12 травня на літній терасі одного з ужгородських кафе зібралася молодь різних країн світу, аби спробувати краще зрозуміти одне одного, знайти нових друзів.

Організували захід учасники міжнародної програми «Соседи 3.0.», яка об’єднує молодь Білорусі, Польщі та України, що прагне вносити зміни в громадське життя. Проект розрахований на активну молодь віком 18–35 років, котра займається розв’язанням різних суспільних проблем.

Один з учасників програми, білорус Гліб Міхаловський, розповідає: «Ця зустріч спрямована на те, щоб ламати стереотипи щодо іноземних студентів. Вони часто стикаються з дискримінацією, а ми хочемо допомогти їм інтегруватися в суспільство. Сподіваємося, що такі акції приживуться в Ужгороді».

«Нам важливо порушити тему інтеграції студентів-іноземців у суспільство. Коли вони приїздять сюди, їм важко призвичаїтися до іншої культури.

Вони їдуть сюди навчатися, але буває так, що люди, які їх приймають у своїй країні, поводяться не зовсім коректно, – продовжує колега Гліба Наталія Зданєвич. – У сучасному світі це ненормально».

Виявляється, індуси також полюбляють мистецтво фотографії. Тож представили до уваги світлини, які презентують Україну очима Індії.

Присутні розділилися на 2 групи: перша ознайомлювалася з традиціями та звичаями Індії, інша – розглядала їх сімейний устрій.

Торкнулися питань історії Індії, поділу населення на касти, релігійних поглядів, внутрішньосімейних звичаїв тощо.

Вже майже сторіччя представники вищої касти, брахманів, та нижчої, шудрів, рівні між собою у сенсі релігії: раніше їм не можна було навіть молитися в одному приміщенні. Представники нижчих каст боролися за свої права, тож нині мають певні пільги: наприклад, можуть навчатися за кордоном. Пересічний українець не знає й про те, що індуси легко можуть визначити належність до певної касти лише за… кольором шкіри – представники вищої касти мають її помітно світлішу.

Слухачів подивувала одна з індійських традицій: у деяких сім’ях заведено не розмовляти між собою у п’ятницю. Цікаво, що з іншими людьми у цей день спілкуватися можна.

Розповіли й про інші сімейні традиції: за яким принципом називають у родині дітей, кого можна брати за дружину та багато іншого.

Насамкінець ужгородцям запропонували гру, якою розважаються індуси. Українській молоді ця забава припала до душі, тож, напевно, скоро вона стане звичною і для нас.

Всі, хто мав нагоду поспілкуватися зі студентами з-за кордону, новими знайомствами були задоволені і вважають, що такі зустрічі потрібно проводити частіше. Іноземці живуть в Ужгороді вже більше двох років, а ми досі майже нічого про них не знаємо. Настав час це виправити.

Ксенія Шокіна