До адміністративної будівлі Київської міської державної адміністрації раніше не міг заходити ніхто, крім її працівників. Згодом кияни почали обурюватися, мовляв, чого це ми не можемо сюди заходити, ми – жителі міста і маємо на це право. Тоді вхід до КМДА став доступнішим – при вході кожен киянин мав показати паспорт з місцевою пропискою, і тоді його пропускали всередину. Проте, хоч як дивно, тоді мало хто з киян приходив сюди, а ось тепер до КМДА стоять черги людей, охочих стати свідками історії.

Люди приносять найпотрібніше...

Я не маю київської прописки (навіть ужгородської не маю :) ), але я теж була в КМДА. Двічі з невеликим інтервалом. І коли вийшла звідти вдруге – на очі наверталися сльози. Як на мене, то там, усередині, набагато страшніше, ніж на Майдані. Ні, там не відбувається нічого поганого – там просто дуже яскраво видно (виразніше, ніж будь-де), що люди кинуті своєю владою напризволяще. Живіть, мовляв, собі, як хочете – у нас багато важливіші справи.

І закарпатці тут

Біля входу до КМДА завжди черга: хлопці-чергові не пропускають великої кількості людей відразу, аби всередині не утворився балаган. Тих, хто приходить з одягом, їжею чи ліками, впускають без черги. Вчора охоронці на вході почали перевіряти сумки на вміст; також у них з’явилися металодетектори. І добре, бо ніколи не знаєш, якого ступеня адекватності заходять відвідувачі.

У «жилому корпусі»: тут люди сплять і відпочивають

Усе дуже чітко організовано і структуровано – приємно дивує те, як швидко люди навели тут свій лад. І хоча тієї миті, коли я потрапила всередину, у мене склалося враження, наче я 1917 року зайшла в Зимовий палац, сказати, що в КМДА панує анархія не можна. Це радше схоже на державу в державі. Для всіх відкриті перші два поверхи – коридори і конференц-зала.

Можна поставити свічку – за здоров’я тих, хто бореться

На першому поверсі – «кухня» (і відповідно – пункти прийому харчів), на другому – конференц-зала (тут такий собі «жилий корпус» – саме там люди сплять і відпочивають), а також пункти прийому й видачі ліків, запис у волонтери, прийом і видача теплого одягу тощо. У КМДА тепер навіть свічку можна поставити – за здоров’я тих, хто ще бореться.

Церква з народом і Україною...

На вищі поверхи зайти не можна – біля усіх входів стоять хлопці-охоронці з бейджиками. Волонтерів у КМДА можна впізнати саме за такими бейджиками, а тих, хто завідує медикаментами, ще й за халатами. До речі, якщо раніше експонати у музеї подарунків стояли у вітринах тамтешніх шафок, то тепер їх позабирали – від гріха подалі.

Біля кожного з пунктів прийому висить перелік того, що наразі необхідно. Коли ми принесли страйкувальникам ліки, дівчата-волонтери дякували нам так, наче ми зробили щось неймовірне. І це наче й приємно, але саме це мене й засмутило найбільше: вони не повинні нам дякувати. Ми не повинні носити їм ліки. Усього цього взагалі не має бути. Скільки ж іще триватиме це протистояння? Народу нема куди відступати…

Ірина Левіна

Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter!