Головна блоґів » 2015 Травень 17 » Яна Тегза
|
| ||
На високій горі БАМ, серед буйних вітрів і мажорних будинків, виріс великий храм науки. Назвали його Ужгородським університетом. Щоб усі, так би мовити, прихожани, озброївшись вірою, правдою і силою волі, щонайменше п’ять разів на тиждень відвідували його. Священні стіни з пророчими розкладами занять упродовж багатьох років так і манили студента прийти послухати всі аудиторні накази університетських проповідників. Усюди панувала гармонія. Кожен, перебуваючи в полоні студентської наївності, поклонявся прекрасному божеству, молився на нього, жадав його бодай торкнутися...
П’ять років підряд приходили до храму, п’ять років день у день били поклони перед наукою, п’ять років чекали благословення. І, нарешті, досягали жаданого – влітку, після п’ятилітніх блукань і митарств, до кожного вцілілого прихожанина з гори МОНУ надходив іменний Диплом. Так тривало довго – допоки не прийшло ХХІ століття, а з ним – погана освіта та дешевий інтернет. На БАМ, як і на весь світ науки, налетіла холера. Свідомість студента просяклася всезагальним пофіґізмом та халявою. Мов система Віндовс, тобто не відомо як, заразилася вірусами, котрих не так уже й легко позбутися: свідомість за декілька хвилин не перезавантажиш, та й зайву інформацію з пам’яті ніхто не форматне. На українських студентів подуло Західним технічним прогресом – усі масово почали хворіти на контактову залежність, стипендієголію, сонноманію, шпороглядку. Науковці давно розпочали шукати ліки від цих вірусів, та нічого не допомагає: з кожним днем справи йдуть усе гірше та гірше. Деякі позитивні зміни спостерігаються у дослідженні сонноманії та контактової залежності. Одна хвороба заліковується кавою, енергетиками, будильником, інша – «Однокласниками», «Фейсбуком» та «Твіттером». На прихожан, чиє навчання в Ужгородському національному храмі фінансується державним патріархатом, ще з першого курсу насувається непостійний вірус – стипендієголія: починається зі швидкого здуття фінансового становища, як наслідок – і живота. Отруюються стипендієголією раз на місяць і тільки на 2-3 дні. Добре це чи погано – не нам вирішувати. Не один благородний лицар й не одна Жанна Д’Арк, навчаючись у храмі науки, загубили, б’ючись за місце в рейтингу, всі свої моральні чесноти. Справедливість, лояльність і відповідальність – це вже не з їхньої опери. Прихожан опанувала шпороглядка – тепер вони на страшний суд сесії ідуть з усілякими видами обладунків: всезнаючим мікронавушником, всепишучою ручкою, захисним паперовим щитом – шпориною. Пофіґізм та халява все послідовніше й напористіше накладають свої відбитки на свідомість молоді, котра згодом успішно стає дипломованими непрофесійними працівниками та байдужими батьками. Одним університет дає щасливий квиток, а знайомі-апостоли - посипають квітами дорогу до роботодавців. Іншим же, справедливим та чесним людям, храм науки вручає омріяний, клопіткою працею оповитий, диплом, а життя, у якості бонусу, дарує тільки гарбуза. Думки, висловлені в розділі «Блоґи», передають погляди самих авторів і не конче відбивають позицію редакції Медіацентру УжНУ
Поділитися через:
| ||
|
|
| Усього коментарів – 1 | |
|
| |
0
Ми у Facebook
Інші автори
| Володимир Смоланка [1] | Галина Шумицька [7] |
| Василь Німчук [1] | Любомир Белей [1] |
| Роман Офіцинський [3] | Василь Шаркань [1] |
| Василь Путрашик [2] | Ярослав Світлик [1] |
| Наталія Каралкіна [2] | Михайло Савчин [1] |
| Дмитро Данилюк [1] | Іванка Когутич [1] |
| Олег Хававчак [0] | Василь Третяк [2] |
| Ірина Левіна [3] | Галина Кришінець [2] |
| Оксана Пітра [1] | Галина Риган [1] |
| Мирослава Турок [1] | Ольга Брайляк [1] |
| Марина Газій [1] | Ярослава Бенца [2] |
| Олена Ганзел [2] | Яна Тегза [3] |
| Олександра Артюхіна [1] | Максим Молнар [2] |
| Елізавета Зеленюк [2] | Степан Ткачук [1] |
| Петер Будай [1] | Лілія Білунка [2] |
| Валерія Зенинець [1] | Олег Мазурок [1] |
| Володимир Тарасюк [1] | Іван Міськов [1] |
| Андрій Любка [1] | Богдан Барбіл [1] |
