Майже сто років тому Ужгород увійшов до складу Чехословаччини. У той період місто бурхливо розвивалося: змінювався його зовнішній вигляд, процвітало культурне і освітнє життя. Студенти-туризмознавці історію Ужгорода знають добре, тож мали нагоду розповісти про цікавий період з життя обласного центру Закарпаття словакам, що приїхали сюди, аби переконатися: тут є на що подивитися.

Ініціатор екскурсії Любаш Марцинак — словак, який часто буває в Ужгороді, бо йому імпонує наше місто: приїжджає сюди випити кави та посмакувати солоденьким. Чоловік розпитував у своїх знайомих, що вони знають про Україну та Ужгород. Виявляється, окрім як про ринок на вулиці Краснодонців, люди нічого не чули. Любаш вирішив довести: Україна — чудова європейська держава, тож запросив своїх друзів і знайомих дізнатися про Ужгород особисто. По допомогу звернувся до знайомих дівчат із факультету туризму та МК, з якими познайомився на конференції «Генерація 2020».

Третьокурсниці Ірина Бурич, Андріана Копинець та їхня молодша колега першокурсниця Марія Заболотна охоче погодилися провести екскурсію для закордонних гостей. Великим позитивом стало те, що Ірина добре володіє словацькою, тож спілкування видалося легким і невимушеним.

Шістнадцятеро екскурсантів почали ознайомлення з містом над Ужем із «Емігранду» — першого на Закарпатті тематичного готелю. Звісно ж, екскурсоводи акцентували увагу на принадах міста чехословацького періоду, тож особливо словаків зацікавили бюсти Масарику і Штефанику, пам’ятник Рошковичу, ясен Масарика, площа Народна із будівлею ОДА.

Крім того, побували в Ротарі-парку, на Липовій алеї, побачили пам'ятники Авґустину Волошину й жертвам Чорнобиля, ляльковий театр, пішохідні Корзо та Волошина з численними кав’ярнями й сувенірними крамничками. Якщо ти в Ужгороді, неможливо оминути увагою й старовинні собори міста, замок та скансен.

Завершили прогулянку Ужгородом у не менш колоритному місці — ресторані «Деца у нотаря». Тут куштували страви української, закарпатської зокрема, кухні, переглянули відеопрезентацію про принади нашого краю, танцювали під українські пісні.

Марія розповідає: «Група була чудова! Я вела екскурсію українською, бо словацької не знаю — сама родом із Запорізької області, однак усі уважно слухали, перепитували, якщо чогось не розуміли, хоча наші мови доволі подібні. Я говорила як уміла: українською, англійською, російською, жестами — спільну мову знаходити вдавалося, а це головне! Дуже рада, що є така можливість. Нетерпляче чекаю наступну групу ☺»

Наступні два дні словацькі гості мандрували Закарпаттям та дивувалися зі смачної кухні і замків, що дещо схожі на їхні.

Ксенія Шокіна