Сумно. Напередодні Дня Незалежності України історичний факультет позбавляють приміщень, отже, перспектив розвитку. У студентів уже не стало 8-ї, 10-ї, 11-ї аудиторій. Це на першому поверсі. Ректор Смоланка і проректор Сливка три аудиторії прискорено переробили на кабінети для протеже з адміністративно-господарського персоналу. У 10-ій аудиторії я постійно читав лекції для третьокурсників. Тепер доведеться вивісити меморіальну дошку про те, що до приходу вандалів там була студентська аудиторія. Декан факультету Володимир Фенич відбив декілька рейдерських атак на 49-у аудиторію й весь четвертий поверх.

Вандали не вгамовуються. На другому поверсі в приміщенні кафедри історії України і двох прилеглих аудиторіях, зокрема в меморіальній ‒ імені засновника кафедри професора Михайла Трояна, котру відремонтували викладачі, демонстративно відрізали труби до радіаторів опалення. Перед тим казали, що замінять старі батареї на нові. Насправді поставили заглушки, відрізавши другий поверх від першого чиновницького ‒ з новим опаленням.

Складається враження, що Смоланка і Сливка поклали хрест на майбутньому історичного факультету. Вони виживають факультет, позбавляючи студентів аудиторій. Тим часом кафедра історії України готується розширити музейну мережу університету. До наявних у структурі історичного факультету археологічного музею та музею університету, прагнемо долучити ще два ‒ етнографічний та художній, а також навчальний архів. Новотвори є тим же, що й лабораторії для природничих спеціальностей. Заплановано відкриття на історичному факультеті четвертої кафедри ‒ спеціальних історичних дисциплін.

Коли про факультетські перспективи понад місяць тому я розповів Володимиру Смоланці, то він, похапцем надкусуючи яблуко (у нас демократичний ректор), націлив мене шукати потрібні приміщення. Я парирував: «Тільки випадково не заберіть тих, які маємо, бо ми собі раду дамо». Ректор пішов собі, смакуючи яблуком. Ще раніше проректору Сливці, поки той не встиг покласти до рота й припалити чергову сигарету, я дохідливо пояснив, чому для навчального процесу в університеті однаково важливі фізичні лабораторії та історичні музеї.

Відтак обидва, Смоланка і Сливка, прикинулися глухими: один хотів їсти, інший ‒ курити. Та їм доведеться нас, істориків, почути, чи не так, друзі! Історичному факультету невдовзі 70 років, ще нікому його не вдалося зруйнувати! Не народився такий!

Що варто негайно зробити? 8-му відремонтовану аудиторію урочисто повернути студентам. Щодо реанімації 10-ї, розрізаної на чотири частини перегородками, є два варіанти. Перший ‒ відновити повноцінну аудиторію коштом вандалів. Другий ‒ в її теперішньому вигляді слід облаштувати під навчальні архівно-музейні лабораторії або під лінгафонні кабінети для поглибленого вивчення іноземних мов. 11-ту аудиторію, де діяла історична бібліотека з читальним залом, належить використовувати за цільовим призначенням ‒ винятково в інтересах студентів. Всі аудиторії на четвертому поверсі треба оновити зі смаком, як це бачимо в провідних європейських університетах. Цього літа не встигли, починається навчальний семестр, не біда, буде нагода надолужити наступного літа.

У керівництва університету нема нестачі в адміністративних приміщеннях ‒ їх достатньо у «старому» ректораті, на вулицях Капітульній, Авґустина Волошина, Заньковецької. Далеко ходити по довідки? Давно пора перейти на електронний документообіг і користуватися принципом «єдиного вікна» через канцелярію. Якщо комусь не вистачає кабінетів, є невикористаний резерв ‒ просторе приміщення в самісінькому центрі Ужгорода на вулиці Авґустина Волошина. З ним зовсім негарно обійшовся Олександр Сливка у статусі т. в. о ректора, але університет за ректорства Ващука це приміщення повернув через суд.

У ректора Смоланки й проректора Сливки є шанс увійти в історію університету не руйнівними, а добрими справами.

Роман Офіцинський,
завідувач кафедри історії України
Ужгородського національного університету