Літо… Гаряча і весела пора… Хтось її проводить з користю для себе, а дехто – й з користю для інших. Саме так проминає цей період для волонтерів дитячого й молодіжного літнього табору «Тобі належить майбутнє» Мукачівської греко-католицької єпархії, що в селі Анталовцях на Ужгородщині.

Дуже часто волонтерами є тут студенти УжНУ. Медики можуть проходити навіть практику, інші охочі присвячують себе дітям, дарують їм доброту і ласку, працюючи вожатими, дехто допомагає по господарству... А паніматка Андріана, студентка заочного відділення УжНУ, яка опановує математику, бо дуже любить цю дисципліну, й виховує трьох діток, – живе тут постійно.

Під час нашої поїздки в Анталовці ми познайомилися й поспілкувалися з милими й добрими дівчатами-студентками – Іванкою та Наталкою, які вже не один рік майже все літо проводять в цьому селі на Ужгородщині і встигли здружитися. Обидві з Хуста, є членами релігійного товариства «Світло світу».

Іванка Спаська навчається на третьому курсі географічного факультету УжНУ. Опановує спеціальність «Геодезія, картографія та землеустрій». Уже другий рік працює волонтеркою або вожатою, щоразу має групу з п’ятнадцяти діток, яким віддає всю себе. Радіє, коли діти не хочуть повертатися додому. До сліз проймає, як називають мамою, ділиться Іванка. Охочих стати волонтерами досить багато, тому цього заїзду працює на кухні.

Нам довелося чути звуки табірних і народних пісень, коли дівчата поралися після обіду. Іванка захоплюється журналістикою, дописує в журнал «Благовісник». Обидві дівчини складають ще й вірші. Щороку пишуть табірну пісню, яку потім розучують з дітьми.

Наталію Бордей всі тут називають по-приятельськи Наткою. Дівчина опановує професію бухгалтера на економічному факультеті УжНУ, навчається на другому курсі. У літньому дитячому та молодіжному таборі вже сім років. Спочатку приїздила відпочивати й набиратися вражень, а останні два роки працює як волонтер.

За два роки дівчата спостерегли, як діти міняються за тиждень у таборі. Стають відкритими, добрішими, спокійними і щирими. «Головне – не кричати, а знайти індивідуальний підхід до кожного», – діляться досвідом студентки. «Поганих дітей не буває – є такі, які не розкрилися і не проявили себе».

Наталка й Іванка стверджують, що не уявляють свого життя без цих дітей, без табору. Вони здружилися з колективом волонтерів, хоч ті постійно змінюються. А в сім’ї отця Василя Кузьми, який курує літній табір, почуваються як удома серед рідних. Не раз бувало, що дівчата приїжджали до реколекційного будинку в Анталовці на вихідні під час навчання, приходять наче додому, де їм завжди раді, – усміхаючись, розповів отець Василь.
 

Іванка Когутич

для Медіацентру УжНУ