Сотні тисяч школярів України мають право пізнати країну за рахунок розвитку системи та програми шкільного туризму у зимовий період 2014–2015 навчального року. І це право їм треба допомогти реалізувати.

Активізація роботи окремих підприємств індустрії туризму в літній період (турбази, зони відпочинку, хостели), через анексію Криму та неможливість оздоровлювати там школярів, має бути помічена й підтримана державою. Сприяння влади може полягати у стимулюванні внутрішнього туризму України, зокрема в зимовий період. Адже скасування осінніх канікул збільшить період зимових.

Враховуючи те, що в Україні навчається 3,5 млн школярів, можемо припустити, що сотні тисяч родин задумаються, що робити дітям у зимовий період. Програми туроператорів, орієнтовані на шкільний туризм, – націлені на Європу.

Базою розвитку шкільного туризму мало би стати партнерство між владою – громадськими організаціями – бізнесом. В окремих містах воно працює. Але переконаний, що потенціал 16,6 тисячі шкіл, де навчають 3,5 млн дітей, не використовується.

Чому? Тому що туроператорам не вигідні шкільні тури. На них багато не заробиш, по-перше. Крім того, діти – це специфічна аудиторія й додаткова відповідальність, яку на себе брати теж складно, – по-друге.

Що можна вдіяти? З боку держави має бути програма практичного стимулювання шкільного освітнього туризму. Може, вона на папері і є, та не виконується. Проте є інструменти, за допомогою яких її можна поліпшити й зробити доступнішою.

Скажімо, окрім проживання та харчування, екскурсійного супроводу, вагомою складовою у ціноутворенні туристських подорожей є послуги з перевезення. Тут держава може підставити сильне плече й компенсувати транспортування школярів – хоча б залізницею. Зі свого боку, Укрзалізниця мала би мінімізувати плату за проїзд школярів на період зимових канікул.

Зима – це активний сезон у Карпатах за наявності снігу, тому конкуренція за напрямком буде. Відповідно, стимулючи розвиток внутрішнього туризму, в поїздах можна формувати спеціальні шкільні вагони за спеціальними цінами. Нічні переїзди в потягах дозволять заощадити кошти на проживання. Тому актуальними можуть стати 2–3 денні тури за напрямками: Київ – Львів – Ужгород; Київ – Одеса; Київ – Харків; Львів – Одеса тощо.

Якщо тільки 10 % школярів зможе цим скористатися, то приблизно 350 тисяч учнів матимуть нагоду відкрити для себе нову сторінку у житті – подорожі Україною, аби краще зрозуміти, як живуть їхні співвітчизники в різних областях.

Екскурсоводами й партнерами в реалізації шкільних турів можуть виступати студенти, що вивчають туризм, і туроператори, які займаються внутрішнім туризмом. Тим самим на практиці займатимуться організацією туризму, екскурсійним супроводом.

Але є й інші проблеми, зокрема шкільного туризму, як мінімум на двох різних рівнях:
• на першому (органи законодавчої та виконавчої влади) ухвалюються програми, стратегії, концепції, підписують меморандуми, створюють ради та дорадчі органи;
• на другому – ті, хто безпосередньо організовує цей туризм (вчителі, перевізники, батьківські комітети, мовні школи тощо) – вони щодня, особливо при перевезенні дітей, натрапляють на величену кількість складних бюрократичних перепон.

Якщо говорити про перший рівень, то він дуже заполітизований. Нині доречним є наказ КМУ про ліквідацію Державного агентства України з туризму та курортів. На рівні влади це не проблема – створять інший орган, якому доручать керувати щаблем ухвалення рішень. Але чи зрозуміють глибину проблеми ті, хто прийде працювати?

Чи зуміємо скористатися можливостями зими 2014–2015 та допомогти сотням тисяч українських школярів краще пізнати Україну?

Сподіваюся, під час засідання чиновників різного рівня про це не лише говоритимуть, але й схвалюватимуть конкретні рішення.

Олександр Коваль,

викладач факультету туризму УжНУ