У перший день весни свого Шевченка та високе відчуття музики і слова ужгородцям дарували сестри Галя та Леся Тельнюк. Пісні, співані жіночим серцем, артистки виконали у супроводі симфонічного оркестру Закарпатської обласної філармонії під керівництвом диригента Вікторії Свалявчик-Цанько.

Заслужені артистки України впродовж двох років готували концерт «Наш Шевченко», з яким нині подорожують Україною і котрий записали як фільм-концерт. Піснями на слова геніального Кобзаря та на музику Лесі Тельнюк і Валентина Сильвестрова сестри намагаються показати, яким насправді є Шевченко – живим, природним, з любов’ю та переживанням за народ, а не лише суворим та сумним. Сестри Тельнюк співали серцем пісні про вічні почуття та явища – любов, родинну ідилію, волю, боротьбу, війну… Після емоційних звуків молитов, віршів прокидається з новою силою віра в Україну, віра в українців, віра в силу Шевченкового слова, до глибини й геніальності якого приходить кожен у свій час.

Під час концерту прозвучали також нові пісні, актуальні в час боротьби і відстоювання волі – «Повертайся живим», «Вір мені». Особливо трепетно їх сприймали бійці АТО та їх родини, які були присутніми у залі. Із бурхливими оваціями зал сприймав відомі композиції сестер Тельнюк. Особливо енергетично сильними була кульмінаційна та завершальна акапельна композиція «Рядок із біографії» («Мої предки були не вбогі» О.Забужко), виконана під ритмічний супровід усього залу ужгородської філармонії.

Галина Шумицька

Декан філологічного факультету Галина Шумицька ділиться враженнями від концерту:  «Весна до нас таки прийшла і все на світі у доброму сенсі збурила... Нині це засвідчили своїм співом сестри Тельнюк. Ніяких слів не стане, аби передати атмосферу, яка панувала у залі. Щось магічне, ритуальне… Тільки для втаємничених… Це такий потужний енергетичний глибинний посил… Хто мав бути, той був… Хто мав почути, почув:

Мої предки були не вбогі
На пісні та свячені ножі —
З моїх предків, хвалити Бога,
Заволокам ніхто не служив!

Ці слова Оксани Забужко, проказувані на сцені харизматичними жінками під звуки бубна примушували увесь зал рухатися в такт і повторювати, повторювати, повторювати: «Мої предки владали землею: Їм належала ця земля!».

Але ж це правда! Це наша земля! Наше слово! Наша пісня! І ніхто нам тут, крім нас самих, не указ! А самим є про що думати і над чим працювати».

Іванка Когутич,

фото зі сторінки артистів у Фейсбук