Американський штат Орегон учергове приймав учасників програми «Відкритий світ» (Open World). Нагадаємо, заснована 1999 року Конгресом США, це єдина програма обмінів усередині законодавчої гілки влади Сполучених Штатів і має щорічне фінансування Конгресу США, тобто номінування на участь у ній і сама участь не передбачає жодних грошових витрат учасників. 2003 року «Відкритий світ» було поширено на Україну, щоб зміцнювати взаєморозуміння й співпрацю нашої держави та Сполучених Штатів через надання можливості українським лідерам у різних галузях діяльності зустрітися зі своїми американськими колегами й обмінятися досвідом та ідеями з найбільш важливих для обох сторін питань.

За час існування програми закордонний досвід переймали понад 2 тисячі викладачів з України, серед яких 20 – з УжНУ. У перспективі – сприяти такому навчанню ще як мінімум 50-х, адже стосунки з американськими науковцями в УжНУ хороші, навчальні поїздки корисні і пізнавальні. А про враження від Америки годі й казати! Ліпше раз побачити, ніж сто разів почути, зате в нашому випадку корисно слухати розповіді очевидців, які повернулися з-за океану й охоче діляться спогадами.

Отже, що перейняли, побачили, відчули, смакували працівники УжНУ в Америці – у розмові з цьогорічними учасниками програми «Відкритий світ» начальником відділу інформаційних технологій у навчанні Олександром Дубівим, доцентом кафедри філософії Василем Левкуличем, викладачем кафедри теорії та історії держави і права Терезією Попович.



Головна мета програми «Відкритий світ» – обмін досвідом. Протягом 10 днів учасники відвідують заклади різного типу, влаштовують ділові й неформальні зустрічі, завдяки чому вивчають освітню систему Америки. Напередодні від’їзду викладачі, які вже побували в США за цією програмою, розповідали про власні поїздки до Америки своїм колегам. Після повернення цьогорічні делегати зустрілися обмінятися враженнями з директором Інституту економіки та міжнародних відносин Миколою Палінчаком й учасником програми «Відкритий світ – 2011», доцентом кафедри фінансів і банківської справи УжНУ Володимиром Даньківим.

«Найбільше вражає, звісно, матеріально-технічна база, – розповідає доцент кафедри філософії Василь Левкулич. – Вражає, як стрімко у них розвивається інтернет-навчання. Там є цілі онлайн-університети, які не мають офісних приміщень чи аудиторій. Лектори можуть бути з усього світу. Це мобільна освіта. Студент може вибирати терміни, час навчання. Однак сьогодні американці зіткнулися з проблемою реального відвідування вишу. Бо студентові комфортніше слухати лекцію вдома, потім виконувати тести й надсилати їх екзаменатору через Інтернет.

Також американські університети уважно вивчають ринок праці. Вони домовляються з бізнесменами про певні інвестиції чи можливість підготовки спеціалістів на цій базі. Університети самостійно здобувають кошти завдяки спонсорам, ґрантовим програмам, підприємницькій діяльності. Виш піднімає рейтинги за рахунок брендів, ним же створених».



Начальник відділу інформаційних технологій у навчанні Олександр Дубів насамперед відзначає інноваційні досягнення американських вишів: «Ми побували у відділі інформаційних технологій, де продемонстрували систему онлайн-навчання. На її обслуговування американці платять щорічно близько 50 тисяч доларів. Для нас було дуже дивно, як можна стільки грошей витрачати лише на підтримку цієї системи.

Онлайновий університет Фінекса в Америці – найбільший у світі. Тут здобуває освіту понад 50 тисяч студентів. Перевага така, що людина обирає той час для навчання, який йому підходить. Тому інші виші нині не знають, як діяти. Якщо раніше вони могли робити прогнози на 5–10 років, то тепер відбуваються такі зміни в інформаційному просторі, технологіях, що не можуть припускати, що буде через 3–4 роки.

Замовляє фахівців не міністерство, як у нас, а роботодавець. Адміністрація активно спілкується з працівниками бізнесу, які гарантують працевлаштування випускників.

В американців менша кількість людей з вищою освітою, ніж в Україні. Вони пов’язують це з тим, що освіта дорога. Коли заходиш у приміщення, де займається група студентів, то бачиш осіб різної вікової категорії. У нас рівний доступ до освіти. В Америці йдуть вчитися тоді, коли усвідомлюють потребу і мають кошти на навчання. У них є таке поняття, як освіта впродовж життя. Цікаво, що після кризи почався університетський бум. Люди, які втратили роботу, почали перекваліфіковуватися».



Американське суспільство налаштоване на зміни, вважає викладач кафедри теорії та історії держави і права Терезія Попович: «Немає того принципу, що коли ти здобув одну освіту, то обов’язково повинен розвиватися в цьому напрямку. Американці звикли до перекваліфікацій. Вони легко переїжджають з місця на місце – за роботою.

Матеріально-технічна база справді вражає. Але самі американці стурбовані якістю освіти. Їхні студенти не дуже охочі до навчання, бо вважають важливішою роботу. Закінчивши школу, вони найперше шукають роботу. Молодь думає, чи потрібно далі вчитися», – розповідає пані Терезія.

Нині в УжНУ готують нову команду учасників програми «Відкритий світ», а також працюють з програми студентського обміну. «Я дивлюся на наших студентів, які повертаються після участі в програмі «Work And Travel USA», – то це зовсім інші обличчя. Вони чотири місяці живуть в Америці і приїжджають впевненими у власних силах. Спілкуючись із ними, розумію, що потрібно продовжувати співпрацю, брати участь у подібних програмах обміну. Раніше ми відправляли студентів в Англію, тепер будемо думати про Канаду», – директор Інституту економіки та міжнародних відносин коментує Микола Палінчак.

Поталанило цьогорічним учасникам програми «Відкритий світ» і з сім’ями, в яких проживали. Тож удячні американцям за гостинність, організоване дозвілля. Загалом під час перебування за океаном побували в Корвалісі, UCC коледжі, школі міста Розбурга. В українському посольстві гостинний прийом їм улаштував посол, урочиста зустріч відбулася з сенатором штату, а також мерами міст Корваліса, Розбурга. Графік занять був насиченим: прокидалися о 6-й ранку, а додому поверталися о 8-й вечора.

Запам’ятається й спільна вечеря всіх сімей і делегатів, під час якої українці готували національні страви. Закарпатці наготували сирників і кремзликів. Найважче було знайти потрібні інгредієнти, зате із завданням впоралися, принаймні голодним не був ніхто.