Люди живуть, не замислюючись, яке було б їхнє життя прекрасне, якби вони трохи змінили своє ставлення до деяких речей.

Якщо віддати дитину в 4 роки займатися в театр, їй це сподобається і вона стане актором, – матиме успіх навіть у такому віці! А-а, точно... Їй ще не можна. Це недобра ідея. У акторів погані долі... Що це? Турбота про дитину? Ні, це – забобон.

Або інший випадок: «Не можна ходити одне до одного в гості, у вас короткий термін, ви мало зустрічаєтеся». Ну, які терміни можуть бути в коханні?!

«Навіщо йти в гості? Що подумають його (її) батьки? Що скажуть? Вони подумають щось погане. Адже з давніх віків заведено ходити одне до одного тільки тоді, коли вже призначають весілля».

Зверніть увагу на слова: «Що подумають, що скажуть, це щось погане, з давніх віків, ЗАВЕДЕНО». Що заведено? Коли? Де? У законі? У Біблії? Де таке написано?

А найголовніше в усьому цьому те, що люди самі себе програмують на щось недобре. Адже обов'язково хтось повинен подумати щось погане! Просто не замислюємося, що довколишні, може, й позитивно налаштовані до нас. І все залежить від людини. Як вона поведеться, так до неї і ставитимуться. І навіть не в цьому річ.

Мене більше дратує вислів: «Так повелося з давніх віків».

Може світ зупинився? Час не йде вперед? А може, я просто сплю? Заснула на 200 років, недавно прокинулася... Не розумію... Може, ви розумієте? Я – ні!

Кожна людина – індивідуальність. А це значить, що вона – частинка природи, окрема часточка (пазл) цього прекрасного світу! І не схожа ні на кого, вона одна така.

Більше ні в кого немає таких відчуттів, почуттів, душі, серця, думок, таємниць, скарбів, зрештою  – ЖИТТЯ. Воно одне – неповторне життя.

Хочеш дружити з неосвіченою людиною, то дружи, якщо душа говорить! Хочеш мати подругу істеричку – то дружи з нею. Хочеш бути божевільним, незрозумілим, веселим і допитливим – будь таким. ☺ Просто – будь!

Пам'ятаймо єдине: у будь-якій ситуації треба лишатися людиною.

Доброта, розуміння, любов – учімося віддавати їх крок за кроком. Адже не важливо, хто ти – божевільний студент або врівноважений ботан, або і те, і те, головне – вміти розуміти, любити весь навколишній, Богом даний світ усією душею, а не віддаватися маревним забобонам!

Цим усім я не маю наміру сказати, що я ідеальна, вмію все це робити і вчу когось життя. Цим я хочу хоч на півкрапельки змінити світ. Більше й не треба.

Адже, дорогі читачі, так хотілося б, щоб ми цінували життя, а не гралися ним!

І ще, мало не забула... Знаєте, може, у всіх були такі випадки: «Навіщо ти зв'язалася (зв'язався) з цією людиною, він не твій рівень!»

Вас це не дратує? Які рівні? Ми що, в грі? За екраном? Граємо в Маріо? Значить, щоб дружити з людиною, потрібно бути з нею на одному рівні... Прекрасно! Тоді поміркуємо.

Припустімо... Ось вам дві людини. Один – Сергій, другий – Василь. Або ж Іван і Аня. Неважливо.

Так-от... Аня має вищу освіту, вродлива, забезпечена, а Іван – безробітний і без освіти. Вони подружилися, спілкуються, у них є спільні теми, їм цікаво і добре вдвох. Вони часто сміються і розмовляють. І тут близькі Ані їй кажуть: «Що тут робить цей чоловік? Ти бачила, який він негарний. Він не по тобі, без освіти, він не твій рівень! Як ти з ним узагалі можеш спілкуватися! У вас же напевно немає спільних тем!»

Це просто нестерпно! Як можна так говорити, не знаючи людини? А може, він їй замінює батька, який не має часу розмовляти з нею на важливі теми?! Ось-ось...

Задумаймося про довколишніх... Вони мають серце, душу. Що їм треба? Чого їм не вистачає? І ніяких рівнів, традицій або забобонів! Всі ми рівні... Немає нікого кращого, чи гіршого!

Любіть, дружіть, кричіть (тільки в лісі), стрибайте на батуті (і що? що з того, що ви дорослі?), їжте солодку вату, усміхайтеся, прощайте одне одного! А головне – розумійте!

Лілія Білунка