Студенти-русисти під час практики з науковим керівником Мартою Іванівною Демчик
Студентська практика влітку не обов’язково клопітка та одноманітна – вона може бути веселою та пізнавальною. Це доводять і студенти російського відділення філологічного факультету УжНУ. Свою першу навчальну практику вони проходили в селі Тур’я Ремети. Ця закарпатська глибинка відома єдиним у світі чавунним барельєфом листоноші, який встановили ще півтора століття тому.
Практика тривала два тижні. Студенти ознайомлювалися з місцевим фольклором. Марта Іванівна Демчик, старший викладач російського відділення, переконана, що за такий короткий термін неможливо пізнати всю красу та пишність цієї частини Закарпаття. «Студенти знайшли чимало цікавинок, пов’язаних з історією нашого краю, етнічними особливостями Закарпаття, збираючи прозовий фольклор: перекази, легенди, бувальщини, оповідання. Чому збереглися всі ці згадки про минуле? А тому що люди хочуть співати, хочуть донести до інших те, що вони пам’ятають від своїх батьків, дідів, бабусь», - розповідає Марта Іванівна.
Меморіальна дошка Федору Фекеті – першому поштарю
До групи студентів-практикантів ввійшло 13 осіб. Крім фольклору, вони збирали матеріали про місцевий католицький костел, православну церкву, греко-католицький храм. Із кожною з цих споруд пов’язані перекази та легенди. Наприклад, на православному храмі є меморіальна дошка Федору Фекеті – першому поштарю. Про цього листоношу місцеві жителі розповідають чимало різних історій. Одна з них така: цей чоловік розносив не листи, як усі вважали, а грошові перекази. Дехто вважає, що саме з цим була пов’язана його небезпечна робота. Подейкують, що Федора поховали під його меморіалом, під стіною православного храму.
Старовинне кладовище зберігає багато таємниць
Надзвичайно вразило студентів старовинне кладовище. Тут збереглися навіть надписи латинською, німецькою, англійською, французькою мовами. Усі надгробні плити вилиті на сталеплавильному заводі, який знаходиться у Тур’ї Реметі. Не менш захоплива історія Еліс Вінзор – п’ятирічної дівчинки, яка похована тут. Достеменних відомостей про її життя немає. Найцікавіше те, що на цьому клаптику землі не повинні ховати дітей. Точної дати смерті Еліс немає, рік смерті на плиті зіпсувався із роками. Ще одна загадка: прізвище «Вінзер» – королівського походження. Незвичне й те, чому її поховали на православному кладовищі, адже мали б на католицькому.
Голова села розповідає, що раніше на місці кладовища був кінний завод, відомий на цілу Європу. Колись там збиралися знатні люди, які приходили дивитися на кінні перегони. Можливо, нещасний випадок чи хвороба вбили дівчинку, і її поховали саме на цьому місці.
Тут захоронена п’ятирічна Еліс Вінзор
На цьому ж православному цвинтарі похований син відомого закарпатського священика, письменника, поета Івана Сільвая, який творив під псевдонімом Уріїл Метеор. Місцеві жителі його добре пам’ятають, адже у Реметах він пропрацював вісімнадцять років. Згодом справу батька продовжив син – Сіон Сільвай. Навіть старовинний іконостас у церкві, який донині прикрашає стіни храму, зроблений руками цього художника. Подейкують, що Сіон мав навіть свій власний театр, де ставив різні вистави.
Католицький костел цього села зазнав майже повної руйнації у період СРСР. Із храму вивезли старовинний орган, архіви, ікони, розбили чимало мозаїки на вікнах. Жителі розповідають про те, як замазували фрески, але кожного разу вони знову з’являлися із обличчями святих. Згодом костел відновили і сьогодні там проводять богослужіння.
Старовинне кладовище зберігає багато таємниць
Цікава історія і про євреїв, які на той час жили у селі. До 1942 у селі було чимало єврейських сімей, які володіли двадцятьма шістьма маленькими крамницями. Жителі розповідають про них як про людей заощадливих. Саме тому їм вдавалося добре вести торгівлю. У 1942 усіх євреїв зібрали і відправили у табори на територію Німеччини. Існує легенда, що один із арештантів втік, коли робили пересадку в Ужгороді, і повернувся додому. У селі його називали Дюла Бачі. Жив він довго, був маленького росту, мав свій невеликий бізнес, який після смерті передав добродію. Дюла є останнім євреєм за походженням, який жив на цій території. Він мав особливий чи то дар, чи то відчуття того, що буде далі. Прикро, що єврейське кладовище у Тур’я Реметах сьогодні занедбане. Траплялося, що жителі забирали собі надгробні плити для різних потреб.
Напис по-латині: жодного дня без штриха
Жителі села розповідають і про словаків, якій прийшли в село на початку дев’ятнадцятого століття й одразу почали працювати на сталеплавильному заводі. До сьогодні існує своєрідний осередок словаків у Тур’я Реметах. Корінні жителі називають їх «жаблярами». У словаків є цікавий обряд тіла Христа – «обладки». Навіть православні маленькі дівчатка мають змогу взяти участь у цьому таїнстві.
Раніше у селі працював сталеплавильний завод, на якому виготовляли різні статуї та пам’ятники. У воєнні роки тут був концентраційний табір, а зараз на цьому місці розташований психоневрологічний диспансер. Місцеві жителі з великим захоплення розповідають про те, що було раніше, і водночас з великим смутком та розчаруванням говорять про сучасність.
Студенти-практиканти
Відтак, цьогорічна практика на російському відділення була пізнавальною. Інформацію, яку зібрали студенти, варто опрацьовувати й розповсюджувати, – переконана Марта Іванівна Демчик. Сподіваємося, що це не останній візит практикантів російського відділення на територію цього селища, адже тут залишилося чимало загадок, вартих уваги фольклористів.
Христина Гозда, студентка відділення журналістики
|
Студентська практика |
22.07.13 |
VIP |
1106 |
0.0/0
0
