісний його склад та вирішення питання відповідальності суддів винятково за висновком дисциплінарної палати Суду. Зважаючи на домінування в Україні юридичного позитивізму, повноваження Конституційного Суду мають бути деталізовані у бік захисту прав людини.

Експерт Центру політико-правових реформ Юлія Кириченко навела аналіз конституційного законопроекту щодо статусу Конституційного Суду. Обґрунтувала ідею розширення повноважень Конституційного Суду, зокрема запровадження конституційної скарги. Це зумовить реформування його структури, оскільки суд засідатиме у формі палат і пленуму. При цьому важливим стане забезпечення єдності практики Конституційного Суду, що серед загалу викликало чимало дискусій.

На проблемі забезпечення єдності практики Конституційного Суду та обґрунтованості підстав для перегляду його правових позицій, недодержання чого загрожує дискредитацією Суду, спинився Юрій Ключковський, президент Інституту виборчого права. Також доповідач наголосив на важливості єдності механізму формування уряду та його відповідальності перед парламентом. Зауважив, що конституційні законопроекти нечітко регулюють питання державної реєстрації актів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Також підкреслив проблематичність регулювання статусу державної служби і служби в органах місцевого самоврядування.

На завершення фахового обговорення Ігор Коліушко підбив підсумки засідання, в ході якого учасники обговорення дійшли згоди щодо таких основних моментів:

• необхідності посилення ролі парламенту у формування уряду та контролю за його діяльністю;
• обмеження обсягу депутатської недоторканності;
• запровадження політико-правових процедур, які дозволяли вирішувати конфлікти у трикутнику «парламент – глава держави – уряд»;
• конституційного визначення президентських повноважень, які реалізуються ним самостійно, у порядку контрасигнації, з ініціативи уряду;
• визначення конституційних засад публічної служби;
• визначення конституційного статусу незалежних органів і агентств;
• підвищення вимог до суддів Конституційного Суду та гарантій їх незалежності;
• розширення кола повноважень та удосконалення організаційної структури Конституційного Суду.

Вл. інф.