3 липня на Рахівщині розпочалася етнографічна експедиція істориків і музейників з Ужгорода. Уже третій рік поспіль студенти-історики вирушають на тритижневу етнографічну практику, що передбачає спілкування з місцевим населенням під керівництвом досвідчених народознавців.

Цьогоріч до безпосередньої організації та проведення експедиції долучилися наукові співробітники Закарпатського музею народної архітектури та побуту. Для дослідження обрано села Ясінянської долини – Лазещину, Ясіня, Чорну Тису, Кваси, Білин, Тростянець. Чимало звичаїв та обрядів досі не просто живуть у пам’яті народу, а й побутують у повсякденному житті місцевих гуцулів.

Цьогорічна етнографічна експедиція стала можливою завдяки співпраці трьох інституцій: кафедри історії України Ужгородського університету (завідувач – професор Роман Офіцинський), Закарпатського музею народної архітектури та побуту (директор – Василь Коцан) та Закарпатського обласного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді (директор – Олександр Геревич). Філія екоцентру в селі Лазещині Рахівського району стала базою для учасників. Її директор, випускник історичного факультету УжДУ, колишній сільський голова і директор Лазещинської школи Іван Бунтушак сприяв поселенню та освоєнню учасників на базі, надав найпершу допомогу в пошуку потенційних інформаторів. Саме ж поселення відкрито урочистим підняттям державного прапора України.

Серед учасників експедиції – керівники практики, доценти кафедри історії України Василь Коцан і Павло Леньо, наукові співробітники Закарпатського музею народної архітектури та побуту Василь Король, Вікторія Симкович, Мар’яна Чеплев, а також директор етнографічного музею «Слобожанські скарби» ім. Г. Хоткевича (м. Харків) Михайло Красіков.

Безпосереднє сусідство з горами Говерлою і Петросом із перших днів надихнули учасників експедиції на творчий лад. Всі три тематичні підгрупи почали активний пошук інформації. Протягом першого тижня практики тематичними дослідженнями охоплені чотири присілки Лазещини – Студений, Плитоватий, Репигів, Зімір, розпочато збір польового етнографічного матеріалу в селищі Ясіня.

Упродовж наступних двох тижнів передбачається дослідити присілки Ясіня – Стебний і Кевелів, а також села Кваси, Білин, Тростянець. Учасникам експедиції дуже допомагають місцеві жителі: надають потрібну інформацію, допомагають з водою та продуктами. Всім їм висловлюємо щиру подяку за теплий прийом і знайомство з їх традиціями.

Окремої подяки заслуговує селищний голова Ясіня Едуард Зелінський, котрий у вихідний день сприяв дослідникам у зборі матеріалу. Допомагають в експедиції й студенти-історики старших курсів Михайло Рекрутяк, Марія Ясінська, Василина Манівчук, які походять з гуцульського краю.

Після роботи з інформаторами члени експедиції змістовно проводять дозвілля. Викладачі, музейні співробітники і студенти живуть однією дружною сім'єю. Щодня двоє студентів чергують на базі, готують поїсти, стежать за чистотою і порядком. Майстер-класи з народної кухні дають і старші учасники експедиції. Ще довго згадуватимуться млинці та оладки від Вікторії Симкович, плов із м’ясом від Василя Короля.

Якщо в минулі роки основними видами спорту, якими полюбляли займатися практиканти, були футбол і волейбол, то цьогоріч це – настільний теніс і шахи.

Щодня після збору польового матеріалу й вечері відбуваються «етнографічні посиденьки». Учасники експедиції діляться враженнями, розповідають цікавинки, про які дізналися в місцевих жителів, розмірковують і шукають шляхи подолання труднощів при спілкуванні та зборі матеріалу. Наявність на базі інтернету дає можливість оперативно поширювати інформацію про перебіг експедиції.

Традиційним стало відтворення під час практики купальських традицій. У ніч на 7 липня учасники експедиції плели вінки з польових квітів, розпалили купальське вогнище, через яке стрибали парами, водили хороводи навколо вогню, спорудили і спалили Марену, кинули вінки у Тису. У купальському дійстві взяли участь і місцеві дівчата.

Прекрасні краєвиди, цілюще гірське повітря, можливість збирати гриби, чорниці, різноманітні трави й квіти надихають на плідну роботу. Важливим є те, що студенти пізнають рідний край не з книжок, а завдяки безпосередньому спілкуванню з людьми.

За інформацією доцентів кафедри історії України, керівників

етнографічної практики Василя Коцана та Павла Леня