Тритижнева експедиційна етнографічна практика студентів-істориків УжНУ на Рахівщині промайнула непомітно і швидко, оскільки була насичена багатьма цікавими подіями.

Однією з них стала посвята в етнографи 17 липня, у день народження всесвітньо відомого вченого Миколи Миклухо-Маклая (1846–1888), який мав українське козацьке коріння. Обряд ініціації відбувся у кілька етапів і включав фізичні випробування, перевірку знань усної народної творчості та народних прикмет, урочисту присягу. Посвята мала жартівливу форму й принесла естетичне задоволення учасникам і глядачам. Отож на 12 вишколених і перевірених практикою етнографів стало більше.

Наступний день теж виявився святковим у польовому таборі, адже 18 липня народився один із керівників практики – доцент кафедри історії України Павло Леньо. Іменинник цілий день спілкувався з інформантами, а увечері провів майстер-клас із приготування боґрачу. Студенти і колеги привітали іменинника й побажали йому дальших етнографічних звершень.

Протягом останнього тижня експедиції студенти відвідали низку гуцульських сіл і присілків: Кваси, Свидовець, Кевелів, Луги, Бребою, Богдан, Видричку, Розтоки. Одноденна вилазка у Богданську долину стала своєрідною розвідкою щодо перспектив вивчення традиційної народної культури і сучасних трансформаційних процесів у цій місцевості.

Для охоплення якомога більшого ареалу були сформовані змішані пари з різних тематичних підгруп. Очолив маршрутну групу один із керівників експедиції Василь Король. Подорож виявилася напрочуд плідною. Її учасникам удалося cфотографувати «Золотий отченаш», виявити 8 замовлянь, детально описати всі етапи традиційного гуцульського весілля, святкувань Різдва, Великодня і Трійці, зібрати матеріал з історії сіл у радянський період.

Відтак відбулися уточнювальні походи селами і присілками, які раніше потрапили в поле зору практикантів. Варто виокремити село Чорна Тиса. Цінні відомості подали старожили Марія Поп'юк, Параска Куриляк, Андрій Спасюк, Андрій Клочурак (до речі, племінник Степана Клочурака – президента Гуцульської Республіки). Крім того, студенти мали змістовну екскурсію частиною Лінії Арпада, яку провів місцевий історик Василь Баккай, а також відвідали знамениту Струківську церкву, що під охороною ЮНЕСКО.

Тоді ж у Ясіня завітав ужгородський спеціаліст зі зброярства, кандидат історичних наук Володимир Гуцул, який вивчив колекцію гуцульських барток (топірців) селищного голови Едуарда Зелінського. Скоро з’явиться друком серйозна наукова праця. До речі, селищний голова є відомим мисливцем і рибалкою. Він люб’язно дав докладне інтерв’ю про звірів у довколишніх лісах, час і способи полювання на них, поширені види риби, методи їх ловлі, зберігання і використання м’яса тваринного і рибного походження.

Пан Едуард показав і розповів про власну колекцію капканів як на великих хижаків, так і на дрібних звірів. Колекція нараховує півсотні капканів різних розмірів. Надзвичайно захопливою була мандрівка мисливськими угіддями. Для учасників експедиції Е. Зелінський власноруч виготовив і продемонстрував «торгла» – давні способи полювання на куниць і лисиць. Студенти-історики побували на справжньому полюванні на карпатського оленя, сидячи у спостережній вишці-«лішівнику», побачили «купало» – болото, де купаються дикі звірі, місця їх підгодівлі.

Протягом усієї експедиції її учасники затято шукали драницю для перекриття хати з присілка Кевелів, що є частиною постійної експозиції Закарпатського музею народної архітектури та побуту. Пощастило у селі Чорна Тиса, де необхідна кількість драниці знайшлася. Усі практиканти чоловічої статі допомогли її завантажити у фургон для відновлювальних робіт в Ужгородському скансені.

У народознавчих пошуках дуже допомогли директор будинку культури Наталія Білейчук і народна письменниця Гафія Ковбаснюк із Квасів, багатолітній працівник у сфері культури Марія Рещук, колишній директор школи Іван Вербищук, сім’я Климпутюків з Ясіня, родини Теличуків й Опаранюків з Чорної Тиси.

Врешті, етнографічна практика другокурсників добігла кінця. Із Рахівщини члени експедиції привезли цікаві матеріали про життя і побут місцевих гуцулів, яскраві враження і спогади. Судячи із постів студентів у Фейсбуку, вони дуже задоволені від того, як провели три тижні свого життя в етнографічній експедиції на закарпатській Гуцульщині.

Дарина Мороз: «Якось несподівано закінчилася наша етнографічна практика. Я б хотіла подякувати Василю Коцану, Павлу Леню і Василю Королю за те, що робили нашу практику більш цікавою і насиченою. Море вражень. Купа емоцій. Сотня цікавих історій. Новий досвід. І, звичайно, дружній колектив. Я сумуватиму за цим усім».

Анна Малюк: «Минуло менше доби, відколи ми поїхали з практики додому, а я вже сумую за цією красою».

Оксана Гріга: «Коли їхали додому, просто не вірилося, що з ранку ми не будемо проходити тією дорогою до центру, і їхати в Ясінє, Рахів або Чорну Тису та на кожному кроці чути "йо". Безмежно сумую за нашими ранками та вечірніми посиденьками, а також за емоціями, які нам приносили наші подорожі в різні села та знайомство з інформаторами.

Можна впевнено сказати, що етнографічна практика пройшла надзвичайно і враження від неї будуть зігрівати нас ще багато років».

Аніта Улітіна (проходила практику минулого року): «Я ж вам казала. Хоча б заради того, варто вступати на істфак».

Цього шквалу позитивних емоцій не було б без організаційних зусиль завідувача кафедри історії України Романа Офіцинського. До речі, його перша наукова публікація – з етнографії – побачила світ далекого 1990 року. Саме з ініціативи професора Лазещина стала осередком цьогорічної практики. За його порадою наступна експедиція відбудеться в іншому унікальному куточку Закарпаття, про що попередньо домовлено. А за вже здобутими результатами незабаром вийде новий випуск наукового щорічника «Етніка Карпат».

За інформацією доцента кафедри історії України,

керівника етнографічної практики Василя Коцана