Там освіти ти не купиш, а почуттями не вторгуєш. Кохання ж має людську подобу. Якщо точніше, то жіночу. Ймення їй Любов.

Дівчина з глибокими очима. Не вмієш плавати – краще не дивись: ризикуєш утопитися. Буває, заглянеш в ті очі, а там море: велике, чисте, синє.

А часом там пустеля: суха, колюча, пекельна. Кажуть, в очах віддзеркалюється людина. Те, що ми бачимо, і є нами.

Оці два кругленькі ґудзики розкажуть про все. Дивно лише, що вони в неї неначе хамелеони. Колір важко визначити. Коли дивишся в них – утрачаєш себе. Безболісно, але назавжди.

Після цієї зустрічі ти вже ніколи не станеш таким, як був. Переродишся. Один раз і назавжди. Так! Люба приходить у життя кожного лише раз.

Має багато підробок, копій. Важко розпізнати її справжню. Приходить у різних образах: милим наївним дівчам; чистою, по-ангельськи прекрасною молодою дівчиною; безсердечно-егоїстичною дівкою; мудрою жінкою; трохи набридливою говіркою бабцею.

Хоч якою приходить, тільки від нас залежить, котра буде з нами. Нещаслива та людина, до котрої не приходила Любов.

Узагалі, вона не товариська. Рідко коли дружить з Розумом. Ну не можуть вони вжитися, як не крути. У нього подих тверезий, у неї – ніжний. Дихає так швидко, що ніякому математику не до снаги полічити.

Тіло Люби настільки витончене, що лише сліпий не помітить його краси. Та що тут писати, коли зовнішність оманлива. Ти так мрієш побачити Любу, а потім проклинаєш той день, коли познайомилися.

Говорити вона не дуже любить. Краще – дії. А ще, буває, не відповідає на твої запитання, не поділяє твої смаки. Отака вона, нерозділена Любов. Мабуть, настрій має поганий – от і тиняється без діла. Безперечно, у такому вигляді краще її не бачити...

Вона ні від кого й ні від чого не залежить. Вона – енергія, що рухає нами. Якщо вдасться побути з нею істинною, зрозумієте велич її імені. Адже Любов не заздрить, не зловтішається, поганого не запропонує, навпаки – подарує радість, окрилить, у біді допоможе.

Щасливий той, хто втримав поруч, не відпустив, зумів пройти через бар’єри непорозумінь. Вона та сила, що може врятувати людину від пекла й водночас туди ж запроторити.

Хоч скільки слів використовуй, неможливо повністю описати цю леді. Вона як повітря: така ж легка і життєво потрібна. Наче вода в спекотну пору: ніяк не можеш утамувати спрагу. Делікатес, котрий охоче з’їсть навіть ситий.

Одне слово, це все. Всесвіт твій, бо в ньому є Любов. Бегбедер Фредерік каже, що Любов живе три роки. Так це чи ні? Який її вік і коли настає фатальна смерть? Оце, напевно, єдине, про що не варто думати.

Будьмо дітьми, котрі щиро вірять у казочки. Нехай Любов живе вічно! Прийде до кожного лише з ангельським личком.

Якщо любити, то до останнього подиху. Словами Теодора Драйзера: «У коханні головне – несподівано з’явитися і вчасно зникнути». Прошу: не зникайте! Тільки не зникайте!