18 лютого в Ужгороді монотеатр «Міф» зіграв виставу під назвою «Посланіє» до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка. На перегляді спектаклю побували і студенти філологічного факультету разом із заступником декана з виховної роботи, доцентом Оксаною Кузьмою.

Композицію моновистави «Посланіє» склали твори з циклу «В казематі», поема «Великий льох», вірші «Розрита могила», «Стоїть в селі Суботові», послання «І мертвим, і живим…» та інші, сповнені роздумів про долю українського народу. Зіграв моновиставу заслужений артист України Михайло Фіца, режисер-постановник картини – Народний артист України, лауреат премії імені Т.Шевченка Богдан Козак.

Насолоджуватися майстерними і завжди актуальними поезіями Шевченка та щирою грою актора глядачі мали можливість майже півтори години. На сцені не було нічого зайвого – портрет Тараса Шевченка, стілець, «Кобзар» та осмислені слова творів Шевченка з уст актора. Доповнювало картину музичне оформлення.

Після вистави Михайло Фіца звернувся до глядачів з своєрідним посланням – любити одне одного, бо не можна любити Бога, а ненавидіти брата. Фарисейством назвав актор і те, коли ми говоримо, що любимо твори Шевченка, але не ходимо на вистави за його творами, а «якби проникнулися його думками, то зрозуміли б, що його рукою писав Бог».

Артист закликав йти до самого себе, мати чисту совість перед собою, не обманювати себе. Михайло Фіца переконаний, що правда і добро завжди переможе, а той, хто робить зло іншим, – не безсмертний і за свої гріхи буде відповідати.

Оксана Кузьма зауважила: «Моновистава – досить складний вид сценічного мистецтва. Актор повинен тримати увагу глядацького залу. На мій погляд, Михайлу Фіці це вдалося. Цікавим був вибір художніх текстів Шевченка. Видно, що актор пропустив їх через душу і серце. Влучним і досить вдалим було й музично-звукове доповнення».

Студентка українського відділення Ганна Фельцан зауважила, що тематикою тексти досить влучно перегукуються з проблемами сьогодення. «Гра актора, освітлення, атмосфера загалом зачарували зал з перших секунд дійства. Ще можу не відзначити оптимальну тривалість вистави, яка надавала можливість без зайвих думок та відволікань пірнути в неї. І насамкінець: патріотична промова актора стала довершеною кінцівкою», – ділиться враженнями дівчина.

Іванка Когутич