19 лютого філологічний факультет відвідали журналісти всеукраїнського суспільно-політичного видання «Український тиждень». Із студентами-журналістами і викладачами спілкувалися головний редактор тижневика Дмитро Крапивенко та автор публікацій Роман Малко. Зініціював захід професор філфаку Любомир Белей. На подію завітали поважні гості – проректор з науково-педагогічної роботи Мирослава Лендьел та професор Сергій Федака.

Декан філологічного факультету, доцент кафедри журналістики Галина Шумицька представила гостей та зауважила, що ця зустріч – цінний досвід, який студенти мають можливість здобути не кожного дня.

Ужгород став четвертим містом, яке відвідали журналісти «Українського тижня», після Дніпропетровська, Сум і Кіровограда. Лейтмотив зібрання – живе спілкування з представниками регіону, зокрема майбутніми колегами-журналістами, та презентація номера, до якого увійшла серія публікацій про Закарпаття.

Дмитро Крапивенко ознайомив аудиторію зі структурою тижневика, назвавши його рубрики і підрубрики («На часі», «Тема номера», «Суспільство», «Світ», «Спадок», «Культура», «Щоденники окупації»), презентував обличчя журналу (Едвард Лукас, Леонідас Донскіс, Юрій Макаров, Андрій Єрмоленко, Ігор Лосєв, Любомир Шавалюк, Денис Казанський, Алла Лазарева). Коротко розповів про спільний із «The Economist» спецпроект «Світ у…», а також англомовний аналог видання «The Ukrainian Week».

Головний редактор виокремив 5 причин, чому варто читати журнал:

• ми вміємо прогнозувати і не помиляємося;
• ми україноцентричне видання;
• ми маємо ліцензію «The Economist», тому наша «міжнародна» версія компетентна і відповідальна;
• ми дбаємо про єдність змісту та художнього оформлення;
• наше видання надихає людей на боротьбу.

Після невеликої презентації вдалися до дискусії, адже є наболілі питання та проблеми, про які варто говорити і котрі конче треба вирішувати. Професія журналіста є однозначно цікавою, але разом з тим небезпечною, тому торкнулися питання безпеки як особистої кожного журналіста, так і загалом видання. Абивберегтися від політичного і цензурного тиску, журнал утримався на сайті від вільного коментування читачів, оскільки доводиться фільтрувати весь обсяг інформації. Інтерактив присутній у закритому режимі.

На питання стосовно підготовки номера гості пояснили схему планування, яка передбачає подачу тем та ідей публікацій, обговорення, робочі моменти й профіцит шпальт, тобто резерв текстів, який може бути використаний у наступному випуску.

Гострими виявилися питання адекватного уявлення та сприйняття образу України західними ЗМІ та населенням. Безперечно, дефіцит об’єктивної інформації існує, тому журналісти авторитетного видання переконані, що питання постає насамперед щодо довіри закордонних мас-медіа і стосовно більш плідної співпраці.

Аби поліпшити якість місцевих ЗМІ, варто залучати фонди та ґранти сусідніх країн, які були б зацікавлені у розвитку. Зі старими кадрами радянського стандарту, які не готові до змін, варто прощатися. З боку держави, зокрема скептично налаштованих чиновників, повинен бути мінімальний вплив.  

Вивчаючи власну аудиторію друкованого видання й онлайн-версії журналу, гості наголошують, що працівники дотримуються принципу конвергенції: кожен працює на своїй платформі, враховуючи вік і вподобання читачів.

 Журналісти тижневика усвідомлюють, що друкований продукт стає елітарним і дорожчає в ціні. На виготовлення саме журналів працівники витрачають більше ресурсів і сил, адже часописи не женуться за оперативністю – потрібна якісна аналітична журналістика.

Торкнулися питання залучення більшої кількості авторів з різних регіонів України до написання публікацій в «Український тиждень». Редакція позитивно схвалює таку ініціативу та відкрита до співпраці. Вітається і співпраця зі студентами-практикантами, які готові вчитися, бути самостійними та мають власну позицію.

Під час майстер-класу, який проводив Роман Малко, говорили про  журналістику в період війни, репортажі з передової, підготовку медійців до екстремальних ситуацій. Журналіст – той самий боєць, а в умовах війни, можливо, ще й дуже цінна для ворога мішень. На думку пана Романа, у будь-якій ситуації слід поводитися передусім як людина та дотримуватися правил професійної етики.

Гостро пролунало питання контрабанди на Закарпатті. Автор публікації Роман Малко має публікації про колоритний і оригінальний світ, залежний від кордону. Зробив спроби «дізнатися, чим живе найзахідніший регіон України, чим може похвалитися, на що нарікає, у чому джерело його проблем і яким способом намагається їх долати». Як пояснив у розмові журналіст, ці питання варто ставити до влади, яка кинула напризволяще Закарпаття і Крим.

Адже контрабандою вважається не декілька перевезених пачок сигарет, щоб заробити на життя, а цілі корупційні схеми з боку влади задля наживи. Закарпаття автор ототожнює з народженою дитиною, яку покинули батьки, і вона повинна самостійно вчитися жити, харчуватися, боротися за себе, відстоювати свої права.

Пан Роман переконаний, що справжній журналіст не має боятися пострілів, вибухів чи буденного конфлікту. Ця професія потребує змін – втручання журналіста у суспільні процеси і вплив на них. Готуючи матеріали про політику, зрозумів, що це огидна штука. У цій сфері є лише одиниці представників, яким хочеться потиснути руку. Чиновникам доводиться завжди нагадувати про їхні обов’язки та обіцянки, владу треба лякати, тому примара Майдану в нашій ситуації має бути постійною. А далі – побачимо. Дієвим є громадянське суспільство і тиск небайдужих людей.

Оксана Пітра

Фото Віталія Завадяка