Щоранку він визирає у вікно з філіжанкою кави й лагідно всміхається своєму саду, який зростив на згадку про дружину Клавдію. Джон втратив її 3 роки тому… Він обіцяв відпроситися з роботи раніше й забрати свою пташку (так ніжно називав її) з аеропорту. Додому. Не дочекавшись Джона, Клавдія, окрилена бажанням чимскоріш побачитись з коханим, упіймала таксі… Вона полетіла від нього, так і не попрощавшись.

А познайомилися вони зовсім юними. Навесні. Клавдія купувала троянди додому, їй так подобався цей розкішний аромат… Джон одразу звернув увагу на молоду жінку у червоній сукенці, яка носила польові квіти у волоссі. Неспроможний відвести погляду від Клавдії, він все ж таки посоромився запросити її на побачення.

Джон нічим не вирізнявся з-поміж чоловіків, працював на заводі з восьмої ранку до шостої вечора. Нецікава буденність. А в обідню перерву чи не щодня він замовляв одні й ті ж пиріжки з картоплею і гарячого супу. Клавдія – вродлива дівчина з волоссям кольору густої кави, одразу вловила погляд Джона на собі. Не чекаючи на прояв ініціативи від хлопця, мовчки взяла за руку й повела їсти еклери з чаєм. «Я голодна, хіба Ви ні? Я пригощаю», – ніжно всміхнулася Клавдія. Відтоді вони разом їли еклери щодня 37 років поспіль…

Вона була така схожа на неї… Джон зірвав троянду зі свого саду. Лагідно всміхаючись, він простягнув дівчині з квітами у волоссі останню квітку зі свого саду…