Неділя, 23.06.24, 21:18 | Вітаю Вас Гість | RSS

Головна блоґів » 2015 » Січень » 31 » Галина Кришінець

З Європи в Україну
Чи не час ставати ґаздами на своїй землі?

З Європи в Україну

Зайшла нещодавно у відділ декору одного з будівельних гіпермаркетів міста. Зайшла − й опинилася в іншому світі. З полиць на мене дивилися такі безмежно красиві побутові речі, що аж дух перехоплювало. Ні, я не пристрасний поціновувач таких штук, але тут… Зачаровано блукаючи між стендами, дивуючись безмежжю людської фантазії, зловила себе на думці, що від цих речей віє гарним життям.

Чомусь відразу уявилися розкішні європейські будинки, затишні компактні котеджі на чистих вуличках, гарні багатоповерхівки з квітами на підвіконнях, упорядкованими зеленими зонами. Замріяна, виходжу з магазину: біля тротуару купа сміття, у повітрі кружляють поліетиленові пакети, світить облізлим боком багатоповерхівка, лаючись телефоном, біжить дядько, при цьому смачно спльовує під ноги... Так, я в Україні.

У нас не прийнято говорити про побутовий бік нашого життя. Це ніби щось другорядне, периферійне. Вдома можна пити з вищербленої кружки, користуватися старим посудом (новий може спокійно пилюжитися у серванті, десятиліттями чекаючи гостей), роками не прибирати підсобне приміщення, на балконі зберігати всілякий хлам («тать сись куфер нам у 80-х уйко подарив − може, пригодиться на даштось»), жити у запльованих під’їздах, не прибирати прибудинкову територію, бо нічийна. Головне − самому виглядати на мільйон. Тебе ж бо усі бачать, а в чому ти живеш − ні. Логіка зрозуміла. Так живе, мислить багато людей.  Навіть тепер, коли носимо з собою ташку ґаджетів.

А мені думається, що побутовий бік віддзеркалює рівень внутрішньої культури людини, ступінь її поваги до себе та інших.  Значну частину свого життя ми проводимо вдома. Туди ми повертаємося кожен вечір. То чому б не покращити свій побут, щоб дихалося легше, щоб стало комфортніше всій родині? І справа тут не в дорогих речах, а в бажанні хоча б ЩОСЬ ЗМІНЮВАТИ. По змозі. Можна розібрати завали на балконі, повечеряти з гарного посуду. Зробити це просто так. З любові, поваги до себе, своїх домочадців. Бо ж очікуємо, навіть вимагаємо цих почуттів від інших. Все в житті взаємопов’язано і все важливо. Від ігнорування якоїсь із його сторін воно не стає кращим.

Останнім часом часто доводиться мені чути розмови містян про ситуацію в країні, патріотизм, необхідність серйозних реформ, які докорінно змінять нашу Батьківщину. На балконах майорять прапори, на стінах будинків читаємо патріотичні гасла. Гарні слова, правильні. Але є одне «але». Про які масштабні зміни говоримо, якщо навіть наш спільний дім − місто − прибрати не можемо? Великі звершення починаються з маленьких кроків. З усвідомлених дій кожного. З відповідальності за те, що навколо.

Переступаючи купи сміття на вулицях, не варто, мабуть, починати розмови про бездіяльність влади, бо самі не робимо того, що в наших силах. Хіба так важко й аж так дорого побілити під’їзд, посадити квіти, дерева біля будинку, прибрати дитячий майданчик чи пофарбувати лавиці? Складно не смітити на вулиці? Для себе ж! Звичайно, легше захоплюватися чистотою європейських вулиць, їхніми газонами («А-а, та то ж Європа!». − «А ми Африка?!»), ніж щось робити, за щось відповідати. Легше думати, що завдяки чиємусь підпису чиста Європа з її високими стандартами прийде до нас сама, ніж не залишати пляшки з-під пива на лавицях міста. Легше чіпляти прапор і, жонглюючи красивими словами, чекати, що хтось прийде і зробить. Міфічний «хтось»…

Ми хочемо жити красиво: мати гарні будинки, чисті міста, впорядковані зони для відпочинку. Прагнемо, щоб Україна стала брендом. Щоб стала по-справжньому європейською країною.  Але нема такого чарівника, який би це зробив, а ми лише постояли в цей час збоку. В очікуванні дива. Для його здійснення потрібно багато працювати. Всім і кожному. Виходити із зони комфорту і починати змінювати щось на доступному рівні. Настільки, наскільки це можливо у цей момент.

Не балакати, як ми любимо, а діяти. Не чекати на когось, не нити. Треба ставати справжніми господарями своєї землі. Лише відчувши себе ґаздами на власному обійсті, зможемо щось змінити. Наразі не почуваємося такими, не поважаємо наш ДІМ. І доки цього не змінимо, так і будемо ходити з України в Європу, а з Європи в Україну.

Галина Кришінець,
студентка VI курсу відділення журналістики

Думки, висловлені в розділі «Блоґи», передають погляди самих авторів і не конче відбивають позицію редакції Медіацентру УжНУ

Поділитися через:
Система Orphus Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter!

АвторГалина Кришінець | Переглядів – 866 | Рейтинг: 5.0/3
Усього коментарів0
omForm">
avatar

Ми у Facebook

Календар публікацій

«  Січень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031