П`ятниця, 09.12.22, 23:07 | Вітаю Вас Гість | RSS

Головна блоґів » 2014 » Серпень » 29 » Наталія Каралкіна

Фактор Незалежності
Про «океани» єднання

Фактор Незалежності

Їм трохи менше, ніж Незалежності цього року. Мені більше, ніж їм, але менше, ніж Незалежності. Їх обох я ціную і люблю однаково. Одне без іншого не існує. Такий ребус із простою відповіддю: з легендарного «Океану Ельзи» починається якісна українська музика, яка сьогодні є одним із факторів Незалежності, бо це саме та музика, яка акумулює енергію одного народу.

Можна по-різному ставитися до того, що в 23-й День Незалежності, у час війни і кризи, «Океан Ельзи» зібрав на «Арені Львів» майже 40 тисяч небайдужих сердець. Можна взагалі не думати про це. Але всі ті, хто був там, направду об’єдналися в родину, і до них долучилися мільйони тих, хто бачив концерт по той бік екрану. Їх об’єднали «океани» – вічні і незалежні.

Підпис

Чи ж не заради єднання всієї України сьогодні триває така страшна боротьба? А тут усього лише концерт, зате наймасовіший за всю історію України. «Я – краплина в океані», – маю честь сказати після цього дня, бо теж була там.

Підпис

«Незалежність – це не річ. Її не можна купити чи прийняти як дар. Незалежність - це дитина. Її треба народити і виховати. І захищати усе життя!» – написав у своєму Твіттері Святослав Вакарчук незадовго до концерту у Львові 24 серпня.

Усе, що людина самостійно створює протягом життя, цілком усвідомлюючи свої дії і їх наслідки, становить її незалежність. Усе, що має країна за роки існування, є фактором її незалежності – напрошується в мене після того, що побачила там. Бо знаю напевне, що слухачі цієї музики далеко не ті, хто у вихідних вів страшну колону полонених, і точно не ті, хто знущався з жінки з прапором у Донецьку. Будь-яку націю треба виховувати, і пісенна культура в цьому вихованні відіграє далеко не останню роль.

23-й День Незалежності запам’ятається численними рекордами і безсумнівними прикладами для наслідування:

 

  1. Концерт «Океану Ельзи» – це коли першою ранковою електричкою до Львова з тобою їде майже пів-Закарпаття, а потім ця ж електричка гуде від емоцій тих, кого везе назад.
  2. Коли майже 40 тисяч в унісон співають Гімн твоєї країни, і ти в цей час усвідомлюєш, що від голосів над тобою акумулюється енергія, здатна перемогти будь-які незгоди.
  3. Коли благально дивишся на сцену в надії побачити, що «океани» вчергове вийшли на біс.
  4. Коли у тебе над головою розстеляють прапор, і ти тягнешся вгору, аби теж підтримати його.
  5. Коли Гімн звучить, наче молитва – разом з тобою його співають мільйони.
  6. Коли «Путін х@ло!» «Арена Львів» викрикує так, аби долетіло аж до Кремля. 
  7. Коли мер Львова наказує міському транспорту їздити до 3-ї ночі, бо таксі на всі 40 тисяч, звісно, не вистачає. І тобі хочеться, аби в усіх українських містах були такі мери, які так люблять своїх городян, а також тисячі заїжджих туристів.
  8. Коли львів’яни приязно розповідають тобі в деталях, як добратися до того чи іншого місця, і радісно запрошують приїхати на концерт чи й просто до Львова у вихідні.
  9. Коли роздивляєшся вже майже осінній Львів із міської Ратуші і храму св. Ольги і Єлизавети.
  10. Коли нарешті проводиш такі вихідні, під час яких справді відпочиваєш.
Підпис

 «Найбільше щасливою людину робить її внутрішня свобода. Це те, чого вона прагне досягти за життя, і те, що дає їй можливість відчувати себе повноцінною. Тому я думаю, що щаслива країна та, у якій є максимальна кількість вільних людей. Я бажаю нам, щоб ми здобули кожен персонально свободу і разом збудували сильну, вільну країну. Слово «разом» дуже важливе для мене і, я сподіваюся, важливе для кожного з вас. Дякую вам за цю підтримку сьогодні. Можливо це щось таке просте, просто концерт, просто на стадіоні, але це, я думаю, щось більше, дякую вам за цей день», – сказав Святослав Вакарчук зі сцени під час концерту на «Арені Львів». У відповідь мав мільйони «дякую» від тих, хто був там, і тих, хто бачив трансляцію чи пізніше переглядав записи. Серед них і Президент, принаймні так стверджує його пост у Твіттері: «Ми обов’язково переможемо! Дякую, «Океан Ельзи». Дякую, українці. Слава Україні!».

Підпис

Як на мене, концерт «океанів» сприяв емоційному виплеску, який мусив статися у загальній затяжній депресії останніх місяців. Їхні тексти актуальні як 10 років так, так і сьогодні – в трагічному серпні 2014-го. Цитувати, гадаю, немає сенсу, бо нація завчила їхні «Все буде добре», «Вставай», «Дайте нам бути такими, якими ми є», «Я намалюю той день» тощо. У Львові вони символічно заспівали 23 пісні і тричі вийшли на біс під овації всієї «Арени Львів».

Саме так виглядає мить єднання, про яку сьогодні багато говорять, але мало кому вдається її здійснити. «Океану Ельзи» вже вкотре вдалося, бо вони – один із факторів української Незалежності, «ОЕ» – фактор єднання.


Думки, висловлені в розділі «Блоґи», передають погляди самих авторів і не конче відбивають позицію редакції Медіацентру УжНУ

Поділитися через:
Система Orphus Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter!

АвторНаталія Каралкіна | Переглядів – 931 | Рейтинг: 5.0/1
Усього коментарів1
avatar
0
1 Шумицька \ IP: 193.34.172.251 • 20:59, 29.08.14
Все справді починається із внутрішньої свободи... Це коли плачеш від розпачу й відчаю, бо десь там сотнями, тисячами знову гине цвіт нації, а ти маєш заглиблюватися в суть якихось, перепрошую, мишачих забігів, відволікатися на другорядне, нікому не потрібне, черговий раз переконувати, що лишімся, люди, дріб’язкових інтриг та інтрижок, бо фігня з того буде велика... А тоді враз настає отой момент, коли розумієш: начхати, просто на все ото начхати. Ну бреше! Раз, двічі і тричі! І сотні разів! І щосекунди! І жити вже по-іншому не здатен... Ну це ж його проблеми - не твої! Тобі творити і йти далі! З тобою БОГ, отже, правда і всеперемагаюча ЛЮБОВ. Навіть до тих, які кожної миті б’ють тебе ножем у спину. Але ж коли з тобою твоя внутрішня свобода, то все оте дріб’язкове, мале, жалюгідне, покручене й спотворене просто розчиняється... його нема... Є ЛЮДИ - не людці, є ДЕРЖАВА - не геополітичний шматок, є ЕНЕРГІЯ творення і безсумнівної ПЕРЕМОГИ. Попри все. Не всупереч, а заради. Плачу разом зі своєю студенткою, яка сьогодні оплакує свого друга. І мені абсолютно начхати, хто й що про це думає.
avatar

Ми у Facebook

Календар публікацій

«  Серпень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031